Історія киянина Олександра Менделя, оператора безпілотних систем зі 188 ОМБР, який загинув на Запоріжжі

«Вечірній Київ» продовжує розповідати історії героїв-киян, які склали голови, захищаючи Україну.

Нині, за словами мера столиці Віталія Кличка — на фронті воює вже вже понад 150 тисяч чоловіків та жінок зі столиці. Ці люди дають змогу жити кожному з нас у вільній країні, вони відвойовують рідну землю у окупантів буквально по метрах…

Кожна доля захисника чи захисниці, які повернулись додому «На щиті» — це історія не лише визвольної війни Україні від росії вже у 21 столітті, це водночас історія української державності, адже саме воїни своєю мужністю і майстерністю доводять сучасному світові, як і віки тому — за ким останнє слово у битві за право бути.

«Я знаю грамоту свободи

Її підписують мечі!»

Ці слова Ліни Костенко дуже дохідливо пояснюють чому і за що українці платять найвищу ціну.

У кожного військового — своя історія життя, потрапляння у армію, своя історія боротьби і закінчення земного шляху. Журналістці «Вечірнього Києва» про Олександра Менделя, який загинув рік тому, 20 травня, під Пологами на Запоріжжі, розповіли найближчі рідні люди — мама, дядько і двоюрідний брат.

Прості і дуже щирі, вони знають про свого Сашу безмежно багато. Бо прожили з ним поруч дитинство, дорослішання, раділи його успіхам у навчанні і були щасливими мати поруч таку добру душу.

Але сьогодні їм важко дається кожне слово. Цей біль і незгода з втратою відчувається у кожному сказаному реченні. І все ж, рідні не хочуть мовчати, бо переконані, що Олександр — вартий того, аби про нього дізналось більше людей, він вартий поваги та пам’яті, бо виконав свій обов’язок до кінця.

«САША НАРОДИВСЯ У ГРОЗУ…»

Ольга Іванівна Мендель розповіла «Вечірньому Києву», що коли чекала появи на світ свого первістка, працювала на взуттєвій фабриці у Києві. Щодня вона долала дорогу з Дарницької площі до вулиці Пимоненка біля Лук’янівки.

«Пригадую, що 7 травня 1987 року їхала по зарплату на фабрику. У міському транспорті дорогою вже додому відчула, що почались перейми… Я народила синочка о 23:30. Над Києвом вирувала сильна гроза, була злива і блискавки… Цей дощ переслідував нас потім і коли ми хоронили Сашу, і коли було 40 днів по ньому…» — згадує мама.

Вона зізналась, що синок був таким маленьким, «як курчатко», і жінка навіть пеленала малого з пересторогою.

«Як вибирали ім’я? Чоловікові захотілось назвати Сашею, бо він Олександр, дід Олександр і бабуся Олександра. Так батько й вибрав. А зараз думаю, може краще було б інакше назвати? Люди кажуть, що недобре коли одне ім’я у кількох людей у сім’ї…», — пані Оля увесь час намагається ніби звірити свої вчинки, щоб зрозуміти, чому таким молодим загинув її улюблений син.

Вона зітхає і стримує сльози. Каже, що Саша був її найкращим співрозмовником, змалечку легко знаходив спільну мову з незнайомими людьми. Його доброзичливість відчували всі.

МИРНЕ ДИТИНСТВО І ДРУЖНА СІМ’Я

«У Києві ми з батьком Саші багато працювали, а був живий дідусь, то ж маленьким він любив з ним гуляти. Вони відвідували київські відомі місця. Хоч Саша ходив і у садок і у молодшу школу, але саме дідусь у дитинстві був йому за вихователя», — ділиться мама.

Мудрий дідусь прищепив Олександрові дуже цінні якості, за характером хлопчик був товариським і доброзичливим.

«У нього в дитинстві були шуми у серці. Він бігати він не міг на фізкультурі. Йому ставало погано. Міг втратити свідомість. Але спортом займався, він обрав вправи на турніку та силові заняття», — згадує Ольга Іванівна.

