Тризуб і дві гривні киянина Василя Кричевського

Тризуб і дві гривні киянина Василя Кричевського

Коли взимку 1918 року більшовицькі загони, перейшовши Дніпро, почали обстрілювати центр міста, один з перших запалювальних снарядів влучив у мансадру будинку Михайла Грушевського на вулиці Паньківській, де жив Василь Кричевський. Художник встиг вискочити на вулицю з родиною, тримаючи на руках дочку-немовля. Все решта – його власні роботи й величезна колекція предметів мистецтва, майно і житло – згоріло вщент.

Василь Кричевський народився 12 січня 1873 року в селі Ворожбі під Лебедином, на Слобожанщині. Його батько Григір бів повітовим земським фельдшером, мати Прасковія – домогосподаркою, а дітей в родині було вісім, Василь – найстарший.

Малював він завжди. А коли вчився у двокласній школі в сусідньому селі, де батьки винайняли йому житло, надибав у хатньої господині альбом із малюнками: вражений, він намагався їх відтворити. Вже набагато пізніше Кричевський побачив малюнки Шевченка і, впізнавши стиль, кинувся розшукувати той альбом, але не знайшов.

1885 року Василь вступив до Харківського технічного залізничного училища і вже студентом почав підробляти кресленням фасадів. Креслення Василя побачив архітектор, професор Харківського технологічного інституту Сергій Загоскін і взяв юнака до себе технічним помічником, поселив у себе в родині, навчав, а згодом допоміг із першим місцем роботи в Міській управі.

Через кілька років Василь Кричевський уже був архітектором-профі, збудував у Харкові і власний будинок, де оселився з першою дружиною Варварою і двома синами. А паралельно писав з натури етюди аквареллю, в Харкові і в рідному селі.

Проте приголомшливим мистецьким враженням, з якого розпочався живописець Василь Кричевський, став Крим. Саме звідти, з Алушти, 1897 року він привіз цикл акварельних пейзажів, які наступного року виставив спочатку в Харкові, а потім повіз на виставку до Петербурга. Тут він спробував вступити до Академії мистецтв, яку закінчив його брат Федір, проте викладачі, побачивши рівень робіт молодого художника, відрадили – Академія вже мало що могла йому дати.

1903 року Василь Кричевський виграв конкурс на проект будинку полтавського земства, і поки йшло будівництво, переїхав до Полтави. Тут молодому архітектору довелося стикнутися з корупційними схемами і саботажем, і зрештою він грюкнув дверима і поїхав до Києва, забравши з собою всі креслення; його ледве вмовили все ж таки довести проект до кінця.

 В Києві були друзі: Микола Садовський – художник оформлював перші київські вистави його театру, Михайло Грушевський – Кричевський спроектував фасад для його нового шестиповерхового будинку, в мансарді якого оселився сам. Брав участь у виставках групи «Київських малярів» із акварельними та олійними роботами, працював у книжковій графіці, писав мистецтвознавчі статті до журналів і загалом перебував в епіцентрі мистецького життя.

У 1912-13 роках Кричевський співпрацював із подружжям колекціонерів Ханенків, зокрема, керував килимовою майстернею Варвари Ханенко, а потім їздив із нею по Росії в якості консультанта, допомагаючи поповнювати колекцію предметами старовини. Він і сам багато подородував Україною і зібрав велику колекцію предметів народного мистецтва. Його другою дружиною стала колега – художниця й етнограф Євгенія Щербаківська.

Після Лютневої революції і проголошення в Києві Центральної Ради Василь Кричевський був одноголосно обраний голової новоствореної Академії мистецтв, восени 1917-го розпочалися заняття. А в січні 1918-го в Кричевських народилася дочка Галина.

Це її батько врятував при пожежі, де, власне, згоріло все його попереднє життя.

До осені родина жила в підвалі Історичного музею, і Василь Григорович, морально знищений, майже не виходив на вулицю. З депресії його витягло не зовсім звичне мистецьке замовлення від старого друга Михайла Грушевського, тепер президента Української народної республіки. Художник мав терміново – за тиждень! – розробити державні символи УНР: великий і малий герби, проекти великої і малої державної печатки і ратифікаційних грамот.

Так Василь Кричевський намалював український тризуб, актуальний у геральдиці досі. Розробив він і ескізи грошових одиниць республіки, але надрукувати встигли тільки купюру у дві гривні: німецькі війська скинули уряд УНР, влада перейшла до гетьманату Скоропадського.

Василь Григорович і далі викладав в Академії, брав участь у виставках. Одного разу приятель застав художника у холодній майстерні за роботою. «Я гріюся», - пояснив Кричевський. На його полотні був кримський пейзаж.

Коли 1919 року повернулися більшовики, Кричевський перебував у Полтаві, викладаючи в Художньо-Керамічному інституті, - і відмовив революційному матросу Павлу Нечесі надати йому зал під зібрання. Професора заарештували і готувалися розстріляти, але студентська громада відстояла його. Потім було ще два арешти, та художнику фантастично щастило.

Пізніше, у тридцяті, Павло Нечеса, кінематографічний начальник, впізнав Василя Кричевського, на той час затребуваного художника-постановника в українському кіно, і був щиро здивований: «Я ледь не розстріляв таку людину!».

З початку двадцятих і аж до війни Василь Кричевський жив у Києві: поважний професор, митець, авторитет у живопису, архітектурі й кіно. Його мали евакуювати, але через хворобу дружини він залишився в Києві, невдовзі окупованому. 1943-го поїхав до Львова, а тоді далі на захід – спочатку в Париж, де жив один з його синів, а потім ще далі – за океан, до Венесуели.

В екзотичному Каракасі Василь Кричевський, окрім місцевих етюдів, теж писав українські і, зокрема, кримські пейзажі.

Він помер 15 листопада 1952 року, трохи не доживши до вісімдесятиріччя.

Нагадаємо, «Вечірка» продовжує низку публікацій від Яни Дубинянської про акторів, письменників, громадських діячів нашого міста.

Фото з відкритих джерел.