80 років тому до бою готувався знаменитий Київський укріплений район: що з ним тепер

Столицю обороняли на дальніх околицях. Фото з відкритих джерел
Столицю обороняли на дальніх околицях. Фото з відкритих джерел

22 червня 1941-го, рівно 80 років тому Україна стала ареною бойових дій між гітлерівською Німеччиною та Радянським Союзом. Наша столиця — Київ того дня потрапила під авіаційні бомбардування, а згодом опинилася в епіцентрі наступу німецької армії.

Оборона Києва тривала від літа і до осені 1941-року — 73 дні. Протриматися так довго вдалося зокрема й тому, що на захист міста стало населення столиці України та області. Разом з регулярною армією билися понад 35 тисяч добровольців народного ополчення. Вперше було використано протитанкові їжаки — конструкцію зі схрещених й зварених чи зв’язаних трамвайних та залізничних рейок.

Оборона Києва тривала 73 дні. Фото з відкритих джерел

Для будівництва додаткових укріплень щодня мобілізовували 160 тисяч мирного населення — працівники тилу викопали навколо міста ще 230 км протитанкових ровів, побудували 1 650 дзотів та укріплень. Також заклали 100 тисяч мін. На шляху у гітлерівців також постав Київський укріплений район (КиУР) — система дотів, які побудували до війни на величезній дузі у 85 кілометрів навколо столиці України: від Дніпра на півночі — до Дніпра на півдні міста. Саме за оборону Києву потім присудили звання «Місто-Герой».

Сьогодні дослідники обстежили всі об’єкти, що входили в систему Київського укріпленого району. Різні групи аматорів починали розвідку місцевості ще в далекі 90-ті роки, коли до військових архівів було не доступитися.

Нині вивчені майже всі довготривалі оборонні точки — доти — навколо міста. Але чи готові нинішні покоління зберігати пам’ять про героїчну оборону Києва — відкрите питання.

Про пошуки й збереження пам’яті захисників столиці «Вечірньому Києву» розповів голова міжнародної асоціації дослідників фортифікації «Цитадель» Павло Нетьосов.

-Особисто для мене дослідження стартувало на початку 90-х років з того, що ми збиралися з друзями в тривалий похід лісами навколо Києва. Я випадково побачив у довіднику карту, де були позначені всього 4 доти КиУРу. Вирішили їх знайти на місцевості. Наснилося мені перед походом, що копаю землю й знаходжу людську руку. Підходить до мене дідусь-ветеран й каже: «Дякую, синку, мені цю руку відірвало, а ти знайшов».

Павло Нетьосов біля доту

-І як сон вплинув на подальші події?

-У поході ми знайшли значно більше дотів, ніж вказано було у довіднику. От сиджу, відкопую бронедвері біля однієї споруди, та знаходжу … кістки руки! Потім я кожні вихідні їздив на пошуки оборонних споруд навколо міста. То було дуже давно, коли ще ніхто не знав, де що розташовано, не було GPS — навігаторів та смартфонів, просто з друзями прочісували місцевість, наносили координати знахідок на звичайну карту. Це забрало багато часу мого життя.

Таким чином й вивчили всю місцевість. Казаровичі, Демидів, Гута Межигірська, Лютіж, Мостище, Мощун, Горенка, Романівка, Білогородка, Тарасівка, Юрівка, Софійська Борщагівка, Мриги, Віта Поштова — тут проходила оборонна лінія міста. «Цитадель» займалася популяризацією історії оборони Києва, проводили автопробіги, екскурсії. Потім з’явилася можливість через громадянина Росії Олександра Москалюка, який працював в Центральному архіві Міноборони РФ у Подольську, діставати документи, що стосувалися фортифікації та оборони Києва та інших воєнних укріпрайонів в Україні.

Я ці документи купляв. Останній раз ми від нього отримали документи перед російсько-українською війною наприкінці 2013 року. В цих документах, датованих 1943 роком, є досі не досліджені об’єкти. Наприклад, головний командний пункт, який знаходиться в районі станції метро «Академмістечко» на глибині 45 метрів під землею. До слова, члени «Цитаделі» досліджували фортифікаційні споруди й укріп райони біля Могилів-Подільського, де величезні підземні комунікаційні ходи, в яких нині населення поробило собі погреби та зберігає вино. А також біля Летичева, Коростишева, та в Одеській області.

-Ви, мабуть, часто зустрічаєте у лісах натовпи з металошукачами? Їхні дії законні?

-Від самого початку наша громадська організація працювала легально, із дозволами Міністерства культури. Всі знайдені об’єкти та предмети члени «Цитаделі» вносили в типові облікові картки нововідкритого об’єкта культурної спадщини та через наукову раду Департаменту культурної спадщини Міністерства культури України вони були внесені до Реєстру об’єктів культурної спадщини, їм присвоєні номери.

Нині дійсно дуже багато стало в лісах людей з металошукачами — це чорні копачі, які без дозволів вибирають все, що знайдуть. Тобто, цей вид грабунку стосується не лише золота й історичних знахідок, а й військової історії. Ми намагаємося «привчати» копачів-шукачів до порядку, щоби вони брали дозволи, оформлювали знахідки як годиться. Проте, це досить складно. Навіть нашим колегам з організації ветеранів військово-морської розвідки, які займаються історією Дніпровсько-Пінської флотилії та членам організації «Вертикаль» вже зо два місяці не вдається отримати документи в Мінкульті через їх внутрішні проблеми.

-Оборонних об’єктів Київського укріпрайону дуже багато. Чи можна їх вберегти зараз, через 80 років після початку війни?

