Директорка НХМУ Юлія Литвинець: «Ми докладаємо усі зусилля для відновлення Художнього музею»

Національний художній музей є одним із найстарших музеїв України: заснований 17 (5 за старим стилем) серпня 1899 року на кошти Київської міської влади та пожертвування відомих тогочасних меценатів. Основу музейної колекції сформували Богдан Ханенко, родина Терещенків, Вікентій Хвойка, Микола Біляшівський. Нині музейні фонди нараховують понад 40 тисяч експонатів, серед яких унікальні твори українського живопису, скульптури та іконопису від XII—XX століть.

«Вечірній Київ» зустрівся з Генеральною Директоркою НХМУ, мистецтвознавицею Юлією Олександрівною Литвинець та поспілкувався про етапи та перебіг ремонтних робіт у музею та дізнався цікаві факти про історію легендарного творіння архітектора Владислава Городецького.

-Пані Юліє, розкажіть, будь ласка, як проходить реставрація будівлі та скільки передбачено етапів ремонтних робіт?

-Теперішні реставраційні роботи направлені на збереження історичної споруди, бо багато заходів проводиться не просто реставраційних, а протиаварійних.

За 122 роки без ремонту будівля звісно стала занепадати, тому ми зараз докладаємо усі зусилля для відновлення будівлі музею, який є візитівкою нашого міста.

Зараз ми замінюємо колір фасаду, який первинно не був сірим. Коли розроблявся наш проєкт, фахівці брали різні проби та знімали нашарування фарби, поки не побачили рідний колір споруди. Ми намагалися підібрати максимально схожу за відтінком фарбу. Тому, вже зараз можна побачити, яким був колір фасаду на момент спорудження музею.

Таким чином, ми поступово наблизились до завершення нашого першого, але надзвичайно важливого етапу: ремонт даху, фасаду та фасадної сторони будівлі. Також екстер’єри, нижні сходи, скульптури, доріжка, підпірні стінки навколо музею.

Після цього плануємо етап благоустрою території, бо на сьогодні багато дерев настільки розрослися, що їхнє коріння істотно руйнує підпірні стінки. Коли їх висаджували, вони були невеличкими, тому ми плануємо їх замінити на дерева з невеликою кореневою системою.

Наступний етап, над яким ми почнемо працювати на наступний рік буде стосуватися проєкту внутрішньої реконструкції приміщень музею. Він торкнеться перш за все електрики та опалення.

На сьогодні є потреба модернізувати ліфт, який зараз слугує виключно у вантажних цілях, пристосувавши його для зручності та комфорту наших відвідувачів. Крім того, на цьому етапі хочемо вирішити нарешті питання щодо міських комунікацій, щоб використовувати приміщення в яких проходить система комунікацій під фондосховища. Згодом, плануємо покращити нашу систему пожежної сигналізації та ряд інших питань.

Плануємо перебудувати боковий вхід з боку вулиці Грушевського: прибрати сходинки, трошки «зрізати» схил, і буде плавний заїзд до центрального входу музею, а за левом який ближче до Музейного провулка, буде облаштовано ліфт для людей з інвалідністю.

Раніше біля лева, який ближче до вулиці Грушевського був вхід, але він був закритий багато років тому та «замазаний», по іншому не назвеш, тинькуванням. Фактично, коли музей було збудовано цей вхід використовувався для музейних співробітників, які проживали у будівлі.

-Неймовірно. Невже були співробітники, які знаходилися у приміщенні цілодобово і навіть жили тут?

— Так. Зараз там де двері — це приміщення бібліотеки. А на початку XX сторіччя був службовий вхід та окремі кімнати для співробітників музею. Тоді у музеї проживав директор Микола Біляшівський, у музеї колись жили Василь Кричевський, Федір Ернст….

За проєктом було передбачено, щоб боковим входом користувалися співробітники музею, щоб потрапити до власних квартир. Коли ви йдете по коридору колишньої житлової частини, то можна побачити не лише двері до приміщення, але і вікна.

У кожній квартирі була пічка, у радянські часи, їх розібрали. Останнім мешканцем музею був двірник, який мешкав до середини 70-х у приміщенні, де зараз розміщений відділ мистецтв XX сторіччя.

Тому, думаючи про майбутню реконструкцію ми плануємо відкрити цей вхід, зробити усі необхідні платформи та заходи безпеки, бо знизу ще є півтори поверхи та приямок. Надалі ми б хотіли облаштувати там меморіальні кімнати.

— Які зміни зможуть побачити відвідувачі музею найближчим часом?

-В кінці цього року або на початку наступного, точну дату важко прогнозувати у зв’язку з пандемією, але будуть нарешті відкриті нижні сходи та центральна доріжка, що веде до верхніх сходів.

