Галицька площа знову є на мапі столиці: як змінювалася ця місцевість

Нещодавно Київрада повернула історичні назви 31 міським топонімам, чиї назви пов’язані з країною агресоркою та радянським минулим, в тому числі депутати підтримали перейменування Площі Перемоги, яка відтепер має назву Галицька площа.

Жвавий торговий майданчик на західній околиці міста сформувався ще у середині ХІХ століття, продовживши свій бурхливий розвиток з появою залізниці вздовж річки Либідь та будівлі міського вокзалу.

Свою нинішню назву площа одержала ще у 1869 році, оскільки звідси починався шлях на захід — до Галичини. Іноді місцевість також згадувалася, як Галицький базар.

Краєзнавець Олександр Анісімов у свій книзі «Київ та кияни» описує як виглядала ця місцевість у середині ХІХ століття:

«Місцевість, де спочатку стихійно виникнув речовий ринок, що трансформувався у знаменитий та могутній Євбаз тривалий час вважався глухою околицею міст. Трохи далі починалося Житомирське шосе, що у 1855 році одержало назву Брест-Литовське.

За тріумфальними воротами, що розміщувалися в районі сучасного Повітрофлотського шляхопроводу, розташовувалися приватні садиби та заміські розважальні заклади. Задовго до появи корпусів КПІ та зоопарку там існували рясні фруктові сади.

По шосе до Києва прибували торгівці та підвозили товари. Частина продукції осідала в районі Галицької площі, реалізовуючись на Євбазі».

У другій половині ХІХ століття міська влада прагнула привести до ладу базарну площу, уникнувши місць стихійної торгівлі. Тож, у лютому 1858 року генерал-губернатор Іларіон Васильчиков дозволив єврейській громаді здійснювати публічну торгівлю щовівторка, щочетверга і щонеділі, сприявши розвитку популярного міського ринку, відомого у народі як Єврейський базар або Євбаз.

ДЛЯ ЄВБАЗУ НЕ ІСНУВАЛО ПОНЯТТЯ ДЕФІЦИТУ

Історія легендарного торгівельного майданчика налічує близько 100 років. За спогадами декількох поколінь киян, Євбаз завжди користувався неабиякою популярністю.

У 1880-х роках до ринку протягнули трамвайну лінію, і на базар стали приїжджати мешканці інших районів Києва. Важливою ланкою базарної метушні залишалася довга низка селянських возів: на Галицьку площі часто стікалися люди з міських околиць та сіл.

У всіх найближчих будинках (в основному 2-х або 3-х поверхових) відкрилися магазини та лавки, які торгували гастрономією, винними напоями, шкіряними та хутряними виробами тощо. Поруч на вулиці, майже на території всієї величезної площі, розташувалися прилавки, з яких торгували всім, що завгодно — зерном, борошном, рибою, м’ясом, овочами, фруктами, одягом, патефонами, хутром, посудом, цвяхами та багатьом іншим.

Євбаз враховував інтерес будь-якої клієнтури, зокрема і культурні запити. На ринку було декілька прилавків з книжками, періодичними виданнями та брошурами.

На базарі великі магазини перемішувалися з маленькими крамничками, ларками та прилавками просто неба, а то й з крамом на землі.

Також часто можна було бачити людей, що продавали та купували поношені речі будь-якого вигляду та якості.

Вважається, що саме тут можна було знайти все що завгодно по вельми приємній ціні.

Попри назву серед продавців ринку були представлені різні національності. Найбільш екзотичними були китайці, які приїхали на заробітки ще у Першу світову війну. Вони продавали «екзотичний товар» на кшталт різнокольорових паперових ліхтариків та фігурок, віялів, сріблястих кульок на нитці-гумці та ще багато подібних штучок.

Євбаз був відомий на все місто не лише асортиментом товарів, але й криміногенним становищем.

Між возами і ларками сновигали різноманітні шахраї та злодії, — вони «працювали» так чисто, що потерпілі не завжди відразу виявляли пропажу. Знайти винних також було досить важко, бо часто награбоване одразу збувалося прямо на ринку.

Особливий колорит створювали численні пивні та розливайки, які притягували відповідний прошарок людей.

Не вирізнявся базар і чистотою, а між прилавками часто бігали пацюки. Але покупців це ніколи зупиняло.

НА ЄВБАЗІ ЗНАЛИ ВСЕ

Колоритна місцевість слугувала киянам не лише місцем, де можна було купити будь-які товари, але й своєрідним інформаційним центром, де переповідали всі важливі місцеві новини та плітки. Деякі кияни жартували, що відвідування на Євбазу могло повноцінно замінити похід на денний кіносеанс.

У творі «Київ-місто» Михайла Булгакова можна прочитати наступні рядки:

«Кияни, треба віддати їм справедливість, газет не читають, перебуваючи в твердій впевненості, що там міститься „обман“. Але так, як людина без інформації не є мислимою на земній кулі, їм доводиться отримувати відомості з Євбазу (Єврейський базар), де бабусі змушені продавати канделябри».

ЗАЛІЗНА ЦЕРКВА — ГОЛОВНА СВЯТИНЯ ГАЛИЦЬКОЇ ПЛОЩІ

У перші роки існування поблизу базару не було жодного храму, тож у 1866 міська влада вирішує перенести з центральної частини міста на торгову площу парафію церкви Іоанна Златоустого.

За пропозицією військового генерал-губернатор Олександра Безака новий храм мав постати за експериментальним проєктом інженера Рудольфа Ніккельса, де вперше був використаний чавун у якості головного будівельного матеріалу.

Церкву освятили 16 серпня 1871 року, вона знаходилася на місці сучасної будівлі цирку. Завдяки своєму незвичному матеріалу, сакральна пам’ятка у народі мала назву Залізна церква.