-Можна. Вони всі обліковані, а завдяки будівельним матеріалам того часу — в доброму стані, у порівнянні з багатьма замками України. У 2010 році «Цитадель» започаткувала програму й створила у 10 дотах музеї. Ми їх відкопували, обстежували всю територію навколо, очищали, зберігаючи всі написи на стінах, ставили від крадіїв захисні решітки на амбразурах, наповнювали експонатами, картами. Добре, що споруди, створені за допомогою бетону марки С 600 та будуть стояти ще десятиліттями. Але проти людини не вистоїть навіть такий міцний бетон. Один господар, якому не так давно дісталася земельна ділянка разом з дотом, зміг зруйнувати його двома гідромолотами, поки ми штурмували паркан, щоб зупинити варварство.

Наразі з 10 музеїв залишилося 3, які працюють. Інші пограбувало місцеве населення. На 179 доті, що у Віті Поштовій, я 50 (!) разів замінював замок. А не так далеко в Чабанах місцеві вважають дот-музей № 186 історичною пам’яткою й оберігають його, доглядають. В ідеальному стані також 428 та 429 доти в Романівці.

Схема з експонатів музею
Схема доту
Розповідь про захисників Києва
З експонатів музею

Торік проводили у Білогородці великий захід з реконструкцією оборонних боїв за Київ з артилерійськими залпами, імітацією авіанальоту. Підготували музейну експозицію в унікальному 401 доті, в якому є мінна група (від французького слова mien — шахта). Під дотом на глибині 11 метрів до війни збудували 450 метрів підземних комунікацій. Ми всі приміщення доводити до ладу три дні, не вилазячи з під землі, проводили світло, чіпляли вологозахисні плафони, розставляли експонати, вішали карти.

Ми туди привозили експозицію «Блок-пост» пам’яті», яка розповідає про нинішню й минулу війни, про долі людей, які з дідів до онуків боронять свою державу. Свято, а потім багато екскурсій, пройшло «на відмінно». А через два тижні з дота хтось повиривав всі решітки, обдер електропроводку, плафони, позабирали експонати…З цим неможливо боротися, якщо місцеві жителі самі не будуть зацікавлені зберігати свої історичні об’єкти, які для них хтось привів до ладу й влаштував музей.

Схема облаштування доту

— Які знахідки вважаються унікальними й де вони зберігаються? Що вам відомо про захисників Києва?

— Ми відстежили долю Івана Кіпоренко, командира 28 окремого кулеметного батальйону, який командував гарнізоном дотів від Білогородки до хутора Мриги. Знайшли його родичів, отримали для музею особисті речі героя, карти й унікальну річ — його записник, виготовлений з корінця зошита. Іван зберіг його завдяки тому, що ховав під пахвою прив’язаним мотузочкою до плеча. Він з записником пройшов гітлерівський концтабір, звідки його визволили американські війська, радянський концтабір, куди був доправлений через те, що перебував у полоні. Родичі Кіпоренко побували на відкритті доту-музею №180 у 2011 році.

Крім того, зберігаємо записи свідків будівництва деяких точок Київського укріпрайону на півночі, в районі Казаровичів. На жаль, деякі споруди (дот 601 та 602) були затоплені водами Київського водосховища.

Майже в кожному доті у північному секторі знаходили дрібні рештки кісток солдатів. Адже тоді всіх загиблих перед відступом підрозділу з позицій збирали в приміщеннях й підривали. Більші рештки кісток траплялися поряд зі спорудами. Вони належали солдатам так званого польового заповнення, що воювали в окопах.

Зруйнований дот

Є серед експонатів й іменні пенали з ебоніту, в яких декотрі солдати зберігали персональні данні про себе. Але в ті часи це вважалося поганою прикметою. Тому переважна більшість захисників таких не мали. Але траплялися іменні казанки, фляги. Знайшли й унікальну для КиУРу річ — ствол від кулемета ДС 39. Вважалося, що захисники Києва використовували лише кулемети «Максим».

Знахідки зберігаються в Національному військово-історичному музеї, куди ми помістили експонат, якого немає в жодному музеї — кулеметний станок системи Юшина. Також демонструємо рідкісні речі — деталі кулемета деталі кулемета СТАД. Музейні експозиції зі знахідками з Київського укріпрайону представлені у школі №239 Оболонського району та державній художній школі ім. Т.Г.Шевченка, та, звичайно ж, у музеї «Бло-кпост пам’яті» на вулиці Жамбила Жабаєва.

Нагадаємо: з німецької сторони в битві брала участь група армій «Південь» під командуванням фельдмаршала Рундштедта, а також 2-а танкова група Гудеріана з групи армій «Центр», з радянської — війська Південно-Західного фронту під командуванням генерала-полковника М. П. Кирпоноса в складі п’яти загальновійськових армій і Пінської флотилії під командуванням контр-адмірала Д. Д. Рогачова, під загальним керівництвом Маршала С. М. Будьонного.

В ході бойових дій з радянської сторони для оборони Києва додатково були введені 21-я армія Центрального фронту, 6-а і 12-я армії Південного фронту, 37-а, 38-а і 40-а армії, новостворені в складі Південно-Західного фронту. Всього 28 дивізій і 4 бригади.

В рамках даної операції проведені: Коростенська фронтова оборонна операція, оборонна операція на підступах до Києва, Уманська і Київсько-Прилуцька фронтові оборонні операції. Тривалість — протягом 82 діб. Ширина фронту бойових дій — 300 км. Глибина відходу радянських військ — 600 км. Кількість полонених червоноармійців визначена німецькими істориками на рівні 650 тисяч.

Нагадаємо: раніше «Вечірній Київ» розповідав про те, як під час російсько-української війни працюють місії з евакуації загиблих українських воїнів.

Катерина НОВОСВІТНЯ, «Вечірній Київ»