Яна Дубинянська
Журналістка «Вечірнього Києва»

Матеріали Яни Дубинянської

  • Павло Тичина: поет, який (не?) вижив

    «Геніальний Тичина вмер. Лишився жити чиновник літературної канцелярії, довічно хворий на манію переслідування, жалюгідний пігмей із великим ім'ям Тичини. Творчість Тичини 30-х років — це тільки маніпуляції над небіжчиком, спроби використати мерця. Як не моторошно це казати, але наступна творчість Тичини — це майже ірреальні спроби примусити усміхатися голий череп».

    26 січня 2019, 09:48
  • Ванда Василевська: полька для київського драматурга

    За один місяць, на замовлення партії й особисто товариша Сталіна, вона написала повість, екранізація якої підкорила Американську кіноакадемію. «Райдуга» Марка Донського за сценарієм Ванди Василевської не отримала «оскара» тільки тому, що у 1944 році там ще не було номінації «фільм закордонного виробництва». Зате була війна, союзники, ленд-ліз. За легендою, Франклін Рузвельт, переглянувши стрічку, запитав у дипломата-перекладача: «Чим ми можемо зараз, негайно їм допомогти?»

    19 січня 2019, 10:11
  • Тризуб і дві гривні киянина Василя Кричевського

    Коли взимку 1918 року більшовицькі загони, перейшовши Дніпро, почали обстрілювати центр міста, один з перших запалювальних снарядів влучив у мансадру будинку Михайла Грушевського на вулиці Паньківській, де жив Василь Кричевський. Художник встиг вискочити на вулицю з родиною, тримаючи на руках дочку-немовля. Все решта – його власні роботи й величезна колекція предметів мистецтва, майно і житло – згоріло вщент.

    12 січня 2019, 10:14
  • «Жінхоранс» Василя Верховинця: як гопак підкорив Київ і Лондон

    «Все це було новим для нас. Російські танцюристи з України виконали “Гопак” з такою професійною майстерністю, що сколихнули публіку, розпалили її ентузіазм... Ми побачили, який прямий вплив мають народні танці...»

    5 січня 2019, 10:11
  • Серце професора Стражеска: як жив і працював київський лікар Борменталь

    Коли лікар Микола Стражеско йшов увечері до театру, він залишав білетерові записку з номером свого місця – раптом терміновий виклик. А його пацієнтами були до революції Максим Рильський і Михайло Коцюбинський, Владислав Городецький і Леонід Собінов, Микола Садовський і Марія Заньковецька, а в радянські часи – Микита Хрущов, Дмитро Мануїльський і навіть сам товариш Сталін.

    29 грудня 2018, 10:52
  • Марко Вовчок: чужинка в Києві й інших містах

    Вона не вважала за потрібне опікуватися своєю біографією, мовляв, це взагалі неактуально, поки людина жива. Та сучасники не підвели: стільки пліток, міфів і пересмикувань, навіть у некрологах, не сподобився жоден український письменник. Колеги і знайомі, передусім жінки, та й чоловіки теж, не могли стриматися: надто сильні почуття вона в них викликала. Надто яскрава. Надто чужа.

    22 грудня 2018, 09:41
  • Людина життя: Соломії Павличко виповнилося б шістдесят років

    «Я не людина майданів, але не проти на майдани піти, коли це потрібно. І на тусовку — теж. (...) У вежі я не живу. За своєю натурою я в ці вежі не вірю, не вірю людям, які нібито там живуть, це — не мій тип. Я людина життя, мені подобається знайомитися з людьми, знати різних людей». (з інтерв’ю Соломії Павличко, 1998 рік)

    15 грудня 2018, 10:17
  • Ювілей "батька" українського словника: ідеали Бориса Грінченка

    «У всьому, крім словника, він обмежив себе тоді до minimum'а, жив анахоретом, бачився з людьми здебільше тільки в призначені години, спочивав тільки в неділю. Зате це давало maximum робочого напруження і все нові частки готового словника» (Сергій Єфремов).

    8 грудня 2018, 10:27
  • Поїзд до Києва: кінець українізації наркома Шумського

    «...В мою задачу входит устроить так, чтобы его сторонники не догадались, что его ликвидировали, - зізнавався у спогадах старий радянський енкаведист Павло Судоплатов. – Майрановский, в то время начальник токсикологической лаборатории МГБ, был срочно вызван в Саратов, где в больнице лежал Шумский. Яд из его лаборатории сделал свое дело (...) В Москве этой операции придали небывалое значение».

    2 грудня 2018, 10:17
  • Молодший брат: київське повернення Михайла Ореста

    «Я не смію вмерти поки не видали всього написаного братом», - писав він в еміграції. І додавав необхідну умову, точніше, дві: «Для цього треба опинитися вдома і щоб та дома була очищена від більшовиків».

    25 листопада 2018, 10:29