Директорка київського музею Булгакова прокоментувала вимогу закрити заклад
Через заяву Секретаріату Національної спілки письменників України набула розголосу тема щодо існування у столиці літературно-меморіального музею Михаїла Булгакова.
30 серпня Секретаріат Національної спілки письменників України написав про недопустимість функціонування в Києві музею російського письменника Михаїла Булгакова, який «ненавидів Україну і паплюжив її у своїх творах».
Натомість пропонують створити музей видатного українського композитора Олександра Кошиця, який «мешкав у цьому будинку до 1906 року, і його заслуги як українського культурного діяча є дуже вагомими не лише для України, а й для всього світу».
У тексті заяви стверджується, що представники освітньої організації «Експертний корпус» довели, що Булгаков є ідеологом «руского міра». І наводиться цитата з твору «Біла гвардія» (1925 р.), що починається з «Я б вашего гетмана за устройство этой маленькой Украины повесил бы первым!..»
Також у заяві підкреслюють, що «…людям, постраждалим від війни, геть не байдуже, якого митця вшановують і за які заслуги», і що «функціонування музею Булгакова в наш час доводить протилежне: держава утримує й опікується закладом, який зберігає пам’ять про одного з найпідступніших ворогів України — Михайла Булгакова».
Наостанок висловлена пропозиція Спілки: закрити музей Булгакова; всі музейні експонати передати на архівне зберігання в Національний музей літератури; у приміщенні, де розміщувався музей Булгакова, створити музей видатного українського композитора Олександра Кошиця.
Журналістка «Вечірнього Києва» попросила прокоментувати ситуацію директорку музею Булгакова Людмилу Губіанурі.
БУЛГАКОВ І ПОЛІТИЧНІ ПОГЛЯДИ
«Не всі розуміють, що таке музеї та чим вони займаються. Бачимо наслідки цього, — зазначила Людмила Вікторівна. — Весь час цитують художні твори письменника і кажуть, що так вважав сам Булгаков. Іншими цитатами можна довести протилежну позицію, що він українофіл. Якщо ж брати документи — листи, спогади, — там нічого немає на підтвердження того: українофоб він чи українофіл. Звісно, це була імперська людина, був такий час, таке середовище. І київська інтелігенція тоді переважно була російськомовною».
Радянська влада довгий час забороняла твори Булгакова, пізніше вони друкувалися з купюрами. При цьому викидали не ті частини, що були пов’язані з релігією, а ті, де Булгаков описував сучасну йому Москву. Його сатира висміює устрій «совєтського раю», його абсурдність, жорстокість, відсутність прав людини на особисте життя, свободу слова та волевиявлення.
Також вона звернула увагу, що у шкільній програмі, як було заявлено, залишили роман Булгакова «Собаче серце». Про це 4 серпня в ефірі національного телемарафону заявив начальник головного управління міністерства з питань загальної середньої та дошкільної освіти Юрій Кононенко, про що написали ЗМІ (до прикладу, новина на DW).
«Таке рішення мені не подобається, — зазначила Людмила Вікторівна. — Якщо роман „Майстер і Маргарита“ був перекладений українською, то україномовного перекладу „Собачого серця“ немає. У такому випадку дітям доведеться читати твір російською».
ЧИМ ЗАЙМАЄТЬСЯ МУЗЕЙ БУЛГАКОВА
Людмила Губіанурі зауважує, що музей сьогодні займається історією Києва, його контекст набагато більше, аніж лише Булгаков. Це й історія міської садиби, що уособлює історію нашого міста, яке багато пережило. Лише одна сторінка — історія родини Булгакових.
«Наразі в нас вже немає старої експозиції, ми робимо проєкти», — розповіла вона.
На першому поверсі відкрита виставка «Великі кияни» про родину Глаголєвих, архітектора Василя Листовничого та лікаря Феофіла Яновського. А на другому — розгорнута експозиція «Історія садиби. Від і До», яка досліджує та розповідає історію садиби за адресою Андріївський узвіз, 13 від появи перших креслень та будівництва до сьогодення під час воєнного стану в країні.
У закладі працює музейна бібліотека, на веранді проводять чаювання, щосуботи влаштовують концерти класичної музики, частина з внесків від заходів йдуть на підтримку ЗСУ. А ще у музеї плетуть маскувальні сітки для наших військових.
«Ми робимо свою справу. Займаємося благодійними проєктами, почали це робити ще з часів Помаранчевої революції, — розповідає директорка музею. — Ми завжди були успішним закладом, вигравали міжнародні гранти, проводили проєкти, які давали змогу й утримувати будинок, в якому знаходиться музей. Йому вже 130 років. І наш благодійний фонд постійно щось організовує, щоб зберегти будівлю в належному стані. Що стосується експозиції, то сьогодні має бути нова сучасна концепція. А на це потрібні час і кошти».
До слова, ще у квітні у музеї Булгакова заявили про необхідність наново переосмислювати спадщину, зробити реекспозицію та змістити акценти творчості Булгакова з роману «Біла Гвардія» на головні твори: романи «Майстер та Маргарита» та «Собаче серце».
ОЛЕКСАНДР КОШИЦЬ І БУДИНОК НА АНДРІЇВСЬКОМУ УЗВОЗІ, 13
У грудні 2021 року на фасаді будинку відкрили меморіальну дошку видатному композитору, хоровому диригенту, послу культурної дипломатії УНР Олександру Кошицю.
Він — засновник та керівник легендарної Української Республіканської капели УНР, яка вперше представила світові українську пісню «Щедрик» в обробці Миколи Леонтовича. Ініціаторами встановлення меморіальних дощок стали громадські організації «Музичний батальйон», «Народний музей України», «Всесвітній день вишиванки».
«Існує лише одне джерело, за яким Кошиць начебто жив у цьому будинку — один із довідників Києва. Насправді це помилка, адже є документи, — пояснює Людмила Губіанурі. — Олександр Кошиць, коли писав спогади, завжди спирався на свій паспорт. Адже в той час при переїздах поліція ставила печатки, всі адреси проживання зафіксовані. А він багато переїжджав.
На Андріївському узвозі Кошиць дійсно мешкав, але в будинку за номером 22А. Ми домоглися, щоб меморіальна дошка була встановлена і там. Цей паспорт існує. А вставлення дошки на фасаді будівлі, де знаходиться наш музей, було політичним питанням. Для нас було б щастям, якби Олександр Кошиць дійсно жив в цьому будинку. Адже це унікальна постать. Ми могли б зробити експозицію, показати та розказати про нього».
Цікаво, що долі Булгакових і Кошиця все ж перетиналися. З листів матері відомо, що сестри Булгакова співали в хорі Кошиця. А його батько викладав в Київській духовній академії, де Олександр Кошиць кілька років очолював хор. Можливо, вони навіть були знайомі.
Повномасштабне російське вторгнення активізувало процеси дерусифікації та декомунізації у Києві. Минулого тижня міська рада перейменувала третину вулиць столиці з пакету дерусифікації, на черзі — ще близько 200.
Для чого нам потрібен цей процес та що не так з російськими письменниками — в інтерв’ю «Вечірнього Києва» з Наталією Старченко, доктором історичних наук.
Також у столиці обговорюють перейменування консерваторії, музична академія до сих пір носить ім’я Петра Чайковського.
Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»