Втрачені святині Києва: Залізна церква

Залізна церква на старовинній фотографії. Фото з відкритих джерел
Залізна церква на старовинній фотографії. Фото з відкритих джерел

16 серпня 1871 році у Києві була освячена унікальна церква Святого Іоана Златоустого, що знаходилася на Галицькій площі (нині, площі Перемоги). Особливістю цієї сакральної пам’ятки було те, що головним матеріалом для її спорудження стали не дерево чи цегла, а чавун, через що церква у народі мала назву Залізна.

За свідченнями істориків, церква Іоана Златоуста була відома ще з ХVIIІ сторіччя та знаходилася у Верхньому місті. Це була досить непоказна дерев’яна споруда, яка не користувалася особливою популярністю серед прочан через її сусідство з Софіївським та Михайлівським монастирями, тому, настоятелю храму доводилося докладати чимало зусиль, буквально «виловлюючи» з вулиці вірян, які прямували зі старого міста на Поділ, або ж відвідували Десятинну церкву. Цю комічну ситуацію навіть описав у своєму творі «Київські антики» відомий письменник Микола Лєсков, який залишив у спадок киянам чимало цікавих історій з життя нашого міста…

Залізна церква у 1870 році. фото з відкритих джерел

У 1866 році за рішенням міської влади церкву було вирішено перенести на Галицьку площу, що знаходилася у легендарній історичній місцевості — Єврейського базару або Євбазу. Тоді ж, київський військовий генерал-губернатор Олександр Безак висловив ідею збудувати новий храм за експериментальним проєктом інженера Рудольфа Ніккельса, вперше використавши метал у якості головного будівельного матеріалу.

Військовий губернатор Олександр Безак був ініціатором будівництва церкви із заліза. Фото з відкритих джерел

На думку автора, це дало б змогу значно заощадити час та кошти на будівництві сакральних споруд, які у майбутньому планували зводити в багатьох куточках тогочасної імперії, збираючи на місцях деталі типового проєкту виготовленого на заводі у столиці.

Деталі церкви були відлиті у Петербурзі та були доставлені до Києва. Фото з відкритих джерел

Залізна церква являла собою 85 тонну конструкції з залізним каркасом, на який були змонтовані сталеві листи обшивки даху та стін. Фундамент споруди був кам’яним, а стіни були обкладені цеглою. Куполи храму були також залізними, але фронтони, капітелі та сходи були відлиті з чавуну, віконні рами та хрести — з кованого заліза. За своїми розмірами церква вважалася найменшим храмом міста: мала висоту 13 метрів та ширину — 28.

Залізна церква на старовинній листівці. Фото з відкритих джерел

Усі деталі майбутнього храму були відлиті у Петербурзі та навесні 1868 року прибули до Києва. На жаль, сам інженер Ніккельс категорично відмовився взяти участь у зведенні храму, за іншими свідченнями у дорозі автор проєкту застудився та раптово помер… Тому, над зведенням залізної святині довелося працювати київським зодчим, зокрема Миколі Юргенсу, який керував усіма роботами та Михайлу Іконнікову, що обіймав важливу посаду Губернського архітектора. За свідченнями краєзнавців, київські зодчі мали розв’язати під час будівництва чимало проблем: частина креслень була втрачена, а деякі деталі були пошкоджені у дорозі та не завжди співпадали, тому будівництво розтягнулося ще на 3 роки.

Найменша у Києві церква налічувала кілька тисяч прихожан. Фото з відкритих джерел

Окрім Залізної церкви, також за проєктом Інженера Ніккельса, планували звести також Залізну каплицю Олександра Невського на честь «дивовижного» порятунку Імператора Олександра ІІ після замаху. Збір залізної каплиці вагою 7 тон став своєрідною «розминкою» перед зведенням храму Іоана Златоустого. Каплиця Олександра Невського була зведена у 1870 році на Європейській (тоді, Царській) площі, після спорудження Монументу Олександру ІІ у 1911 році була перенесена у Міський сад навпроти вулиці Садової та була розібрана радянською владою у 30-ті роки…

Євбаз та церква у 1905 році. Фото з відкритих джерел.

Через деякий час після освячення храму були виявлені істотні недоліки споруди, пов’язані з властивостями металу: у спекотну пору року стіни храму швидко нагрівалися, взимку ж невеличку споруду не могли обігріти навіть 4 груби. Крім того, потерпала будівля і під час дощу, що прискорювало ржавіння конструкцій церкви.

Бульвар Тараса Шевченка та Залізна церква на початку ХХ сторіччя. Фото з відкритих джерел.

Незважаючи на значні недоліки, парафія церкви нараховувала майже 7000 вірян та залишалася головною святинею Євбазу. У 1877 році у стінах святині охрестили видатного поета та художника Максиміліана Волошина…

Галицька площа та Євбаз у 1910-х.Фото з відкритих джерел

На початку ХХ сторіччя прочани зібрали 4000 рублів на ремонт святині. Приміщення трохи збільшили, удосконаливши систему вентиляції споруди. Змінився і зовнішній вигляд храму: стіни пофарбували у сірий колір, а куполи вкрили золотом.

Одна із останніх світлин святині, зроблена у 1918 році. Фото з відкритих джерел

На жаль, у 1935 році Залізна церква розділила долю багатьох інших святинь нашого міста та була розібрана за наказом радянської влади. Сьогодні, забудова Площі Перемоги мало чим нагадує легендарну історичну місцевість Єврейського базару, лише назва вулиці Златоустівська свідчить про втрачену церкву.

Наше місто назавжди втратило не лише свою найменшу святиню, але і унікальну експериментальну пам’ятку сакральної архітектури — церкви із заліза, яких зараз у світі залишилося лише 5.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»