Київ початку ХХ століття: спадщина ательє «Гудшон & Губчевський» у кольорі

Професійна фотографія в Києві пройшла шлях від поодиноких майстерень до справжнього буму: якщо у 1870-х роках на 10 тисяч мешканців припадав один фотограф, то напередодні Першої світової війни в місті працювало вже понад 70 ательє.

Символом цього розквіту стало відкрите у 1908 році ательє «Гудшон & Губчевський» на Прорізній. Заклад вражав киян сучасним сервісом: клієнтів підіймав ліфт, а «електричний» павільйон дозволяв робити знімки навіть у вечірній час.

Власники ательє були не просто підприємцями, а й талановитими новаторами. Володимир Гудшон брав участь у виставках товариства «Дагер», а Олександр Губчевський мав широкі зв’язки серед аристократії та інтелігенції. У їхніх об’єктивах опинялися як учасники світських балів, так і пізніше — діячі Центральної Ради та засновники Української академії мистецтв.

Після 1917 року епоха розквіту майстерні завершилася трагічно: Олександр Губчевський емігрував, а брати Гудшон, за припущеннями істориків, могли стати жертвами більшовицьких репресій.

Попри це, київські фотомайстри залишили по собі безліч вишуканих портретів, які сьогодні є об’єктом колекціонування та неоціненним джерелом для вивчення ідентичності киян минулого століття.

Важливою частиною цієї спадщини став виданий у 1912 році фотоальбом, у якому партнери зафіксували архітектурне обличчя міста. Завдяки цим світлинам ми можемо побачити не лише пам’ятки, що збереглися, а й ті, що стали історією: Десятинну церкву, Микільський військовий собор та Богоявленський собор на Подолі.

У XXI столітті ці унікальні світлини отримали нове життя. Інтернет-видання «Вечірній Київ» за допомогою технологій штучного інтелекту здійснило їхню колоризацію, аби сучасні мешканці столиці могли уявити, якими бачили найвідоміші пам’ятки Києва городяни минулих поколінь. Завдяки цьому старі чорно-білі кадри перетворилися на яскраві образи, що дозволяють відчути атмосферу міста понад столітньої давнини.

БУДІВЛЯ МІСЬКОЇ ДУМИ НА ХРЕЩАТИКУ

Будівля Київської міської думи на Хрещатику була зведена у 1874–1876 роках за проєктом міського архітектора Олександра Шіле й стала символом самоврядування та архітектурною домінантою головної вулиці столиці. У 1900–1901 роках архітектор Олександр Кривошеєв здійснив надбудову третього поверху, що надало споруді ще більшої монументальності. Під час Другої світової війни будівлю було зруйновано, і сьогодні вона існує лише на історичних світлинах та у спогадах киян.

ВУЛИЦЯ ХРЕЩАТИК

Головна магістраль Києва, що простягається від Європейської площі до Бессарабської. Її формування почалося у першій половині XIX століття, коли на місці яру з’явилися перші кам’яні будинки. Згодом Хрещатик став центром міського життя, де розташовувалися адміністративні установи, магазини, готелі та театри.

У роки Другої світової війни вулиця була майже повністю зруйнована, але у 1940–1950-х роках відбудована у стилі сталінського ампіру, що надало їй монументального вигляду. Сьогодні Хрещатик — це не лише транспортна артерія, а й символ столиці, місце проведення святкових заходів, парадів та громадських акцій.

БУДІВЛЯ КОНСЕРВАТОРІЇ У МУЗИЧНОМУ ПРОВУЛКУ

Будівля Київської консерваторії у Музичному провулку була зведена у 1873–1874 роках за проєктом архітектора Олександра Петра Адріана Шіле.

Вона спершу слугувала приміщенням музичного училища й стала важливим осередком музичної освіти в Києві. У 1930-х роках тут діяла музична десятирічка, збудована за проєктом архітектора Йосипа Каракіса.

На жаль, у вересні 1941 року під час підриву історичного центру міста будівля була істотно пошкоджена і після війни змінила своє призначення.

