На вулицях Києва з’явилася підбита техніка окупантів: спеціалісти оновлюють експозиції музеїв
Як з’явився біля Національного військово-історичного музею уламок російського літака, а біля Стіни пам’яті — розбитий БМД рашистів, про те, чому важливо зараз показувати мирним людям розбиту техніку ворога й негайно наповнювати експозиції, «Вечірньому Києву» розповів співробітник Національного військово-історичного музею Збройних сил України Павло Нетьосов.
«З останніх експонатів, що ми привезли до Національного військово-історичного музею ЗСУ — це хвіст літака СУ25 СМ, останньої модифікації. Це один з двох літаків, що бомбардували Ірпінь та Макарівський район 4 березня. Ми знайшли його залишки на полі. Літаки підбили біля села Колонщина», — сказав Павло Нетьосов.
Місцеві жителі допомогли музейникам транспортувати уламки до Києва, до будівлі Національного військово-історичного музею, адже у них своєї важкої техніки для перевезення габаритних вантажів немає.
ІСТОРІЯ ПРО ТЕ, ЯК ОСББ ПОЦУПИВ ПІДБИТУ ДЕСАНТНУ МАШИНУ ОКУПАНТІВ
«Знаєте, ми з задоволенням з колегами відмічаємо, що людям це дуже потрібно. Вони емоційно реагують на новий експонат біля входу. Перехожі одразу почали допомагати розвантажувати, били ногами, надсилали рф та її армії прокльони. Тому ми одразу запропонували людям — прийти до музею та зробити селфі на рештках російського літака. Це зараз так працює на зміцнення патріотичної атмосфери у суспільстві!», — впевнений Нетьосов.
Кияни, мешканці інших мирних територій, наживо того жахіття, Слава Богу, масово не бачать, лише по телевізору їм показують зруйновані міста.
«Вчора з’явилася можливість завдяки допомозі технікою від депутата Ірпінської селищної ради привезти ще один великий експонат до Києва й поставити його біля Стіни пам’яті у Києві. Це взагалі весела історія», — говорить Павло.
Він розповів, що музейна група виїхала за підбитим БМД 2, але тим часом його хтось вже «потягнув». З’ясувалося, що місцевий ОСББ затяг горілу машину собі на подвір’я для того, щоб здати на металобрухт й виручити якусь копійку, щоб засклити вікна. Голова ОСББ не хотів віддавати «трофей», поки йому не нагадали, що за законом вся техніка ворога в будь якому стані стає власністю Збройних сил України й ніхто не має права з неї й гвинтика скрутити, окрім самих ЗСУ.
ЧЕРЕЗ МІСЯЦЬ НА МІСЦЯХ БОЇВ НЕ ЗАЛИШИТЬСЯ Й ГВИНТИКА
На запитання, коли розпочався процес збору експонатів, Павло відповів, що він стартував одразу, як ворог відійшов з Київщини.
«Я бачив весь процес на власні очі. Спочатку йшли і збирали зброю військові, котрі в бою, хто воює. Ми й самі так робили — 25 лютого на Ірпінському мосту саме так і озброїлися — позабирали набої та автомати у розбитої колони росгвардії. Потім прийшли інші люди, що розтаскували якісь предмети, амуніцію. Потім знову прийшли військові — забрали собі вузли та деталі бойової техніки для подальшого використання. Весь цей процес я вже спостерігав у 2014 — 2016 роках на Донбасі. Зокрема через два місяці після Іловайська там жодного цвяха не можна було знайти — все розібрали, з металошукачами пройшлися. А після Корсунь-Шевченківської битви у Другу світову війну поле, завалене танками, через місяць було вже „чисте“. Ну й нині відбувається те саме», — пояснив Павло.
Він говорить, що нині у питанні збереження техніки окупантів найбільший порядок на Миколаївщині, де людей суворо попередили про відповідальність за такі дії. А ще є приклад Дмитрівської громади Київщини, де стоїть колона розбитої техніки ворога, яку голова громади Тарас Дідич офіційно попросив залишити в якості музейних експонатів й забезпечує охорону. Нетьосов говорить, що біля тієї колони вже маса глядачів, по закінченні війни то буде «туристичний магніт» області.
За словами Павла Нетьосова, всі знакові речі, які можна забрати, він з товаришами одразу забирає, відмічає на спеціальній карті, розмовляє з місцевою владою заради співпраці, щоб вони не прибирали конкретні речі, які мають потрапити до музею.
«Я хотів забрати борт розбитого БМП — це потужний експонат. Поставили б його у центральному музеї, але наразі не знайшли з ким можна вирішити це нагальне питання в Гостомельському аеропорту. Туди не пускають, хоча раніше заїжджав „за плечима“ розвідників. Нині потрібні якісь списки, й взагалі на музейників дивляться, як на щось незрозуміле. Сприймають нас так, наче ми якийсь металобрухт збираємо», — жаліється Павло.
Проте «металобрухт» збирають не просто так, а з номерами, маркуваннями, за якими встановлюють, хто цією зброєю воював. Музейникам цікаві тактичні позначки, як вони нанесені, що під ними ховається, звідки ворожа техніка прибула — з Кемерова, з Якутії, Пскова чи Підмосков’я…
ГОЛОВНИЙ ВІЙСЬКОВИЙ МУЗЕЙ НАПОВНЮЮТЬ ЕКСПОНАТАМИ З КИЇВЩИНИ
«Я співробітник Національного військово-історичного музею Збройних Сил України. Це головний музей ЗСУ. Він має багато філій. З 2014 року, коли ми починали працювати у місії „Евакуація 200“, мені як волонтеру, потрібно було якесь документальне оформлення, тож взяли на роботу до музею. Я і мої друзі постійно дбаємо, щоб він наповнювався експонатами. Але є також особистий проєкт, над яким працюємо багато років. Це музей громадської організації „Цитадель“. Ми зробили з нього пересувну виставку „Блокпост пам’яті“, й з 2016 року вона мандрує містами України», — нагадав Павло Нетьосов.
