Едуард Фердинанд Брадтман — творець «Київського Парижу»

Будинок Гінзбурга, вул. Архітектора Городецького, 9
Будинок Гінзбурга, вул. Архітектора Городецького, 9

4 лютого виповнюється 165 років від дня народження видатного київського зодчого Едуарда Фердинанда Брадтмана (1856-бл.1926).

Його ім’я не настільки відомо багатьом киянам, як імена Владислава Городецького, батька й сина Беретті або Володимира Ніколаєва, однак він подарував нашому місту чимало прекрасних пам’яток архітектури, без яких неможливо собі уявити наше місто.

З нагоди ювілею видатного творця київського модерну, «Вечірній Київ» пропонує дізнатися цікаві факти з життя видатного зодчого та згадати його основні будівлі, які прикрашають різні частини Києва.

Едуард Фердинанд Брадтман

На жаль, біографічних відомостей про самого архітектора збереглося не дуже багато. Відомо, що народився Едуард Брадтман у Петербурзі та мав німецьке коріння. До речі, його повне ім’я — Едуард Фердинанд, але в Росії він одержує ім’я по батькові — Петрович.

У 1878 році закінчив Імператорську Художню Академію та за 5 років одержує свідоцтво на право будівництва споруд.

У пошуках долі Брадтман приїжджає до Києва, де на той час розпочинається перша хвиля будівельної лихоманки. Про перші кроки молодого архітектора у Києві свідчить дерев’яна будівля на вулиці Січових стрільців, 22, яка дивом збереглася до нашого часу, однак визнання та славу Едуардові Брадтману приносить зовсім інші проєкти.

В останнє десятиліття ХІХ століття активно починає забудовуватися величезна територія лікаря Фрідріха Мьорінга (вона включала сучасні київські вулиці Городецького, Станіславського, Заньковецької та Площу Івана Франка), яку виставили на продаж після його смерті спадкоємці для подальшої забудови.

Перлини архітектури, які ми сьогодні бачимо на вулицях цієї місцевості подарував киянам творчий тандем двох талановитих зодчих-німців: Георгія Шлейфера та Едуарда Брадтмана.

Готель «Континенталь» на тодішній вулиці Миколаївській, нині Городецького

Першою ластівкою серед шедеврів цих двох майстрів стала вишукана будівля фешенебельного готелю «Континенталь», побудована у стилі ренесансу у 1897 році, яку по праву вважали однією з найгарніших будівель Києва, а за красою внутрішнього оздоблення та зручністю номерів готель конкурував з кращими тогочасними готелями Європи. На жаль, будівля була сильно пошкоджена у вересні 1941 року, фасад будівлі був відновлений із значними втратами декору та ліпнини, з первинних інтер’єрів, які вражали своєю красою лишилися лише фотографії…

Творчий дует Шлейфера та Брадтмана також подарував киянам будівлю театру «Соловцов» (нині Івана Франка); Прибутковий Будинок Гінзбурга на Городецького, 9, фасад якого розкішно оздоблений ліпниною та скульптурами античних богів, і звичайно ж Прибутковий будинок на Городецького, 15, який кияни охрестили «Колискою духу». Останній став одним із перших будинків у стилі модерн або арт-деко, який на зламі століть набуває в Європі неабиякої популярності.

Ця будівля є однією із найбільш яскравих та оригінальних у Києві. На фасаді будинку зображений давньогрецький міф про Зевса та його батька Кроноса, який пожирав власних дітей, боячись, щоб вони не позбавили його влади. Він зображений з відкритим ротом на самому верху будівлі. Вхід д будинку прикрашає жіноча голова Богині Реї-матері Зевса, що захищає сина. Також по бокам будівлі можна побачити маскарони двох корибантів-демонів, які супроводжували Рею.

Справжньою загадкою для багатьох киян є помилки у цифрах на фасаді. Будинок не міг бути побудований у 1886 році, бо на той момент територія будинку входила до садиби Мьорінга і ще не була виставлена під забудову.

Існує декілька припущень, які роблять дослідники київської старовини- це і неправильне розміщення цифр підчас реконструкції будинку або ж реставратори помилково вказали цю дату, сплутавши роки забудови вулиці з датою заснування меблевої фірми власника будинку, яка вказана на одному з будинків.

