Київські вчені тепер рятують ведмедів від людей

Марина Шквиря вже багато років працює з науковою місією у Чорнобильському заповіднику
Марина Шквиря вже багато років працює з науковою місією у Чорнобильському заповіднику

З науковцем, головним зоологом Київського зоологічного парку загальнодержавного значення Мариною Шквирею говорили про ведмедів, які мешкають в Україні. Здебільшого це тварини, яких потрібно рятувати. В Україні раніше було 2 популяції «господарів лісу» — Поліська та Карпатська. Наразі вчені говорять серйозно лише про Карпатську, а Поліська тільки починає відновлюватись після знищення.

Порятунком останні роки постійно зайняті зоологи та волонтери. Життя лісових велетнів Марина Шквиря досліджує як вчений і у Київзоо, і у Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику. А ще й як волонтер, що багато років реабілітує разом з родиною та друзями за науковими методиками ведмедів за власний кошт у притулку «Біла скеля». Вона розповіла «Вечірньому Києву», що нині турбує науковців.

Врятований косолапий нині мешкає у «Білій скелі»
Марина Шквиря разом з підопічним ведмедем на огляді у ветеринара
В достойних умовах реабілітаційного центру ведмедикам є простір для пустощів

-Ми з своєю родиною займаємося ведмедями вже досить давно, розвивали з 2012 року притулок «Біла скеля» у Житомирській області, біля села Березівка, — розповідає Марина Шквиря. — Рятували й продовжуємо рятувати та реабілітувати ведмедів з цирків, притравочних станцій, з кліток при ресторанах. Працюємо з партнерами, такими як Фонд Four Paws (це великий притулок для ведмедів біля Львова— Домажир) та Фонд «Притулок для диких тварин» Натальи Поповой. Кілька врятованих ведмедів поїхали від нас саме в Домажир. В минулому році у нас виникли проблеми з комерційною арендою земельної ділянки на Житомирщині. Вирішили переїхати до наших друзів і партнерів ближче до Києва у Бориспільський район. Нам надала притулок саме Наталя Попова, яка раніше заснувала свій реабілітаційний центр, де рятує всіх: від горобчиків та ластівок — до левів та тигрів. Тепер ми разом на хорошій ветеринарній базі й достойними умовами розвиватимемо два проекти — її та нашу «Білу скелю». Адже маємо спільні цілі й давно допомагаємо один одному. Ми з чоловіком (він старший науковий співробітник у Київзоо) багато років працювали в Національній академії наук, наше головне завдання завжди було зберегти диких хижаків на території України. Тому ми вивчаємо їх у природі й неволі. У Київзоо запустили проекти по охороні популяції хижаків та по роботі з відновлення рідкісних видів тварин.

Для нас дуже важливо, щоб зоопарки розвивалися як наукові організації по збереженню дикої природи, а не як звіринці. А також, щоб в Україні розвивалася компетентна реабілітація тварин. Ця робота взаємопов’язана. Такою справою повинні займатися тільки компетентні люди, котрі знають потреби тварин у природі, можуть запросити кращих ветеринарів в разі потреби. Натепер разом з «Притулком для диких тварин» нам вдалося створити такий хаб компетентностей.

-Ви вже перевезли тварин з Житомирщини?

-Так, наприкінці осені і нині силами нашої сім’ї — чоловіка, мого батька та співробітників спортивного центру «Магнат» добудовуємо для 5 ведмедів повноцінний притулок з всіма зручностями та за передовими стандартами.

Будівництво нових приміщень для ведмедів

Притулок розміщується на площі 2,5 гектара і забудовується чергами. Перша черга вольєрів займає біля одного гектара. Наприклад, вольєр для одного ведмедя має площу 1200 квадратних метрів, для пари молодих ведмедиків — 1500. На цих площадках є барлоги, басейни, іграшки, території де можна побігати, а також сховатися від контактів, які звірям можуть не подобатися. Тобто науковці-волонтери створюють все те, що дозволяє ведмедю бути ведмедем.

-До речі, ведмедям не завжди потрібен ліс, — пояснює Марина. — Ліс потрібен людям, тому що він красивий. А ведмеді у своєму ареалі живуть всюди. Наприклад, на Балканах — це пагорби з кущами, а природне середовище нашого тяньшанського ведмедя — це висота до 5 тисяч метрів у горах, льодовики, каміння та 40 градусів морозу. Зазвичай дерева у вольєрах ведмеді нищать. Тому вирішили використовувати ту рослинність, яка є на ділянках, і підсаджувати під захистом те, що тварини не одразу знищать.

