«Війна закінчиться через 2-3 місяці»: інтерв’ю з фронту з директором київського центру АТО

Журналістці «Вечірнього Києва» вдалося поспілкуватися із директором Київського міського центру допомоги учасникам АТО Георгієм Кунахом, який зараз захищає Україну на Херсонщині.

…2014-го, коли росія вперше напала на Україну, Георгій Кунах прийшов у військкомат і попросився на війну добровольцем.

Через рік повернувся до Києва й організував спілку ветеранів у Дніпровському районі, щоб допомагати хлопцям-атовцям. Адже вже знав про всі їхні проблеми, як кажуть, не з чуток.

Потім ініціював створення великого столичного центру, який у своїх програмах підтримки ветеранів АТО став відомим на всю Україну.

З перших днів повномасштабного вторгнення в Україну, Георгій Кунах захищав столицю у складі 2-ої штурмової роти 206 батальйону Тероборони.

Після звільнення Києва, батальйон змінив дислокацію і його бійці відправилися воювати у гарячі точки. Поїхав на південь і Георгій. Сьогодні він захищає від орків Херсонщину.

НАЙГОЛОВНІША МОТИВАЦІЯ

— Георгію, ви — керівник структурного підрозділу Київської міськдержадміністрації, у вас — сім`я, двоє дітей, однак ви добровільно вирушили воювати на південь. Але ж могли залишитися у столиці, де сьогодні більш-менш безпечно…

— У столиці наш батальйон свою місію виконав — ворога відігнали. Тепер досвідчені бійці потрібні на фронті. Я воював у 2014 році, то хіба міг залишитися у тилу, коли сталося повномасштабне вторгнення?! Це — наша земля і ми маємо її захистити.

У мене є два сини — 8 і 13 років. Я хочу, щоб у них було інше життя, щоб вони жили у вільній Україні й більше ніколи не знали, що таке війна. Це — найголовніша мотивація, чому сьогодні я тут.

ОЗБРОЄННЯ І СИТУАЦІЯ НА ФРОНТІ

— Чи відрізняється війна на фронті по веденню бойових дій сьогодні і у 2014 році?

— Дуже. У 2014 році на полі бою переважно була стрілкова піхота, а зараз — важка артилерія. Плюс ворог залучив ракетні війська. Працюють важкі міномети, «Гради», «Урагани», окупанти застосовують касетну зброю.

Також російські солдати використовують заборонені міжнародними конвенціями снаряди, зокрема і фосфорні. Але і наша артилерія не мовчить.

— Доводилося чути, що наші хлопці стоять на фронті з автоматами проти цієї важкої артилерії. Чи покращилася ситуація із забезпеченням зброєю?

— Так. Спочатку було тяжко. Бо української артилерії не існує. Є радянська артилерія, яку ми отримали в спадок від радянського союзу і яка останні вісім років воює. Відповідно, вона технічно зношена.

Тепер потроху почали отримували сучасну зброю від партнерів. Вже відчувається, що до нас «зайшло». У порівнянні з російською важкою артилерією, американська зброя має велику перевагу.

— Яка зараз ситуація на фронті?

— Тяжка. Щохвилини проходять обстріли, окупанти продовжують штурмові дії. Але попри це росія просувається важко. Наші хлопці успішно стримують окупантів. Навіть ідуть у контрнаступ. Рухаємося повільно, але все ж рухаємося вперед.

На Херсонському і Запорізькому напрямках наші війська у середньому просунулися на 8-10 кілометрів в ході свого контрнаступу. Та і цифра 30 тисяч орків, які полягли на нашій землі, щось таки означає…

— До речі, які настрої в окупантів?

— Настрої не радісні. Багато російських солдатів тікають з поля бою, здаються у полон. Вони не можуть зрозуміти, за що воюють… Єдиним допінгом для них є горілка та наркотики.

ПРО МОЖЛИВИЙ НАСТУП ОРКІВ НА КИЇВ

— Днями росія відтягнула частину своїх військ до кордону Сумщини. Дехто з військових експертів висловлює побоювання, що орки знову хочуть іти на Київ. На вашу думку, чи це реально?

— Може бути все, у росіян логіки немає. Але, на мою думку, росія зараз просто не потягне три фронти — південь, схід та ще й центр. Ймовірно, це — відволікаючий маневр.

ПРО ЗАКІНЧЕННЯ ВІЙНИ

— На вашу думку, коли закінчиться війна?

— Вважаю, через 2-3 місяці закінчиться. І закінчиться нашою перемогою. Адже немає нічого гіршого, як затяжна війна.

— Що потрібно для нашої перемоги?

— Ще більше сучасної зброї, також — навчити бійців нею користуватися. А так у нас все є для перемоги. Наші хлопці знають, що вони захищають свою землю, свої сім`ї, тож «задньої» не дадуть.

— Дякую за розмову! Швидкої перемоги і повертайтеся живими та здоровими!

— Інакше не буде! До перемоги!

Інна БІРЮКОВА, «Вечірній Київ»