На світлинах, які надала для публікації мама Олександра Менделя, у сина дуже м’яка і лагідна посмішка. Юнак добре навчався і любив математику.

Для Саші та його братів літо було окремим розділом життя. Троє хлопчиків проводили канікули у селі Гайшин на Київщині, у бабусі.

Анатолій Іванович, дядько Саші, згадує, що племінник змалку був буквально зачарований природою — він роздивлявся годинами метеликів, жуків, все живе навколо. Потім про все побачене читав.

«Він дуже гарно вчився. Багато читав і був допитливим», — каже рідний дядько Захисника.

Чоловік пройшов Афганістан, коли служив у радянській армії. Він визнає, що нинішня війна — набагато страшніша і втрати порівняти просто неможливо.

Двоюрідний брат Олександра, Ігор, нині працює рятувальником ДСНС. По тривозі їздить на місця, де треба гасити пожежі і рятувати людей.

У розмові з «Вечірнім Києвом» Ігор сказав, що їхнє братерство, дитинство і дружба — найцінніше. Він навіть не може виокремити якусь одну історію — бо прожите разом з братом нероздільне і дуже цінне.

У селі Саша навчився робити чоловічу роботу. Кажуть рідні — він за все брався: і картоплю садив, і копав, і дрова рубав — всю сільську роботу.

А коли Ігор став батьком, Олександр не міг натішитись маленьким Ярославом. Племінник викликав у нього шалені емоції.

Нині Ярославові вже 16 років, він багато знає про свого Сашу — доброго й сміливого. 17 травня, разом з дорослими, хлопець їздив на могилу дяді, який похований на Алеї Слави на Лісовому кладовищі.

СТАВ МАГІСТРОМ З НАУКОВОЮ КВАЛІФІКАЦІЄЮ

Великою життєвою вдачею Олександра Менделя було народитись у такій добрій і дружній родині. Сьогодні його мама з бабусею, дядько та двоюрідні брати говорять не багато, ділячись спогадами. Вони занурюються в них і ніби заново переживають те, що втратили. Прості і щирі люди, про яких кажуть «сіль землі».

«У школі у Саші були друзі, зараз всіх війна розкидала. Потім з’явились нові в університеті і на роботі. Нам багато дзвонили, коли дізнались, що він загинув», — каже мама.

Ольга Іванівна показує світлини сина. Він навчався у 66 школі. А вищу освіту здобув в університеті «Україна». Магістр з відзнакою. Отримав кваліфікацію наукового співробітника з електроніки та телекомунікацій.

«Після закінчення — роботи не міг знайти, то підробляв. А потім відкрився магазин «Ельдорадо» і він там став завідувачем складом. Потім ці магазини закрились. Саша був для армії «обмежено придатним». Мав проблеми зі здоров’ям.

На ВЛК його визнали не придатним до служби, а на час війни обмежено придатним», — розповіла Ольга Іванівна.

Жінка каже, що син був безвідмовним в роботі, не ховався від мобілізації і з першого дня війни не виїжджав з Києва.

«СИН САМ ПОПРОСИВСЯ БУТИ ОПЕРАТОРОМ ДРОНІВ…»

«Його забрали 22 серпня 2024-го року», — згадує мама.

Дядько Анатолій поділився, що ТЦК мобілізувало Олександра, коли він їхав на роботу.

Тож Саша, маючи фах спеціаліста з телекомунікацій, попросився бути оператором дронів.

Робота операторів безпілотних систем на фронті критично важлива, оскільки вона рятує життя українським військовим і перетворює інформацію на головну зброю. Їхні безпілотники виконують роль «очей» армії, забезпечуючи перевагу над ворогом у динаміці та технологіях.