БЕССАРАБСЬКИЙ РИНОК

Бессарабський ринок у Києві було споруджено в 1910–1912 роках на кошти відомого цукрозаводчика Лазаря Бродського, який заповів їх спеціально для цієї мети. Автором проєкту став архітектор Генрик Гай, що використав новаторські на той час залізобетонні конструкції та стиль модерн.

Будівля стала важливим центром міської торгівлі й символом достатку столиці. Сьогодні ринок зберігає свою функцію та є однією з архітектурних пам’яток Києва, що поєднує історичну спадщину з сучасним життям.

УНІВЕРСИТЕТ СВЯТОГО ВОЛОДИМИРА (НИНІ — КНУ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА)

Знаменитий «Червоний корпус» Університету був споруджений у 1837–1843 роках за проєктом архітектора Вікентія Беретті. Будівля у стилі класицизму стала архітектурною домінантою Києва та символом вищої освіти в Україні. Відкритий у 1834 році як головний університет Правобережної України, він швидко перетворився на центр науки, культури та громадського життя й залишається провідним освітнім закладом країни.

ВОЛОДИМИРСЬКИЙ СОБОР

Сакральна пам’ятка була зведена у 1862–1882 роках за проєктом архітекторів Івана Штрома та Олександра Беретті, він став одним із головних храмів Києва другої половини XIX століття. Завершення робіт відбулося під керівництвом архітектора Володимира Ніколаєва.

Інтер’єри прикрашені монументальними розписами, створеними видатними художниками — Віктором Васнецовим, Михайлом Врубелем, Миколою Пимоненком, Вільгельмом Котарбінським, а також братами Олександром та Павлом Свєдомськими. Їхня спільна праця сформувала унікальний ансамбль монументального живопису, що поєднує біблійні сюжети з високим мистецьким рівнем виконання.

Храм у стилі неовізантійської архітектури став важливим духовним і мистецьким центром, а його оздоблення — одним із найцінніших в Україні. Сьогодні Володимирський собор є пам’яткою національного значення.

БУДІВЛЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОПЕРИ УКРАЇНИ

Споруджена у 1897–1901 роках за проєктом архітектора Віктора Шрьотера після пожежі, що знищила попередню театральну будівлю.

Монументальна споруда у стилі неоренесансу з елементами бароко стала архітектурною домінантою Києва та важливим центром музичного й театрального життя. Фасад прикрашений скульптурними композиціями, інтер’єри вирізняються багатим оздобленням і чудовою акустикою.

Сьогодні театр залишається провідною оперною сценою країни, де поєднуються класичні традиції та сучасні постановки

ТЕАТР «СОЛОВЦОВ» (НИНІ — ТЕАТР ІВАНА ФРАНКА)

Проєкт театральної будівлі у 1898–1901 роках склав цивільний інженер Георгій Шлейфер, який отримав іменну ложу за реалізацію свого задуму.

Керівництво будівництвом здійснював архітектор Едуард Брадтман, що забезпечив якісне виконання робіт. Споруда у стилі неоренесансу з елементами бароко одразу стала важливим культурним центром Києва, де виступали провідні актори та трупи, закладаючи традиції українського професійного театру.

Сьогодні вона зберігає свою історичну роль, залишаючись однією з головних театральних сцен столиці.

АНДРІЇВСЬКА ЦЕРКВА

Збудована у 1747–1754 роках за проєктом архітектора Бартоломео Растреллі, вона стала одним із найяскравіших зразків барокової архітектури Києва. Споруджена на високому пагорбі над Дніпром, церква вирізняється витонченою композицією з п’ятьма банями та багатим декоративним оздобленням.

Її інтер’єри прикрашені іконостасом, створеним за ескізами Растреллі, та численними бароковими деталями. Храм має статус пам’ятки архітектури національного значення й входить до складу Національного заповідника «Софія Київська». Сьогодні він є не лише культовою спорудою, а й важливим туристичним символом столиці.

МИХАЙЛІВСЬКИЙ ЗОЛОТОВЕРХИЙ МОНАСТИР

Святиня була заснована у 1103 році князем Святополком Ізяславичем, сином Ярослава Мудрого. Головний храм — собор святого Архистратига Михаїла — вирізнявся золотими банями, що й дало назву всьому монастирю. Він став одним із найважливіших духовних і культурних центрів Києва, а його оздоблення включало мозаїки та фрески, які належали до найцінніших пам’яток давньоруського мистецтва.

