Прекрасний вік: оновленій Княгині Ользі виповнилося 25 років

Вперше монумент київської княгині з’явився на цьому місці рівно 110 років тому. Окрім, молодого скульптора Івана Кавалерідзе, для якого монумент став однією із перших великих робіт, співавторами пам’ятника були Петро Сніткин, Федір Балавенський та архітектор Валеріан Риков.

Мало хто з киян знає, що спорудження пам’ятнику було лише частиною грандіозного проєкту, пов’язаного з історією нашого міста та видатними особистостями та мав назву «Історичний шлях».

За проєктом він мав розташовуватися у вигляді алеї зі скульптурами між Софіївською та Михайлівською площами, об’єднаними у єдину пішохідну зону біля будинку «Присутсвених місць».

Подібна алея видатних діячів була встановлена у берлінському парку Тіргартен у 1895-1901 роках та складалася з 32 скульптурних композицій на честь видатних правителів різних часів. Цією ідеєю захопилося чимало киян, які також прагнули облаштувати низку скульптурних зображень, пов’язаних з історією нашого міста від прадавніх часів до героїв сучасності.

Цікавим фактом є те, що серед переліку скульптур цього нереалізованого проєкту, серед яких є постаті багатьох київських князів, Нестора Літописця та князя Данила Галицького, можна знайти пам’ятник Засновникам Києва та Монумент Ярославу Мудрому, які з’явилися у нашому місці лише наприкінці ХХ сторіччя…

Розмах фантазій тогочасних киян щодо «Історичного шляху» виявилися набагато сміливішими за фінансові аспекти цього питання. Через брак коштів вдалося встановити лише один пам’ятник — Княгині Ольги, замінивши для економії мармур бетоном.

За ініціативи тогочасного Київського міського Голови Іполіта Д’якова було вирішено встановити монумент біля Реального училища (нині Дипломатична академія).

Вибір місця для майбутнього монументу обурив значну частину киян, які вже тривалий час збирали кошти на встановлення на цьому місці пам’ятника Тарасові Шевченку.

«Кавалер має поступитися місцем Дамі, — жартома зазначив Іполіт Д’яков, остаточно визначивши постать, яка прикрасить Михайлівську площу.

Значну частину коштів на спорудження пам’ятника — майже 10 тисяч карбованців, надав особисто цар Микола ІІ. А ось на освяченні пам’ятника, яке відбулося 4 вересня 1911 року, царська родина не була присутня, у зв’язку з тяжким станом здоров’я Прем’єр-міністра Імперії Петра Столипіна, замах на життя якого стався напередодні в Оперному театрі.

Доля монументу склалася, на жаль, не дуже щасливо. З приходом радянської влади у 1919 році, пам’ятник за ідеологічними мотивами було знищено. Центральну фігуру Княгині Ольги скинули з п’єдесталу, відбили голову та закопали біля площі, бокові фігури були демонтовані до 1935 року.

Ідея відновлення пам’ятника з’явилася вже у часи незалежності. Вперше цю важливу для Києва пам’ятку згадали у 1994 році з нагоди Дня слов’янської писемності, встановивши на Михайлівській площі експозицію зі старовинними фотографіями цього монументу.

За рік його первісний образ у мармурі було відтворено за архівними матеріалами відомими українськими скульпторами: Віталієм Сівком (1953-2007), Миколою Біликом (1953) та Віталієм Шишовим (1951-1996).

Подальша доля цих талановитих майстрів склалася неоднозначно. На жаль, для Віталія Шишова робота над відновленням монументу стала останньою — знаний скульптор раптово помер у Франції від зупинки серця. Микола Білик та Віталій Сівко у 1997 подарували киянам ще одну відому роботу геніального Івана Кавалерідзе — Пам’ятник Ярославу Мудрому біля Золотих Воріт, якого кияни жартома називають «дядько з київським тортом».

Фрагмент автентичного пам’ятника Княгині Ольги (без голови), який було знайдено під час реконструкції Михайлівської площі, можна побачити на Андріївському узвозі біля майстерні-музею Івана Кавалерідзе.

Відновлений пам’ятник Княгині Ольги було урочисто відкрито з нагоди Дня Києва 25 травня 1996 року. Він став першою ластівкою у відродженні історичного вигляду Михайлівської площі та подальшому відродженні Михайлівського Золотоверхого Собору…

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»