Тогочасні кияни любили жартувати: «Щоб не згоріла у разі пожежі і не згризли щури».

Незважаючи на значні недоліки та малий розмір, парафія церкви нараховувала майже 7000 вірян та залишалася головною святинею Євбазу. У 1877 році у стінах святині охрестили видатного поета та художника Максиміліана Волошина.

Церква була зруйнована комуністичною владою у 1934 році, розділивши долю сотню інших сакральних пам’яток Києва.

БУДИНОК МАНДЕЛЬБЕРГІВ — АРХІТЕКТУРНА ПЕРЛИНА ЄВБАЗУ

У другій половині ХІХ-початку ХХ століття місцевість Галицької площі та прилеглих вулиць активно розбудовувалася, а на місці одноповерхових садиб поставали 3-4 поверхові кам’яниці.

Однією з найкрасивіших будівель місцевості вважалася Кам’яниця Мандельбергів, на розі бульвару Шевченка (Бібіковського) та вулиці Дмитрівської.

Початково триповерхова будівля була збудована у 1877-1879 роках для чиновника Василя Ячницького, згодом перейшов у власність купця Ісаака Шварцмана. Згодом він подарував його своїй доньці Марії, яка вийшла заміж за лікаря Володимира Мандельберга.

У 1910 подружжя замовило Мартину Клугу провести ремонт будівлі. Відомий майстер київського модерну, у 1911-1912 роках не лише надбудував над третім поверхом будівлі вишукану мансарду, а й оновив фасад, надавши йому виразно модерних рис.

Фасад будинку оздоблювала надзвичайно незвичайна жіноча статуя. У правій руці кам’яна жінка тримає оберемок лікарських трав, що символізує медичну науку та лікування (і це не дарма, оскільки пан Мандельберг був лікарем). Ліворуч статуя вітає всіх перехожих, ніби запрошує відвідати магазини, які розміщувалися на першому поверсі. Це цілком закономірно з огляду на близькість до популярного торгового центру — знаменитого Євбазу (Єврейського базару).

Пам’ятку, що вважалася окрасою міста та естетичною домінантою Галицької площі було зруйновано у 1960-х за наказом радянської влади. За проєктом на її місці мала постати безлика п’ятиповерхівка, що стала б уособленням нового «радянського обличчя» місцевості, однак ця ідея не була втілена. Вже у 2000-х на місці радянського недобуду звели сучасну будівлю банку зі скляним фасадом.

За свідченням деяких краєзнавців, втрата цієї знаковою споруди є однією з найтяжчих втрат серед цивільної архітектури нашого міста, після знищення історичної забудови Хрещатика.

ЯК СКЛАЛАСЯ ПОДАЛЬША ДОЛЯ РИНКУ

За сторічну історію, легендарна місцевість переживала декілька періодів розквіту та занепаду, переживши декілька періодів, коли його доля висіла на волосині.

Перша спроба ліквідації базару сталася ще восени 1905, коли у місті почалися єврейські погроми.

І хоча на Галицькому базарі переважна частина торговців мала юдейське віросповідання, та все ж їх православні конкуренти не втратили шансу покращити своє становище. За мовчазної згоди місцевої влади та поліції, руйнувались торгові лотки, приходили додому до євреїв, знущались з них, грабували. За офіційними даними в той час загинуло близько 70 осіб, але, скоріше за все, жертв було значно більше.

Наступна криза настала в роки Другої світової війни. Під час німецької окупації 1941-1943 років були вбиті тисячі євреїв, зокрема і торгівці з Євбазу. Їх місце зайняли різноманітні перекупщики та бариги.

Час від часу окупаційна влада влаштовувала облави, зганяючи в ешелони місцеву молодь на роботу до Німеччини.

Торгове життя на Галицький площі вирувало, бо для багатьох киян барахолка залишалася чи не єдиним місцем, де можна було роздобути харчі в обмін на речі.

КІНЕЦЬ СТОРІЧНОЇ ЕПОХИ

Після завершення Другої світової війни міська влада вирішила ліквідувати ринок. На той час у місцевості продовжував процвітати криміналітет, а на ринку була повна антисанітарія, що міська влада вирішує упорядкувати цю площу, забудувавши її сучасними будівлями.

За міськими легендами, у 1949 році, коли почався демонтаж будівель барахолки, з-під скриньок та складів з’явилися полчища щурів, які ще довго бігли сусідніми вулицями.

Євбаз повністю припинив своє існування наприкінці 1950-х років. Частина павільйонів була перенесена на вулицю Жилянську під назвою Новий ринок. Згодом із площі прибрали трамвайну лінію, якою трамваї йшли з Дмитрівської на вулицю Саксаганського.

У 1952 році Галицька площа одержує нову назву на честь Перемоги у Великій Вітчизняній війни.

Київські євреї любили жартувати, що це на честь перемоги Ізраїлю у війні Близького Сходу.

Впродовж наступних десятиліть її було значно перебудовано та реконструйовано, внаслідок чого місцевість набула звичного для нас вигляду.

У 1960 році на місці клумби та залізної церкви спорудили стаціонарну будівлю нового київського цирку на 2000 місць, що вважається одним з найбільших в Європі.

Впродовж двох наступних десятиліть тут з’явилися нові житлові будинки, збудовані готель «Либідь» та універмаг «Україна», а у 1982 році посередині площі було споруджено обеліск на честь міста- героя Києва (відкритого до святкування його «1500-ліття»).

Історії Галицької площі присвятив свій фотоальбом «Тут був Євбаз, а потім — площа Перемоги» відомий київський краєзнавець Дмитро Малаков.

Нагадаємо, що у разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно.

Повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.

До теми: учора Трудова, а сьогодні — Чмелів Яр: Київрада повернула історичну назву вулиці.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»