Медики Майдану: замість бронежилетів біла футболка і медична сумка

Медики Майдану: замість бронежилетів біла футболка і медична сумка

Минуло два роки, а деякі столичні медики досі не можуть оговтатися після подій Майдану. Рятувати людей доводилось у надскладних умовах. Перед їхніми очима помирали герої Небесної Сотні, просили допомоги поранені. І зараз вони з болем про це згадують. 

Валентина Варава за спеціальністю психолог. Два роки тому лютневі події стали для неї викликом долі. Не вагаючись, пішла рятувати майданівців. 
- У нас були пластикові шоломи. Страшно, поряд усе в диму, горять шини. А далі – суцільний морок. Ми були найближче до передової. Там, на Майдані, був єдиний ліхтар, і біля нього ми виставили медикаменти, постелили на землю білу ряднину й на ній оперували поранених. Скальпелів ми не мали, тож не могли виймати осколки від світло-шумових гранат, адже до них «Беркут» спеціально прив’язував каміння, цвяхи. Рани були жахливими. Якось до нас прийшли з Червоного Хреста й кажуть: треба йти допомагати пораненим у Михайлівському соборі. Але моя колега запротестувала. Адже на Майдані потрібно було швидко надавати допомогу, інакше люди могли померти й героїв Небесної Сотні було б значно більше, – ділиться спогадами медик. 

Її колега Віра Павлюк перебирає в пам’яті різні епізоди тієї революційної боротьби. Жінка працювала медиком у військовому шпиталі за кордоном. До того захистила дисертацію, стала доктором медичних наук. На Євромайдан ходила разом з родиною. Але не як волонтер. Коли пролилася перша кров, одягла білий халат та оперувала поранених. 
Каже, що інколи траплялися такі курйози, що і трагічно, і смішно:

- Коли був штурм на вулиці Грушевського, довелося оперувати багатьох поранених. Тоді ми організували медичний пункт у видавництві «Наукова думка». Одного разу роблю перев’язку, раптом підходить до мене сивий чоловік і питає: «Де тут можна віддати автореферат?». Я на мить заклякла. Йому відповіли, що тут медичний пункт. Але чоловік наполягав на своєму. Якось дивно, що в той час були люди, які геть не розуміли, що відбувається в країні. 
Однієї ночі під час штурму Майдану я взялася допомогти двом молодим хлопцям біля станції метро «Арсенальна». Зробила їм перев’язки, потім вирішила завезти додому, щоб вони могли перевдягтися та поновити сили. Їдучи в машині, вони почали розповідати про себе. І з’ясувалося, що молодики стояли на Антимайдані. Я спершу злякалася, потім набралася духу й привезла їх до себе, надала допомогу, знайшла якийсь одяг. Після цього хлопці довго дякували, постійно винуватили себе, що ніколи не цікавилися суспільним життям. Я пам’ятаю, як згодом вони прийшли на наш Майдан і боролися з режимом
, – розповіла Віра Павлюк. 

Нині наші герої-медики не залишають військового тилу. Для них Майдан триває, але вже як допомога фронту.