«Його відправили оператором дронів у Пологівський район на Запоріжжі. Спочатку було тихо. Місяців чотири там було спокійно, а потім почалось пекло… Він мене заспокоював. Казав: «Та все добре, мам! Передавай всім привіт. Дзвонив… " — згадує розмови з сином Ольга Іванівна.

Вона з бабусею їх дуже чекала. У тата Олександра — проблеми зі слухом та зором і йому було важко говорити з сином по телефону. Тож Ольга Іванівна була «зв’язківцем» і для чоловіка і для всіх рідних — передавала вісті з фронту.

«Він зі мною ділився всім, що можна було говорити, спілкувались по WhatsApp.

Бувало, розповідав, що застрягли по дорозі і витягували машину. Пригадую, як я поїхала у село, а вони були на позиції — 4 дні відпочинку і 4 дні на позиції. Було там дачне селище, де вони жили…» — згадує життя від «дзвінка до смс» мама захисника.

На фронті, як і вдома, в селі чи на роботі, Саша був небагатослівний і безвідмовний.

Він служив у 118 ОМБР, ця бригада — потужний підрозділ Сухопутних військ ЗСУ. Вона активно бере участь у бойових діях на півдні України (зокрема, на Запорізькому напрямку).

Гасло військових 118 ОМБР: «We'll do it» («Ми це зробимо»).

Так киянин Олександр Мендель воював на одному з найскладніших напрямків.

Там, де захисники зривають штурмові дії російських військ, виснажують наступальний потенціал ворога та завдають йому значних втрат у живій силі.

Станом на 2026 рік під тимчасовою російською окупацією знаходиться майже 75% території Запорізької області. Це співвідношення становить близько 74,8% від загальної площі регіону.

Повністю або частково під контролем рф залишаються Мелітопольський, Бердянський, Василівський та Пологівський райони, включаючи такі великі міста як Мелітополь, Бердянськ, Енергодар та Токмак.

Значна частина північної, західної та центральної частин області залишається під контролем України. У цих районах, особливо вздовж лінії розмежування, постійно тривають бойові дії.

НАГОРОДЖЕНИЙ ЗА ЖИТТЯ «ЗОЛОТИМ ХРЕСТОМ» ГОЛОВНОКОМАНДУВАЧА ЗСУ

Куди виїжджав Олександр Мендель на завдання і що робив — його мама достеменно не знає. Адже син обходив у розмові подібні теми.

Травневі дні 2025-го були дуже тривожними.

«Він мене набрав і каже: «Я приїхав й у мене все добре». Це було 15 травня. А 16 травня ми з мамою вийшли на відеозв’язок — він показав, що вдягнув наші подарунки, у нього ж 7 травня був день народження і ми передали нові шорти та футболку.

Наче відчував… А 19 числа він їхав на позиції і ми побажали всього хорошого», — згадує все, до деталей мама Олександра.

«Я написала повідомлення 20 травня, а він тричі не відповідав… Ми всю ніч просиділи з моєю мамою, його бабусею — і він не відповідав. Я зрозуміла, що щось сталось.

А 21 я була в селі, мені дзвонять з військкомату А я вже їм: «Кажіть мені правду! Вони сповістили, що син загинув. Це сталось о першій годині дня, коли російський дрон прилетів у бліндаж і він загорівся», — поділилась Ольга Іванівна.

Згодом, від одного з побратимів, який дружив з Сашею, вона дізналась подробиці.

«Побратим сина з Полтави згорів тоді. А Саша лежав на порозі укриття і був живий ще серце билось. Він за нього, вихопив звідти… Саша помер у дорозі. Коли привезли його додому — він так виглядав, ніби він просто спав…», — важко говорить мама військового.

«Отруївся чадним газом. Написано у документі про смерть: „Гостре отруєння оксидом вуглецю“. У них бліндаж оббитий був утеплювачем дрон прилетів воно загорілось він надихався… Той хлопець що вихватив його каже — у нього був живіт посічений. Написано травма несумісна з життям», — додає Ольга Іванівна.

