До дня народження Владислава Городецького: як з’явилася Караїмська кенаса
Видатний архітектор подарував нашому місту справжні архітектурні перлини, серед них: будівля Національного художнього музею, Миколаївський костел та прибуткові будинки.
4 червня 1863 року у селі Шолудьки на Вінниччині народився Лєшек Дезидерій Владислав Городецький. У 1885 році він закінчив реальне училище при євангелічній лютеранській церкві святого Павла в Одесі. Вже там було відзначено його успіхи в малюванні.
У 1885-1890 роках молодий зодчий навчався в Імператорській академії мистецтв у Петербурзі, яку закінчив зі званням класного художника III ступеня і правом на чин чотирнадцятого класу та з наданням права споруджувати будівлі.
Ще навчаючись в академії, Городецький спорудив двоповерховий будинок навчального закладу в Умані (1889-1890).
Впродовж наступних 30 років (з 1891 — до 1920) життєвий і творчий шлях Владислава Городецького тісно пов’язаний з нашим містом, де він залишив киянам у спадок свої найкращі архітектурні твори, що вважаються візитівками столиці.
З нагоди 161 річниці від дня його народження, «Вечірній Київ» згадує історію появи Караїмської кенаси, як називають мавританською перлиною видатного зодчого.
Урочисте освячення молитовного дому караїмів відбулося 27 січня (9 лютого за новим стилем) 1902 року в Києві. На той час громада караїмів налічувала до 2000 тисяч осіб.
Караїми — це тюркомовний народ, що сповідує релігію близьку до юдаїзму. Їхньою батьківщиною вважають Крим. За часів Російської імперії частина заможних представників переїхала у Київ. Зокрема брати Соломон та Мойсей Когени, що у другій половині ХІХ сторіччя перебралися з Євпаторії для розширення свого тютюнового бізнесу. У середмісті Києва брати відкрили першу невеличку крамничку.
Справи досить швидко пішли у гору: серед постійних клієнтів Соломона Когена було багато молоді, що за тодішньою модою віддавала перевагу папіросам, а не трубці чи нюханню тютюну.
У травні 1874 році Соломон Коген придбав маєток, що виходив водночас на дві вулиці: верхня частина будинку виходила на Ново-Єлизаветинську (нині-Євгена Чикаленка), 7, а нижня — на Хрещатик, 36.
Фірмовий магазин Когена розмістився на Хрещатику, а фабрика на Ново-Єлизаветинській. Підприємство випускало паперові гільзи, махорку, тютюн та сигари, але бестселером вважалися папіроси, які вважалися найкращими у Російській Імперії.
Бізнес був неймовірно успішним: прибуток складав 650 тисяч карбованців, а на підприємстві працювало понад 250 працівників.
Як і більшість заможних містян, Соломон Коген активно займався благодійністю, сприяв створенню ремісничого училища на 40 учнів у своєму рідному місті, а також пожертвував 150 тисяч карбованців на заснування школу для караїмських дівчат у Києві. Тривалий час Соломон Коген очолював караїмську громаду нашого міста.
У 1887 році тютюновий король Києва переніс інсульт, внаслідок чого його частково паралізувало. Розуміючи, що його стан здоров’я дуже тяжкий він вирішує подарувати київським караїмам власний храм.
Проєкт замовили легендарному київському зодчому Владиславу Городецькому. Будівництво почалося у 1889 році та тривало майже 12 років. До завершення будівництва Соломон Коген не дожив, відійшовши у вічність у 1900 році у віці 60 років.
Будівлю Караїмської кенаси вважають однією із найбільш оригінальних споруд нашого міста. Для храму караїмів, архітектор вибрав мало характерний для Києва мавритансько-арабський стиль. Стіни фасаду та інтер’єрів прикрашені вишуканим ліпленням у вигляді арабесок, імітаціями вигадливого різьблення по каменю, автором якого є відомий італійський скульптор Еліо Саля, який працював з Владиславом Городецьким.
Фасад будівлі акцентований монументальним порталом та карнизом, а її саму увінчував розкішний сферичний купол, втрачений у радянські часи.
Цікавим фактом є те, що будівництво кенаси велося водночас з Будинком з Химерами. В обох спорудах архітектор використовував новітній у той час матеріал, який до того ж був тоді ще і дуже дорогим, — цемент. Новинками також були електричне освітлення, парове опалювання і вентиляція, якими було забезпечено будівлі.
Після встановлення радянської влади у 20-х роках, кенасу зачинили. Діяльність громади припинилася.
Спочатку в приміщенні кенаси містилась установа політосвіти. У роки німецької окупації тут був облаштований католицький костел, згодом, ляльковий театр, а з 1952 року — кінотеатр «Зоря». В останній раз будівля змінила призначення у 1981 році, коли у її приміщенні розпочав свою діяльність Будинок Актора. Також у будівлі розміщується Спілка театральних діячів.
Кожна перебудова та зміна призначення накладала власний відбиток на архітектурний витвір Владислава Городецького. У середині XX сторіччя був втрачений сферичний купол: його демонтували через аварійний стан. Також будівля втратила оригінальні написи арабською та малі вхідні двері у вигляді ґратів.
У 70-х роках до будівлі прибудували невелике вхідне приміщення, що використовується для розміщення адміністрації та службових приміщень Будинку актора. Зараз тут часто проходять різноманітні концерти, театральні вистави, лекції, мистецькі виставки та інші заходи.
Час від часу виникає суспільна дискусія, щодо повернення кенаси вірянам, але на сьогодні за останнім переписом, київська громада караїмів налічує менше ніж 100 осіб…
Ще одним гострою проблемою на сьогодні залишається незадовільний технічний стан будівлі. Питання щодо реставрації активно обговорювали ще у 2010 році, проте з різних причин так і не почали. Востаннє будівлю планували відреставрувати протягом 2019-2020 років, однак через початок пандемії та повномасштабного вторгнення втілити цю ідею поки не вдалося.
Цей матеріал був вперше опублікований 27 січня 2022 року до 120-річчя з дня освячення будівлі.
До теми: Відомі та невідомі будівлі Владислава Городецького у Києві.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»