Ванда Василевська: полька для київського драматурга

Ванда Василевська: полька для київського драматурга

За один місяць, на замовлення партії й особисто товариша Сталіна, вона написала повість, екранізація якої підкорила Американську кіноакадемію. «Райдуга» Марка Донського за сценарієм Ванди Василевської не отримала «оскара» тільки тому, що у 1944 році там ще не було номінації «фільм закордонного виробництва». Зате була війна, союзники, ленд-ліз. За легендою, Франклін Рузвельт, переглянувши стрічку, запитав у дипломата-перекладача: «Чим ми можемо зараз, негайно їм допомогти?»

Ванда Василевська народилася 21 січня 1905 року в Кракові, Австро-Угорська імперія. Її батько Леон Василевський був етнографом і перекладачем за фахом, за покликанням – соціалістом, лідером відповідної політсили, революціонером, а в 1918-19 роках – міністром закордонних справ Польщі, до відродження якої доклалися і він сам, і його дружина. Перебуваючи у підпіллі, вони тимчасово відправили Ванду в карпатське село до бабусі, де дівчинка й провела Першу Світову. Коли розпалася імперія, Ванді Василевській було тринадцять років.

Національно-визвольних ідеалів своїх батьків Ванда не поділяла, їй були близькі ідеї революції пролетарської, і зрештою вона пішла з дому.

Вона отримала освіту в Ягеллонському університеті, потім учителювала. Рано вийшла заміж за простого робітника, народила дочку. І Ванда, і її перший чоловік Маріан Богатко вели пробільшовицьку агітацію серед робітників і учнів – і скоро обоє ніде не могли знайти роботу. З Кракова довелося поїхати до Варшави.   

 Ще студенткою Ванда Василевська писала вірші – ніжні, дівочі. Пізніше на прохання чоловіка почала писати агітаційні промови. І зрештою прийшла до публіцистики та літератури. Її перша книжка «Обличчя дня» побачила світ 1934 року і наробила галасу; потім за назвою цієї повісті назвали польський журнал марксистського спрямування.

У Варшаві Ванда Василевська працювала у дитячому журналі «Вогник» і під виглядом географічних відомостей розмістила там апологетичний матеріал про Радянський Cоюз. Було розслідування, авторку назвали «агентом Комінтерна». У тридцятих вона випустила романи «Батьківщина» і «Земля в ярмі». Була серед організаторів учительського страйку по всій Польщі й остаточно втратила можливість працювати за фахом. Вона чекала арешту – але трапився 1939-й.

Пізніше Олександр Солженіцин напише, що Ванду Василевську «приєднали до СРСР у 1939-му, разом із Західною Україною». Як саме це відбулося, достеменно невідомо. За версією самої Василевської, коли Гітлер підходив до Варшави, вона, не отримавши документів для виїзду в СРСР, прийшла до радянського Львова пішки (тобто подолала майже 600 кілометрів). Й опинившись на «світлому боці», одразу зробила блискавичну кар’єру: стала членом КПРС, депутатом міськради, а 1940-го – вже Верховної ради СРСР.

  За однією версією, Ванда Василевська на момент «марш-кидку» вже давно і плідно працювала на радянські органи. За другою – її покровителем був безпосередньо товариш Сталін.

У Львові 1940-го Ванда Василевська видала перший роман своєї найвідомішої трилогії «Пісня над водами». Писала вона все життя рідною, польською мовою, і її твори відразу ж, «з коліс» перекладала російською беззмінна перекладачка Олена Усієвич. Друга частина трилогії вже була майже готова. За апологетичними переказами, Ванда Василевська виїжджала з міста вже під обстрілами, а рукопис був закопаний у підвалі, де і пролежав усю окупацію.

Вона пішла на фронт як агітатор, швидко отримала звання полковника. Вже на початку війни Ванду Василевську познайомили з фронтовим драматургом Олександром Корнійчуком.

Про їхній шлюб багато пліткували: мало хто вірив, що витончений улюбленець жінок Корнійчук міг мати щось особисте до фактурної, богатирської статури товаришки полковника Василевської. Проте їхній союз став ідеологічно беспрограшним, його одразу охрестили «дружбою народів», а поза очі – «Корнійчук і Ванда – не сім’я, а банда». 1942 року обоє митців узали місячну творчу відпустку: країна потребувала творів, здатних переломити ситуацію на фронті. На виході Олександр Корнійчук видав «Фронт», а Ванда Василевська – «Райдугу».

П’єсу одразу ж було поставлено в усіх театрах країни, в тому числі фронтових, повість – екранізовано, головну роль зіграла Наталія Ужвій. Сталінську премію Ванда Василевська віддала на будівництво військового літака, який просила назвати «Варшава». Втім, пізніше вона отримала ще дві.

Після війни Василевська і Корнійчук оселилися в Києві. Спочатку в старовинному будинку на вулиці Обсерваторній, а потім – у так званому Ватутінському особняку на Артема. Дім у них був гостинний, тут бували практично всі українські радянські класики: Максим Рильський, Микола Бажан, Олесь Гончар, заводили до них й іноземних гостей – Джона Бойнтона Прістлі й Жоржі Амаду. Ванда Василевська захопилася садівництвом, в неї позичав екзотичні рослини навіть Київський ботанічний сад. А риболовля була їхнім з Корнійчуком спільним азартним хобі.

Василевська як номенклатурна письменниця багато їздила за кордон, була на Кубі (де сам Фідель дав їй прізвисько «Мачете»), в Мексиці, Китаї, Швеції, Румунії, Австрії, Болгарії, Південній Америці, Чехословаччині, Бирмі... Була присутня на всіх письменницьких зібраннях і могла однією реплікою знищити будь-кого: наприклад, молодих Вознесенського й Аксьонова на зустрічі Хрущова з інтелігенцією. Її мало хто любив, а боялися всі.

Письменник Юрій Смолич згадував, що Ванда Василевська, спростовуючи радянські уявлення про витончених польок, одягалася підкреслено незугарно і дуже багато палила: «это чертово курево и сократило ее жизнь».

Ванда Василевська померла в Києві 29 липня 1964 року. Через кілька місяців після її смерті Олександр Корнійчук одружився знов.

Всі топоніми її імені в Києві декомунізовано.