У 1930-х роках комплекс було зруйновано радянською владою, але наприкінці XX століття відновлено: у 1997–1999 роках собор і дзвіницю збудували заново, повернувши ансамблю історичний вигляд. Сьогодні монастир є діючою святинею, пам’яткою архітектури та символом духовного відродження Києва.

ПАМ’ЯТНИК КНЯГИНІ ОЛЬГИ

Монумент встановлений у 1911 році на Михайлівській площі в Києві як частина композиції, присвяченої хрещенню Русі. Скульптурна група включала постать княгині Ольги, апостола Андрія Первозваного та творців слов’янської писемності Кирила й Мефодія. Автором архітектурного проєкту був Володимир Прахов, а скульптури виконали Іван Кавалерідзе та Федір Балавенський.

У 1920-х роках пам’ятник було зруйновано радянською владою. У 1996 році композицію відновили й повернули на історичне місце. Сьогодні він є важливою культурною пам’яткою та символом духовної історії Києва.

КИЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ МУЗЕЙ СТАРОЖИТНОСТЕЙ І МИСТЕЦТВ (НИНІ — НАЦІОНАЛЬНИЙ ХУДОЖНІЙ МУЗЕЙ УКРАЇНИ)

Музей заснований у 1897 році з ініціативи української інтелігенції та меценатів, які прагнули створити осередок для збереження й популяризації національної культурної спадщини. Для нього спеціально збудували окрему будівлю на вулиці Грушевського (1898–1904), спроєктовану архітектором Владиславом Городецьким. Фасад прикрасили скульптури роботи Еліо Саля, що надали споруді монументальності та урочистості.

У фондах музею від початку зберігалися унікальні пам’ятки українського мистецтва — ікони, твори барокового живопису, роботи класиків XIX століття. Згодом колекція поповнилася шедеврами світового мистецтва, що зробило його провідною мистецькою інституцією країни.

Сьогодні він відомий як Національний художній музей України. Це головний музей образотворчого мистецтва держави, де представлено понад 40 тисяч експонатів — від давньоруських ікон до сучасних творів. Установа активно займається науковою діяльністю, реставрацією та міжнародними виставковими проєктами, формуючи уявлення про історію й розвиток українського мистецтва.

БУДІВЛЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ

Зведена у 1902–1905 роках за проєктом архітектора Олександра Кобелєва у співпраці з архітектором Олександром Вербицьким, вона стала однією з найвиразніших споруд Києва початку XX століття.

Архітектурний стиль поєднує риси італійського ренесансу та готики, що надало будівлі монументальності й водночас витонченості. Фасад прикрашений скульптурними елементами, виконаними майстром Еліо Сала, які символізують силу та стабільність фінансової установи.

Будівля одразу стала не лише адміністративним центром банківської системи, а й архітектурною домінантою вулиці Інститутської.

ЛЮТЕРАНСЬКА КІРХА

Збудована у 1855–1857 роках за проєктом архітектора Івана Штрома, вона стала головним храмом київської лютеранської громади. Споруда виконана у стилі неоготики: витягнуті пропорції, стрілчасті арки та висока вежа з годинником надали їй виразного європейського вигляду.

Кірха була центром духовного та культурного життя німецької громади Києва. У радянський час храм закрили, а будівлю використовували як склад та інші господарські приміщення. Відновлення відбулося у 1990-х роках, коли кірху повернули лютеранській громаді й реставрували, зберігши історичний вигляд.
Сьогодні кірха святого Катерини є храмом, пам’яткою архітектури та важливим осередком культурного життя столиці.

МАРІЇНСЬКИЙ ПАЛАЦ

Збудований у 1750–1755 роках за наказом імператриці Єлизавети Петрівни, проєкт виконав архітектор Бартоломео Растреллі. Палац став резиденцією для царських осіб під час перебування в Києві.

Архітектура споруди поєднує риси бароко з елементами класицизму: пишні фасади, багатий декор, парадні зали та просторий парк. У XIX столітті палац неодноразово перебудовували й відновлювали після пожеж.