-Ви пам’ятаєте свого першого підопічного звіра?

-Михасика врятували у 2017 році завдяки тому, що люди надіслали мені фото ведмедя, який сидить взимку та влітку у маленькій іржавій клітці, притулившись мордочкою до стінки й ні на що не реагує. Ми були в шоці. Господарі тварини погодилися її віддати нам, а самі продовжують утримувати й розмножувати ведмедів. А цей був у них в найгірших умовах. Перші дні ми не могли умовити Михасика вийти з карантинного боксу у вольєр. Він ніколи не бачив трави й води. Дуже довго боявся, а коли вийшов та побачив озеро, то повз до нього на пузі, притримуючись задньою лапою за кущі від страху. Потім поступово ми його реабілітували. На наступний рік врятували двох ведмедів з цирку, один з них був 1,5-річним ведмежатком — дівчинкою. Цю пару — Михасика та Любочку — вдалося соціалізувати завдяки їх молодому віку і вони живуть разом. З дорослими ведмедями це складніше.

В таких умовах раніше утримувалися ведмеді, поки їх не забрали до «Білої скелі»

У притулку «Біла скеля» ведмедів не розмножують. Перед науковцями стоїть інше завдання — забезпечити лікування, усунути критичні наслідки утримання в поганих умовах, надати нормальні умови для життя до самої старості звірів. А відвідувачам — розповісти історії цих тварин так, щоб громадяни більш не утворювали попит на фотосесії з ведмежатами та циркові програми за участю диких тварин.

-Людям, що до нас приходять, розповідаємо про сумну долю майже сліпої тяньшаньскої ведмедиці, яка 21 рік пропрацювала в цирку. Коли вона стала не здатна виступати — жила у клітці в гаражах в Білогородці під Києвом. Ми її врешті решт забрали до себе. Думаю, відвідувачі після почутого, на виставу з ведмедями, скоріш за все, більше не підуть, — говорить Марина Шквиря.

-Чи є ведмеді у Чорнобильській зоні там, де ви проводите наукову роботу вже не один рік?

-На території українського та білоруського Полісся, в Чорнобильській зоні, ведмедів не стало ще 100 років тому. Поліську популяцію вибили полюванням та браконьєрством. З початку 2000-х років ведмеді почали з’являтися у Сумській, Чернігівській, Київській областях. Вочевидь заходять з території Білорусі та Російської Федерації. Ці гості — ще не закріплене угрупування ведмедів. Ми з колегами фіксували ведмежі сліди у Чорнобильському біосферному заповіднику. Можливо, тварини у нас закріпляться. Як тільки ми почнемо документувати барлоги, ведмежат, зможемо сказати, що так, у нас на Поліссі знову є ведмеді.

Ведмеді наших Карпат — це частина популяції, яка розселена у карпатському регіоні Словакій, Полщі, Румунії. Коли ми кілька років тому працювали в рамках загальнонаціонального проекту з обліку ведмедів, то вирахували, що їх майже 300. Минув час і ці дані могли змінитися. Це дуже прикро, бо такі показники — не найнижчі серед інших країн карпатського регіону. А у неволі — звіринцях та клітках біля ресторанів утримується більше 200 ведмедів! Майже стільки ж як на волі.

-Звідки люди беруть ведмедів?

-Їх розмножують у приватних звіринцях та у цирках. Всі ці звірі з високою ступінню спорідненості, намішаною генетикою, високим ступенем інбридінгу, з купою спадкових хвороб та ще й ростуть у поганих умовах. Також поповнюють приватні звіринці й браконьєри, що полюють у лісах. Є попит, і якщо браконьєр може знайти ведмежатко, він забере його у матері, яку найчастіше просто вбиває. Дуже багато контрабанди йде з території Російської Федерації, де ведмедів багато. Там практикують таке жахливе «полювання на барлогах», після якого залишається багато ведмежат — сиріт. Це один величезний бізнес-конвеєр, що розповсюджується по багатьох країнах. Таким чином маємо нікому не потрібних ведмедів, що утримуються в жахливих умовах.

Науковцям дуже не подобається, коли люди напхають тварин у коробки й «розмножують», продають, роблять фотосесії й називають все це порятунком тварин. На часі вносити зміни у законодавство. Над цими змінами працюють і фахівці з Київського зоопарку.

-Зокрема ми домоглися нових стандартів в Порядку утримання диких тварин та розробили Положення про центри порятунку, — уточнила Марина Шквиря.

-Багато сімейного часу витрачаєте на притулок?