Як воно є насправді, важко сказати, тому Будинок №15 продовжує залишатися одним із найбільш загадкових у старій частині міста…

Продовжуючи розвивати тенденції київського модерну, Едуард Брадтман успішно реалізує і інший свій знаменитий проєкт — це збудована у 1903 році споруда першого двоповерхового цирку у Європі. Будівля стала новаторською в багатьох аспектах: сцена-трансформер, яка перетворювалась з арени на концертну залу на 2000 глядачів, увінчану розкішним скляним куполом, який прикрашав стелю, а також надсучасне на той момент технічне оснащення: зручні крісла, парове опалення, електричне освітлення і навіть гардеробну.

На жаль, у вересні 1941 року будівля цирк була знищена радянськими військами, а про цю унікальну перлину Києва довоєнного часу ми можемо побачити лише на фото.

Цирк Крутікова

Незважаючи на те, що інша забудова вулиці Городецького також сильно постраждала підчас тих жахливим для нашого міста подій, чимало гарних споруд прекрасно збереглися до нашого часу та продовжують радувати нас своєю неповторною красою та вишуканістю. Недаремно, цю частину міста кияни часто називають «Київським Парижем» — вона є окрасою нашого міста!

Маскарон «Плачуча вдова»
Будинок на розі Липської та Орлика

Повертаючись до Едуарда Брадтмана, неможливо не згадати, що цей чудовий архітектор залишив нам у спадок і ряд інших не менш відомих шедеврів. Наприклад, Будинок Аршавського або Невтішної вдови (1907р.) або ж Будівля Міського Початкового училища, яка своєю неповторною башточкою прикрашає ріг вулиць Липської та Пилипа Орлика (1904 р.).

Інший київський шедевр архітектора — Прибутковий Будинок Ф. Міхельсона, можна побачити на вулиці Богдана Хмельницького, 10, який відомий під назвою Мереживний Будиночок Брадтмана, збудований у 1903-1904 роках. На жаль, кілька років тому будівля пережила серйозну пожежу та потребує реставрації…

У Києві зберігся і сам будинок архітектора Брадтмана, який він побудував для своєї родини у 1912-1914 роках. Його можна побачити за адресою: вулиця Герцена, 6. Ця досить аскетична будівля, збудована у стилі північного модерну, була київською резиденцією Едуарда Петровича. Він займав з дружиною Пауліною розкішні 5-кімнатні апартаменти на 2 поверсі, також з подружжям жила сестра дружини Ольга зі своїми дітьми.

Будинок архітектора по вулиці Герцена, 6.

У радянські часи будівлю націоналізували, первинні інтер’єри та частина оздоблення були втрачені.

До менш відомих творінь архітектора Брадтмана належать пожежна Каланча на Подолі та Будівля лютеранської лікарні, яка більш відома киянам, як «Лікарня Водників».

Окрім власного маєтку на Лук’янівці, дослідники київської старовини припускають, що Едуард Брадтман мав дачний будинок у Пущі Водиці, бо свого часу збудував там дерев’яну церкву Святого Серафима Саровського та проєкти дерев’яних житлових будинків.

Церква у Пущі-Водиці
Проєкт ресторану для Пущі-Водиці

Одним із найбільш ймовірних проєктів Брадтмана для Пущі-Водиці став будинок на вулиці Юнкерова 37, а також декілька сусідніх будинків, більшість з яких не збереглися до нашого часу.

Декілька місяців тому сторічний дерев’яний будинок на Юнкерова пережив чергову спробу підпалу, на жаль, нині виглядає досить занедбано.

Дерев’яний будинок у Пущі-Водиці, згорів у 2012
Фото Антона Короба

Шкода, що ми щороку втрачаємо частину нашої культурної спадщини, яку неможливо відновити…

Говорячи на про Едуарда Брадтмана варто згадати, що він тривалий час, поряд з Іполітом Ніколаєвим та Олександром Кривошеєвим, обіймав посаду міського архітектора (1898-1915/17), керуючи забудовою Подолу та центральної плоскої частини міста. Одна із його робіт того часу — це мавзолей міського голови Києва Степана Сольського, який зараз діє як Храм на Лук’янівському цвинтарі.

Склеп міського голови Степана Сольського

Успішну кар’єру архітектора він також поєднував з викладацькою роботою: з 1903 року викладав архітектуру в Київському художньому училищі.

Окрім викладання в художній школі Едуард Петрович, разом зі своїм колегами: Владиславом Городецьким, Іполітом Ніколаєвим, Василем Кричевським та Олександром Мурашком стає членом комісії «Про красу Міста».

Після революції 1917 року, архітектор не покинув Київ, працюючи до середини 1920-х районним архітектором.

Останні документи з його підписом датуються листопадом 1926 року. Вважається, що Едуард Брадтман невдовзі помер, хоча дата його смерті та місце поховання точно невідоме.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»