Також завершуються реставраційні роботи лева, портика та центрального фасаду, крім верхніх сходів. Ми їх зараз не можемо зробити, бо на них стоять риштування, де працюють майстри.

Верхні сходи плануємо зробити на наступний рік разом із підпірними стінками від вулиці Грушевського до Музейного провулка.

Окрім цього, ще одним важливими планом на наступний рік є закріплення фундаментів музею. Вони є стрічковими, і в найбільшій частині це лише 1,20 метра. Ґрунти тут льосові, вони дуже рухливі, тому є необхідність закріпити фундаменти.

Як ми знаємо будівля свого часу була побудована на дуже вологих ґрунтах, крім того, за останні 100 років значно змінилася забудова вулиці Грушевського: у 30-х була споруджена важка будівля Кабміну, деякі будинки надбудовані у наші часи, що також негативно позначається на схилі, де розташований музей.

Як почувають себе Леви, які охороняють Національний художній музей?

-Леви зараз також приводяться у порядок. Вони тривалий час були у жахливому стані. Була небезпека цілком втратити ці унікальні скульптури.

Головна проблема цих скульптур була в тому, що вони стояли на тумбах з цегляної кладки та бетонної плити. Під левом було 4 метри пустоти. Про них ми дізналися лише тоді, коли приступили до реставраційних робіт. Коли почали знімати нашарування, реставратори виявили що під левами і до землі була просто порожнеча.

Зараз в процесі реставрації була виготовлена конструкція, яка повністю закріпила ці скульптури. Також усі елементи, які з дією часу «відпали» від левів, були назад прикріплені та відновлені. Тому, сподіваюсь, що незабаром ми побачимо левів в усій красі, що постануть у своєму рідному кольорі.

-Вони були не білі?

— Ні, ми багато передивлялися документів з архіву, креслень, а також старовинних фотографій та листівок. Ну і слід згадати наш музей на картині Івана Їжакевича, який зберігається у нашій колекції…

На старовинних зображеннях можна побачити, що колір фасаду та скульптур дещо відрізняється від того, що ми звикли бачити впродовж останнього часу. Він присутній також в елементах декору на фасаді, це сіро-піщаний колір.

-За проєктним кресленням музею, можна побачити, що будівля виглядала трохи інакше. Відсутня надбудова центральної частини другого поверху. Чому так сталося?

-Дійсно, у проєкті Владислава Городецького над аванзалом планувався ще один виставковий поверх, але його так і збудували через брак коштів, а потім до цього питання вже не поверталися.

Звичайно, у нас є в мріях його реалізувати, але до цього питання можливо повернутися на етапі реконструкції внутрішніх приміщень музею…

Ще одним цікавим фактом про нашу будівлю є те, що за проєктом, що реалізовував Владислав Городецький, музей мав форму довершеного квадрата та зверху надбудову. Згодом передбачалося облаштування внутрішнього двору, яке на жаль не реалізували. А радянський час у дворі встановили електричну підстанцію, тому питання з добудовою внутрішньої частини є досить складним.

Також первинно центральний вхід до музею планувався з вулиці Грушевського, але згодом архітектор вирішив що краще, щоб фасад будівлі виходив на площу. Тому, наш музей має свої архітектурні особливості: коли відвідувачі заходять до нас через головний вхід, то можуть побачити, що парадні сходи у будівлі знаходяться праворуч за аванзалом, а не одразу перед центральним входом, як характерно для класичної архітектури. Це пояснюється тим, що більшість змін вже вносилися під час процесу будівництва. Звичайно, ми вже звикли до цього, але така історія дійсно була.

-Чи плануєте якось покращити систему кондиціонування?

-Насправді, у нас непогана система кондиціонування, що стосується верхніх залів, однак зараз ми її закрили, коли почали проводити ремонт даху. Після завершення усіх робіт вона буде розконсервована і модернізована. Що стосується нижньої системи кондиціонування, яка обслуговує фондосховища, то вона і зараз працює.

— Національний художній музей часто критикують через відсутність зон гостинності. Чи буде проводитися певна робота у цьому напрямі?

-Вона вже проводиться, але це лише частина великої роботи. Ми з Вами розуміємо, що не лише внутрішній та зовнішній простір музею перебував в поганому стані. Після закінчення основних робіт, на наступних етапах ми звичайно плануємо облаштувати зробити невеличке кафе для відвідувачів та сувенірні крамнички.

-На сьогодні музейна колекція налічує понад 40 000 експонатів, але виставкові зали Національного художнього Музею є замалими для них. Чи плануєте Ви якось розв’язувати це питання за допомогою прибудови, яку планували зробити кілька років тому з боку Музейного провулку?

-На сьогодні у нас є декілька альтернативних варіантів. Звичайно, музей дуже потребує розширення і хотілося б повніше представити нашу музейну колекцію, але тут ми залежимо від ряду важливих факторів, які істотно впливають на цю ситуацію.