Сьогодні Маріїнський палац є офіційною резиденцією Президента України для урочистих прийомів і державних заходів. Він належить до пам’яток архітектури національного значення та є одним із символів Києва.

МІСЬКА БІБЛІОТЕКА (НИНІ- НАЦІОНАЛЬНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО)

Заснована у 1866 році як Київська міська публічна бібліотека, вона стала першою спеціальною книгозбірнею столиці.

У 1911 році для бібліотеки збудували окрему будівлю на вулиці Олександрівська (нині — Михайла Грушевського) за проєктом архітектора Збігнєва Клаве.

Сьогодні бібліотека носить ім’я князя Ярослава Мудрого й є однією з найбільших книгозбірень України. У її фондах — мільйони друкованих та електронних видань, рідкісні стародруки, архівні матеріали й сучасні наукові ресурси.

Установа виконує роль головного інформаційного центру держави: забезпечує доступ до знань, проводить виставки, конференції та культурні заходи. Вона є пам’яткою архітектури національного значення й важливим осередком розвитку української науки та культури.

ЄВРОПЕЙСЬКА ПЛОЩА

Одна з найвідоміших площ Києва, розташована на початку Хрещатика, між Володимирським узвозом та Парковою дорогою. Її історія сягає XVIII століття, коли тут виникло торгове передмістя. У різні часи площа мала різні назви: Царська, Театральна, Першотравнева, а сучасну — «Європейська» — отримала у 1990-х роках.

Європейська площа є транспортним вузлом і водночас місцем проведення культурних та громадських заходів.

ЛІТНІЙ ПАВІЛЬЙОН БУДІВЛІ КУПЕЦЬКИХ ЗІБРАНЬ

Зведений на початку ХХ століття як частина комплексу Купецького зібрання в Києві. Павільйон був призначений для літніх концертів, балів та культурних заходів, які організовувала київська купецька громада.

Архітектура споруди вирізнялася легкою конструкцією, відкритими галереями та декоративними елементами у стилі модерн. Він доповнював головну будівлю Купецького зібрання (нині-Націонльнаа філармонія України), створючи атмосферу святковості та відпочинку.

У радянський час павільйон використовувався для масових культурних заходів, однак згодом він був втрачений.

Сьогодні цей об’єкт відомий лише за архівними світлинами та описами, проте залишився частиною історії київської архітектури й міського життя початку ХХ століття.

КОЛОНА МАГДЕБУРЗЬКОГО ПРАВА

Пам’ятник у Києві, зведений у 1802–1808 роках на честь відновлення міського самоврядування за Магдебурзьким правом. Ініціатором будівництва був київський міський магістрат, а автором проєкту — архітектор Андрій Меленський.

Колонна виконана у стилі класицизму: висока біла колона з капітеллю, встановлена на багатоступінчастому постаменті. Вона розташована на схилі біля Дніпра, неподалік від Поштової площі, і є однією з найдавніших монументальних споруд міста.

У XIX столітті пам’ятник став символом міських свобод і прав, а також важливим елементом київського ландшафту. Сьогодні Колонна Магдебурзького права належить до пам’яток архітектури національного значення й залишається знаковим місцем для киян та гостей столиці.

МИХАЙЛІВСЬКИЙ ПІДЙОМНИК АБО ФУНІКУЛЕР

Відкритий у 1905 році, він став важливим транспортним сполученням між Верхнім містом (біля Михайлівського Золотоверхого монастиря) та Подолом. Ідея створення належала міській думі, яка прагнула полегшити пересування мешканців між двома частинами Києва.

Проєкт фунікулера розробив інженер Артур Абрагамсон, а будівництво здійснила швейцарська фірма «Riggenbach». Спочатку він мав назву Михайлівський підйомник, пізніше закріпилася назва «Київський фунікулер».

Конструкція включає дві колії довжиною близько 200 метрів, по яких рухаються вагони на канатній тязі. За більш ніж столітню історію фунікулер кілька разів реконструювали: оновлювали вагони, механізми та станції, зберігаючи його як унікальний вид міського транспорту.

