Боєць 206 батальйону Павло Долинський: «Ніхто не пішов на цю війну, щоб загинути»

33-річний киянин-атовець Павло Долинський (псевдо «Удав») з перших днів війни захищав столицю від ворога у складі 2-ої штурмової роти 206 батальйону Тероборони. Зараз бійці батальйону, внаслідок дислокації, воюють на півдні. Павло боронить від орків Херсонщину.

Нам вдалося у телефонному режимі з`єднатися з воїном і записати кілька його думок про цю війну.

ЗАХИСТ БАТЬКІВЩИНИ — ЦЕ НЕ ГЕРОЇЗМ

Щохвилинні обстріли, атаки ворога, не знаєш, чого чекати наступної миті… Але є віра у перемогу й у свою місію — захисника Батьківщини.

«Захист Батьківщини — це не героїзм! Захист Батьківщини — це обов’язок чоловіка, який цінує свій дім, любить свою сім’ю та планує майбутнє своїх дітей!

Кожен день — нове випробування, до якого неможливо бути повністю готовим. Деяких з нас доля до цього й не вела. Але тепер одне завдання на всіх — перемога! І ні кроку назад, бо за нашими спинами сім’ї і діти!» — каже Павло.

Нещодавно у боях під Ізюмом, Донецької області загинув побратим і колега Павла із Київського центру АТО — Руслан Боровик. Ця рана ніколи не загоїться у серці Павла.

Руслан Боровик — знаний військовий та порядний патріот України. За своє життя чоловік двічі брав участь у місіях в Іраку та мужньо пройшов пекло у Донецькому аеропорту в 2014-2015 роках. Від першого дня повномасштабної війни боєць пішов обороняти Батьківщину у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. За кілька днів після свого останнього Дня народження Руслан Боровик загинув у бою…

«Війна — це не красиві фоточки в амуніції, не пафосні промови, не заробляння нового звання… Війна — вечірня секунда для себе, щоб відкопати найсакральніші теплі почуття до близьких, переосмислити все, що відбулось за день і набрати деякі номери… На жаль, не всі вже візьмуть слухавку», — каже Павло.

У КОЖНОГО — СВОЯ ЛІНІЯ ОБОРОНИ

Українці обов`язково переможуть, але для цього, переконаний Павло, потрібна єдність. Єдність тих, хто сьогодні на фронті, тих хто — у тилу і тих, хто — у тимчасовій окупації.

Найперше не варто вірити панічним дописам та відео, які ворожі та диверсійні ресурси розсилають масово, вдаючись до маніпуляцій, фейків і брехні.

«У кожного громадянина сьогодні — своя лінія оборони. Це — його свідомість і вміння триматись. Віра в армію та підтримка тих, кому зараз важко», — каже Павло Долинський.

ПАРАЗИТУВАННЯ НА ВІЙНІ

А ще Павло поділився наболілим. Адже тут — на фронті, він вкотре переконався, що для когось війна, як каже прислів’я, — мати рідна:

«Я думав, що з 2014 року ситуація змінилась. Але… паразитування на війні збільшилося в рази. Воно стало системним:

• гуманітарка перепродається, ніхто за це не несе відповідальності;
• солдати подекуди використовуються певними персонами для охорони особистих фінансових інтересів і об’єктів;
• «херої», що сидять в штабах, виписують собі уявні бойові розпорядження, щоб отримати тих 100 тисяч;
• інші «херої» досі ловлять ДРГ у Київській області і все ще героїчно втомлюються від тренувань для контрнаступу, який вони ніколи не зроблять. Щобільше, примудряються ще й звання отримувати на цих байках»…

Мовчати про такі проблеми, вважає Павло, не можна. Хоч дехто, і скаже — що не на часі…

«Ніхто не пішов на цю війну, щоб загинути. Наше найперше завдання — перемогти, повернутись додому, народити й виховати гідне покоління, яке побудує майбутнє нашої Держави. Вся країна має працювати на перемогу!» — каже Павло.

Боєць 206 батальйону Тероборони закликав українців тримати волю в кулаці, вірити й молитись за Перемогу і силу тих, хто боронить Україну сьогодні. У кожного — своє поле бою, а Україна у всіх — одна!

Читайте також інтерв’ю з фронту з директором київського центру АТО Георгієм Кунахом: «Війна закінчиться через 2-3 місяці».

Інна БІРЮКОВА, «Вечірній Київ»