-Дуже. Майже весь. Батько з чоловіком та їхні друзі самі встановлюють вольєри, працюють зі зварювальним апаратом, прокладають систему сигналізації, й роблять багато іншої роботи. На жаль, ми не мільйонери, тому вирішили, що це буде громадський проект. Всі, кому не байдужі долі «господарів лісу» — ведмедів можуть взяти участь разом з нами в їх долі, стати опікунами на якийсь час. Ось що їдять наші підопічні: за день коженз’їдає 6-7 кілограм овочів та фруктів. Це й помідори, огірки, морква, горіхи, яблука, 2-3 кілограми морської риби, а ще яйця, сир. Харчування повноцінне й змінюється протягом року, адже є період зимового сну та осіннього нажирування. До того ж нам потрібні будматеріали, тому, що на жаль, є ще кого рятувати, й потрібно спорудити нові вольєри. А нинішні будівельні роботи ми завершимо наприкінці травня, щоби в червні до нас завітали відвідувачі. Наше завдання, повторюся, це просвітництво, пояснення, що таке цивілізоване ставлення до диких тварин і як працюють реабілітаційні центри.

Риба — найкращий обід
Після басейну — пустощі

-На дворі весна й тепла погода, люди будуть частіше вибиратися на природу. В цей час у тварин настає період розмноження. Моє головне зауваження як науковця: не втручайтеся в життя дикої природи, — дає настанови Марина Шквиря. — Насправді всі совенята, лисички, ведмежатка, маленькі білочки, і, особливо, маленькі косулі та зайчатка, чудово почуваються без вашої уваги та турботи. Якщо дитинча тихенько лежить саме, це не означає, що мати його покинула. Вона десь поряд, і обов’язково повернеться, бо так задумано природою. Втручання можливе лише тоді, коли ви бачите рану у тварини. А якщо маєте сумніви, то краще отримати консультацію телефоном у спеціалістів з будь якого реабілітаційного центру, або у столичних рятувальників тварин. Їх контакти є у мережі. Краще порадитись, ніж «врятувати», а потім хтось буде доглядати, годувати, думати, як тварину повернути у природу або знайти їй добру домівку, якщо у природу повернути неможливо.

А ще Марина Шквиря дала пояснення, що саме відрізняє реабілітаційні центри від людей і організацій, які експлуатують тварин:

  • Реабілітаційні центри не купують і не продають тварин. До реабілітаційних центрів потрапляють тварини, конфісковані з неприйнятних місць утримання, тварини з дикої природи, які отримали травми або потребували порятунку, а також урятовані від експлуатації тварини або ті, яких із місць експлуатації викинули — через старість, хвороби, закриття чи скорочення «бізнесу» тощо.
  • У реабілітаційних центрах працюють фахівці, люди, які розуміють біологію виду й потреби тварин — харчування, режим активності, ґрунти, вода, рослинність, температури, укриття, збагачення середовища.
  • У реабілітаційних центрах намагаються досягнути того, щоби вольєри відповідали потребам тварин.
  • У реабілітаційних центрах діють стандарти безпеки для персоналу, відвідувачів і тварин.
  • У реабілітаційному центрі не розмножують тварин спеціально. Якщо тварин не можна повернути в природу, їх стерилізують або здійснюють інші заходи, які обмежують розмноження.
  • У реабілітаційних центрах не рекламують контакт із небезпечними тваринами.
  • У реабілітаційних центрах не практикують комерційних фото з дитинчатами чи тваринами на повідцях, шоу дресури, не пропонують «оренду» тварин для знімання у відео, фотосесіях тощо. Центри існують коштом екскурсій, продажу сувенірів, пожертвувань і позбавленого стресу для тварин фото з-за вольєрів.
  • У реабілітаційних центрах не випускають у природу чужорідні види або тварин, що не є адаптованими для життя на волі.
  • У таких центрах є вакцинація, дегельмінтизація та інші профілактичні заходи. А також — ветеринарний контроль спеціалізованими ветлікарями.
  • У реабілітаційних центрах ведеться просвітницька робота, яка засуджує жорстокість, приватне володіння рідкісними видами, браконьєрство тощо.

Нагадаємо, раніше «Вечірній Київ» також розповідав про киян — волонтерів, які самовіддано допомагають фронту, несуть на собі тяжку ношу воєнного часу, піклуються про те, щоб жоден герой не був забутий, і про те, щоб Київ залишався зеленим містом.

Всі фото надані Мариною Шквирею

Катерина НОВОСВІТНЯ, «Вечірній Київ»