Сьогодні фунікулер не лише виконує транспортну функцію, а й є туристичною атракцією, що відкриває мальовничі краєвиди на Дніпро та Поділ.

ПАНОРАМА ПОДОЛУ

Історичне фото відкриває вид на Поділ — один із найстаріших районів Києва, розташований уздовж Дніпра. На передньому плані — зелень Володимирської гірки, а далі — Поштова площа, Річковий вокзал, купецькі склади, церкви та житлові квартали.

На березі — десятки човнів і пароплавів, що свідчать про активне торговельне життя. У центрі кадру — димарі промислових підприємств, які формують нову індустріальну епоху міста.

МИКІЛЬСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ СОБОР

Микільський військовий собор, відомий також як «Великий Микола», був збудований у 1690–1696 роках на кошти гетьмана Івана Мазепи за проєктом архітектора Йосипа Старцева. Він належав до ансамблю Пустинно-Микільського монастиря на Печерську, неподалік від Аскольдової могили.

Собор став одним із найяскравіших прикладів українського бароко: велична багатокупольна композиція, багаті декоративні елементи та монументальний іконостас. Його архітектурна міць і художнє оздоблення робили храм окрасою Печерських пагорбів і символом доби Мазепи, коли активно розвивалося козацьке бароко.

У 1934 році собор було зруйновано радянською владою, і сьогодні він належить до втраченої архітектурної спадщини Києва. На його місці нині розташована площа Слави.

КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА — ЛАВРА

Один із найдавніших і найвизначніших монастирів України, заснований у 1051 році преподобним Антонієм і Феодосієм Печерськими. Лавра стала духовним центром Київської Русі та важливим осередком поширення християнства.

Комплекс розташований на високих пагорбах над Дніпром і складається з Верхньої та Нижньої лаври. Тут збереглися унікальні пам’ятки архітектури — Успенський собор, Трапезна церква, Велика дзвіниця, а також печери з мощами святих.
Архітектурний ансамбль формувався протягом століть, поєднуючи стилі давньоруської, барокової та класичної архітектури.

Лавра внесена до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО й залишається діючим монастирем та важливим культурним і духовним символом України.

КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХІЧНИЙ ІНСТИТУТ (НИНІ — КПІ ІМЕНІ ІГОРЯ СІКОРСЬКОГО)

Заснований у 1898 році, він став одним із найбільших і найавторитетніших технічних вишів України. Ініціаторами створення були київські підприємці та інтелігенція, які прагнули виховати нове покоління інженерів. Першим ректором став учений Віктор Кирпичов.

Головний корпус вишу спроєктував відомий архітектор Ієронім Кітнер, будівництво велося у 1898–1901 роках. Заклад від самого початку став одним із найбільших технічних вишів України, а його архітектурний ансамбль у стилі неоренесансу з готичними елементами надав споруді монументальності та урочистості.

Кампус на Берестейському проспекті охоплює навчальні корпуси, лабораторії та наукові центри, що й сьогодні формують потужний освітній і науковий комплекс.

Згодом інститут дав світові багатьох видатних інженерів і винахідників — серед них Ігор Сікорський, Євген Патон та Сергій Корольов. Сьогодні КПІ імени Ігоря Сікорського залишається одним із ключових центрів інженерної освіти та наукових досліджень в Україні.

КОСТЕЛ СВЯТОГО МИКОЛАЯ

Збудований у 1899–1909 роках за проєктом архітектора Владислава Городецького, він став одним із найяскравіших прикладів неоготики в Києві. Скульптурне оздоблення виконав майстер Еліо Сала, завдяки чому фасад прикрасили численні декоративні деталі, шпилі та фігури.

Храм був центром католицької громади міста, а його архітектурна виразність зробила костел однією з головних домінант на вулиці Великій Васильківській. У радянський час будівлю використовували як концертний зал органної музики, що допомогло зберегти її інтер’єр.

Сьогодні костел святого належить до пам’яток архітектури національного значення й залишається символом європейського обличчя Києва, проте будівля знаходиться в аварійному стані та потребує реставрації.

До теми: Тіні Прорізної: історія вулиці втраченої краси.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»