По-перше, це стосується фінансових аспектів, від яких ми залежимо. По-друге, існують певні ризики щодо добудови у сторону Музейного провулка. В нас там знаходиться підстанція, про яку ми вже згадували. Крім того, через будівлю музею проходять міські комунікації, які є далеко не в ідеальному стані, що також створює досить небезпечну ситуацію.

-Чи позначається це якось на музейній колекції?

-Звичайно. Ті приміщення, де проходять міські комунікації ми не можемо взагалі використовувати. Ми зверталися до міста, і приходили експерти, але розв’язати цю проблему поки нам не вдалося. Тому, коли ми дійдемо до етапів реконструкції, то плануємо все ж таки позитивно розв’язати цю проблему.

Перша збірка була археологічна. Музей відкрився у 1899 році ще у недобудованих приміщеннях, коли фактично був зведений лише перший поверх. Тоді, відбулася виставка з нагоди XI Археологічного з’їзду. Тоді музей налічував фактично 4 зали. Потім колекція розширювалась, долучалися нові відділи: Старий Київ, Бібліотека і музей активно поповнювався.

На жаль, у радянські часи музейні колекції сильно перемішали між собою, а музеї почали ділити за спеціалізаціями. Спочатку у нас забрали антропологічну колекцію у вигляді 10 мішків кісток разом зі зберігачем перейшли до теперішнього Природничого Музею. Згодом у 1936 році, ми передали у новостворений музей колекцію робіт Тараса Шевченка і його кола.

У Музеї Ханенків можна побачити на початку експозиції стародавні ікони, які також походять зі збірки нашого музею. Російське мистецтво відійшло до тогочасного Музею імені Іллі Рєпіна (Київська картинна галерея). Це була така політична історія, яка змінила на той час місію багатьох музеїв нашої держави. Тому поступово у нас залишилося українське образотворче мистецтво.

-Сучасні урбаністи часто критикують Художній музей за не дуже зручне розташування. Чому так сталося, що він з’явився саме у цьому місці?

-По-перше, наприкінці ХІХ сторіччя мало хто взагалі переймався цим питанням. По-друге, ця ділянка була з надзвичайно складним рельєфом, тому її вартість була досить низька, що було на руку тогочасній міській владі, яка розглядала будівництво музею як соціальний проєкт.

Найкращі ділянки на той рік виділили банку на Хрещатику та іншим установам. Планували спершу виділити під музей ділянку біля Університету Шевченка, але її продали комерційній установі. Тому, музей мав задовольнитися тим, що залишилося: виділенням цього клаптика землі, що належав Олександрівському парку, де тік струмочок (болотце).

По-третє, за міськими переказами, ця ділянка тривалий час була необлаштована та користувалася поганою славою через крадіжки та розбої, від яких часто потерпали заможні кияни. Секретар Київської Міської Думи, який жив неподалік, запропонував перемогти злочинні угруповання будівництвом Міського музею. Ця ідея надзвичайно сподобалася міській владі, і цю ділянку незабаром віддали під будівництво музею.

Однак, при будівництві багато природних чинників не були враховані тому, проблеми зі спорудою музею вже розпочалися через декілька років після завершення будівництва.

В актах 1904 року, де описуються проблеми технічного характеру будівлі, описувались труднощі, які потім на століття залишились з музеєм: у підвалі стоїть вода, дах протікає, в музеї холодно…

-Що найбільше хвилює Національний художній музей на сучасному етапі розвитку, окрім тривалої реставрації та розширення виставкових приміщень?

— Багато років ми працюємо над формуванням повних списків втрачених предметів колекції музею. Вже закінчуємо роботу над нашим виданням, присвяченому цій надзвичайно важливій темі. Щодо кожного зниклого предмета ми детально дослідили усю інформацію та знайшли архівні світлини кожного з них.

У нашій книзі плануємо розмістити інформацію щодо виставок, де експонувався той чи інший зниклий предмет. У цих питаннях мені дуже допомогли наші колеги та зберігачі колекцій музею, які допомогли відстежити усю цю інформацію.

Зі списків 1949 року, де зазначені експонати зниклі у роки Другої світової війни, з 900 втрачених музеєм робіт повернулося лише 257. Доля більшості з них залишається невідомою…

Вивезені загарбниками музейні цінності, поверталися через Ленінград та Новгород, де знаходилися на той час розподільчі пункти.

Але наше видання буде лише першою частиною, бо у списки 1949 року не потрапили роботи репресованих митців та ворогів народу, формалістичні твори та ікони. В процесі аналізу колекцій деяких зарубіжних музеїв, які зараз стають публічними, ми іноді знаходимо наші твори. Тому, ми плануємо ще одне видання, куди ввійде більш детальна інформація щодо наших музейних втрат.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»