За його словами, сьогодні «Блокпост» знаходиться у Вінницькому краєзнавчому музеї у трьох залах, адже це більше 300 квадратних метрів експозиції, присвяченої подіям російсько-української війни. Через напад рашистів її демонтували й підготували до відправлення у Київ.
«Нині вирішую питання, щоби її якось передати на Київ, бо вона тут працювала б й розповідала, як починалася війна й що зараз відбувається. Але у Києві потрібно знайти приміщення, адже багато років ми не можемо вирішити це питання», — пояснює Павло.
24 лютого Нетьосов з побратимами був там де потрібно — в Ірпені. Вони були добровольцями, кістяк загону яких утворився з батальйону «Київська Русь». Стримували ворога й не давали зайняти місто Ірпінь повністю. Нині на Павла вже офіційно оформили до бойового підрозділу, є наказ, але поки тиждень він може ще бути у Києві й займатися музейною справою.
«Знаючи місцевість навколо столиці, де проходили бойові дії, нині збираємо нові поповнення для музею з місць боїв під Києвом, очищаємо їх, описуємо. Я дуже хотів би поїхати за експонатами по інших напрямках бойових дій в Україні, але, нажаль, я пов’язаний зі своїм військовим підрозділом і не можу просто так кудись поїхати. Крім того, потрібно паливо та транспорт, люди, які б зустріли. Музейників цікавлять всі напрямки», — говорить Нетьосов.
РОЗПОВІДІ СВІДКІВ: ЯК ДІД З СЕЛА ПІД КИЄВОМ З ВИЛАМИ НА ТАНКИ ХОДИВ
Днями він був на позиціях, з яких підрозділ Павла обстрілювали, й записав розповідь місцевих жителів про бойові дії. Адже збирання експонатів це не просто підбирання металобрухту, це обов’язкова робота з місцевими свідками.
Музейники знайшли таких селян. Вони розповіли: «Заїдуть уроди на наше подвір’я, відстріляють 15-20 снарядів, й одразу тікають». Люди принесли й гільзи від тих снарядів. А на них — маркування, датоване 2008 роком, клеймо рф. Тобто це нова, не радянська зброя була. Таким чином для музею з’явилася окрема історія про це місце на Київщині, про події, що там розгорталися.
Місцеві розповіли також про діда зі свого села, який з вилами кидався на рашистські танки.
«Діда хотіли розпитати, але він як пішов корів пасти, то не дочекалися його. Доведеться ще раз їхати», -пояснює Нетьосов.
Чотири дні працювали й на переправі між Мощуном та Гутою Межигорською, де рашисти зробили прорив у напрямку Києва. Там є залишки понтонної переправи, спалена техніка рашистів. От її і досліджували, записували номери, зробили багато цікавих спостережень, бачили найновіше їх обладнання.
«До речі, його одразу забрав „Укроборонпром“. Адже на техніці окупантів стояла нова система наведення, що становить інтерес для нас, й є дуже дороговартісною. „Залізо“ ж цікаве музейникам в історичному плані. Річка дуже сильно розлилася, потужна така течія нині йде в правильному напрямку — в Київське море», — повідомив Нетьосов.
Павло говорить, що збирають й епізоди, пов’язані із загибеллю захисників України. Мова йде або про військових, або тероборонівців. Наприклад, на Житомирській трасі вони допомагали збирати тіла наших загиблих воїнів. Там загинуло троє військовослужбовців в одній машині. Тож музейники зібрали їх особисту справу, розповіді свідків, як воїни загинули.
МУЗЕЙ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ МОЖНА СТВОРИТИ У БУДИНКУ ПОСОЛЬСТВА РОСІЇ
«У нас є побажання: хотіли б створити потужний музей російсько-української війни. Я з цим питанням ще до початку війни звертався до Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, я казав, що нам потрібне приміщення для музею російсько-української війни. Ми тоді отримали від Головнокомандувача усне добро. Тепер важливо було б зробити виставку по ленд-лізу, адже нам зараз багато країн світу допомагає, і було б дуже доречно провести паралелі з Другою світовою війною й висвітлити це питання розгорнуто. Експонатів нині достатньо й хотіли б розповісти про це фахово, показати експонати того часу, й нинішнього», — пояснив Нетьосов.
Крім того, є ще одна потужна пропозиція — використовувати приміщення колишнього російського посольства у Києві під музей російсько-української війни й показувати всім, як це відбувається зараз, звідки росте коріння українського спротиву.
На запитання про наповнення сучасними експонатами ДОТів Київського укріпрайону Другої світової війни, які й зараз використовувалися для оборони столиці, Павло Нетьосов відповів, що наразі це питання не музейної справи.
«Ми розмовляли з очільниками Київської військово-цивільної адміністрації, я пояснив, що й до чого у системі Київського укріпрайону й як його використати надалі не для музейної справи», — резюмує Нетьосов.
Фото: Павло Нетьосов
«Вечірній Київ» раніше розповідав, що командир бригади зі зброєю в руках захищав село Мощун від окупантів.
Катерина НОВОСВІТНЯ, «Вечірній Київ»