Поховали Олександра Менделя на Алеї Слави, яка з прапорами та козацькими хрестами на могилах загиблих захисників, тягнеться ледь не до обрію.

«На Лісовому кладовищі Сашина могила. Їздимо часто туди», — каже мама військового.

У роковини його загибелі вся родина була біля Саші разом.

Брат Ігор розповів, що він бачив двічі Олександра уві сні. «Я йому щось говорив, А він мовчав. А потім я побачив його силует — він просто розвернувся і пішов…» — поділився Ігор з «Вечірнім Києвом».

Мама захисника каже, що бабуся просить загиблого онука, щоб він їй приснився. вона дуже тужить за ним, подалася за минулий рік.

«Не сниться. Один раз лише було видіння. Він пішов у метро, мене залишив і двері закрились…

Бабуся просить щоб приснився, а він напевно ображається — бо ми плачемо за ним дуже. Одна дитина у нас була. Немає нікого більше….», — говорить мама Ольга.

«Агітував його одружуватись. А він тільки посміхався. Не встиг одружитись…Казав що ще встигне… Ніхто не думав, що таке станеться. Янгол охоронець його не прикрив… Мій єдиний рідний племінник. Нещодавно наснився невістці та сину, сказав, щоб за ним не плакали, у нього все добре», — крізь сльози каже дядько захисника.

Ольга Іванівна розповіла, що у Саші було три побратими, з якими він особливо товаришував.

«Той, що приїжджав його хоронити, загинув цьогоріч 11 лютого. Дрон попав…. Другий після поранення у шпиталі лікується. А ще один написав недавно, що пам’ятає про нас. Я йому посилки відсилаю. Він один залишився з тих старіших, що на війні з 2022-го року. Каже, що сумує за хлопцями. І ми з ним спілкуємось. Він зараз на тому ж місті де вони були. На Запоріжжі. Ще воює», — розповіла мама Олександра Менделя.

Жінка дуже уважно стежить, коли побратим сина виходить у мережу. Каже, що це буває десь раз на 10 днів. А потім — він знов зникає зі зв’язку.

«Я вже за ним стежу і дуже переживаю…», — зізналась вона.

Мама розказала й про синову нагороду.

Головком ЗСУ Олександр Сирський нагородив Олександра Менделя, оператора безпілотних систем 118 ОМБР «Золотим Хрестом», нагрудним знаком.

Хрест вручають особам рядового і сержантського складу ЗСУ за проявлену мужність і успішне виконання завдань під час бою.

Тож очевидно, що киянин знищив чимало ворогів, які хотіли захопити Запоріжжя.

«Нагородили Сашу, коли він був живий — дата стоїть. А коли Сашу похоронили нам вручили той хрест», — поділилась Ольга Іванівна, показуючи синову нагороду.

Від авторки:

Кожне речення, яке рідні та близькі Олександра Менделя вимовляли під час розмови, звучало так, ніби відривалося від серця. Живе, болюче, безцінне. У цій родині дуже багато любові — і вони дуже глибоко переживають втрату.

Олександр не залишив дітей, не встиг одружитися… Він просто став до лав того підрозділу ЗСУ, де міг бути найбільш корисним. Для всіх нас.

Він загинув несподівано — як це майже завжди буває на війні. І зробив найбільшу пожертву, на яку здатна людина: віддав життя за інших.

Сьогодні ми вписуємо його історію у свій журналістський «Пантеон Героїв». У країні створюють Національний військовий меморіальний цвинтар — місце, де буде вшановано тих, хто віддав життя за свободу й незалежність України. Але, напевно, найкращою пам’яттю про загиблих буде Перемога, справедливий мир і неможливість будь-кому й будь-коли забрати це майбутнє.

Сьогодні, у День Героїв, особливо гостро хочеться, щоб жодна пожертва не була даремною. І щоб жодне ім’я не було забуте.

Читайте також:

• «„Вікінг», який звільняв Україну: історія добровольця Данііла Конделя».

Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»