# Суспільство

Доля дзвонаря з Михайлівського

«Вклоняюсь до храму святого Твого, і славлю Імення Твоє за Твоє милосердя…». Хочеться думати, що ці слова зі Святого Письма з душевним трепетом промовляє багато хто з майданівців, які приходять помолитися до Михайлівського Золотоверхого монастиря. У грудні 2013-го за стінами цієї обителі знайшли прихисток студенти з Майдану, які рятувалися від манкуртів у формі «Беркута». А в ніч з 10 на 11 грудня Михайлівський раптово вдарив на сполох. Його дзвони сповіщали киян про навалу – отії лиходійники від бандитського режиму пішли в атаку на майданівський табір. На дзвіниці невтомно калатав у всі дзвони диякон Іван Сидор – будив киян, кликав на підмогу… І люди почули його. «Вечірка» вирішила зустрітися з Іваном Сидором, порозмовляти з ним про те, про се, зокрема і як змінилося його життя після Революції Гідності.  Ми розшукали диякона Івана Сидора на території Михайлівського Золотоверхого, де розміщується Київська православна богословська академія. Він працює тут викладачем, інспектором. А ще – секретарем-референтом Переяслав-Хмельницької єпархії. Його «офіс» вельми скромний, можливо, трішки нагадує приймальню в якійсь установі (комп’ютер, телефон). Розмова швидко зав’язується, бо – приязний співбесідник і непідробна щирість аж ніби світиться в його очах. І невдовзі дізнаємося, що Іван Сидор захистив тут, в академії, дисертацію, став кандидатом церковно-історичних наук. Ще під час навчання в академії паралельно заочно навчався на історичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка, одержав диплом спеціаліста. 

Медики Майдану: замість бронежилетів біла футболка і медична сумка

Минуло два роки, а деякі столичні медики досі не можуть оговтатися після подій Майдану. Рятувати людей доводилось у надскладних умовах. Перед їхніми очима помирали герої Небесної Сотні, просили допомоги поранені. І зараз вони з болем про це згадують. 

Штрихи до портрета актора театру й кіно Сергія Бойка: "Афганець" і трудоголік

Світлана Панькова: Михайло Грушевський поставив нам дуже високу планку

Цьогоріч Михайлові Сергійовичу Грушевському виповнюється 150 років. У будинку по вулиці Паньківській, 9, де він жив і працював, нині розміщується музей, що давно перетворився на Центр грушевськознавства не в останню чергу завдячуючи творчій натурі його директора Світлани Панькової.

На її думку, головне завдання музею — розповісти про Грушевського, котрого більше знають як історика і громадського діяча, як про неординарну особистість, цікавого співбесідника, турботливого батька і вірного друга. Як це вдається пані Світлані й творчому колективу, дізнавалися кореспонденти «Вечірки».

Київські моржі та моржині: пірнути в ополонку, щоб заново народитися

Як загартовуватися, правильно пірнати в ополонку і дружити, кореспонденти «Вечірки» дізнавалися в клубі «Нептун», що розмістився на березі Дніпра у Гідропарку.  Президент клубу «Нептун», Федерації загартувань і зимового плавання Києва, а також Асоціації моржів України Роман Тимовчак – київський морж №1, адже він навіть при –27 °C ходить вулицями в самій футболці. Найстаршому моржувальнику об’єднання нині 84, а наймолодшому – 6. Сам Роман Андрійович моржує вже 40 років, виглядає значно молодшим за своїх однолітків і готовий годинами розповідати про улюблену справу та рідний клуб.