Будинок аптекаря Фроммета: легенди та таємниці відомої київської пам’ятки

Вважається, що мода на цегляний стиль у Києві з’являється у другій половині ХІХ століття, коли після завершення спорудження нової київської фортеці, жовту київську цеглу почали використовувати для цивільних будівель.

Так, у 1870-х роках з’являються перші будинки без тинькування з чистим цегляним фасадом. Однією з таких будівель стає відомий готель «Національ» на Хрещатику, неподалік Бессарабського ринку, збудований за проєктом видатного архітектора Володимира Ніколаєва. На жаль, ця унікальна для нашого міста споруда була втрачена у роки II світової війни.

Не менш знаковим творінням цього зодчого, що має подібні архітектурні риси є будинок на бульварі Тараса Шевченка, 36-а, збудований у 1873-1883 роках на замовлення фармацевта Миколи Фроммета.

Ця будівля поєднує досить прості лаконічні форми з виразним виглядом веж «англійської готики». Завдяки майстерному компонуванню різних архітектурних елементів та мотивів романсько-готичних рис, споруда є подібною на середньовічний замок-палац та є окрасою старовинної забудови бульвару.

Про його замовника, на жаль, відомостей збереглося не надто багато. Свого часу Микола Данилович Фроммет мав успішну аптечну справу в місті Прилуки, але за деякий час вирішив перебратися до Києва, викупивши аптеку фармацевта Ф.Рильке. Згодом він передає її своєму братові Антону.

У 1870-му році Микола Фроммет подає в Київську міську думу прохання про виділення йому ділянки землі для нового будівництва. Наприкінці 1871 року він отримує дозвіл на реалізацію цієї ідеї.

Тоді ж фармацевт замовляє проєкт чотириповерхового кам’яного житлового будинку у Володимира Ніколаєва. Будівельними роботами керував інший відомий київський зодчий Павло Спарро, який також розробив проєкт флігеля на вулиці Тимофіївській (Михайла Коцюбинського).

Парадоксально, але спорудження цієї архітектурної перлини супроводжувалося кількома трагічними подіями та нещастями, що принесли власникам будівлі лише скандали та збитки.

У ніч з 11 на 12 вересня 1881 року трапилася справжня катастрофа — обвалилися величезний фасад будівлі та її західна бічна стіна, зруйнувавши також частину сусіднього дерев’яного будинку.

В ході розслідування були виявлені грубі порушення та прорахунки з боку підрядника Чернякова. За архівними документами, він порушив елементарні правила, почавши цегляну кладку в перших числах травня, і до вересня вивів під дах усі чотири поверхи споруди.

Комісія міської управи встановила, що товщина стін не відповідала первинному проєкту, а замість кам’яних перемичок робітники поклали дерев’яні бруси, щоб значно зеощадити на будівництві.

Також виявилося, що архітектор Павло Спарро, який здійснював нагляд за процесом, майже з’являвся на будівельному майданчику, а роботи фактично велися під керівництвом самого власника та його родичів.

«Як свідчив п.Черняков, вранці 10 вересня на фасаді будинку ми побачили тріщини, і одразу повідомили п. Фроммету, і він разом з архітектором розпорядився поставити під балками першого поверху дерев’яні підпірки, щоб наступного дня зробити залізні кріплення, але це не врятувало ситуацію…», — писав про цю подію відомий києвознавець Віталій Ковалинський.

Будівельні роботи змогли відновити лише у 1882 році, і впродовж наступних двох років вони були завершені.

На цьому нещастя родини власника не завершилися, оскільки ще у процесі спорудження будинку, стан здоров’я Миколи Фроммета значно погіршився. Ймовірно, у нього стався інсульт, оскільки згадується, що спершу його розбив параліч, а згодом лікарі діагностували у нього значні ознаки розладу психіки.

Тож, справами батька займався його син Роберт, однак через значні борги він був змушений продати батьківське майно.

Віталій Ковалинський пише, що після погашення усіх боргів та витрат, пов’язаних з похороном батька, у Роберта Фроммета залишилося лише 472 рублі.

Також про сина першого власника будинку відомо, що він був одружений з донькою статського радника Ольгою Ейсимонт, і у 1887 році в них народився син Борис, який згодом став відомим діячем кооперативного руху початку XX століття та автором багатьох наукових праць з цього питання.

Після завершення будівництва, на першому поверсі розміщувалася аптека. А при закладі були облаштовані п’ять житлових і три службових кімнати. Решта квартир здавалася під оренду.

У серпні 1883 року міська дума найняла будинок Фроммета під військові казарми, в яких розмістилися батальйонний штаб, чотири ротних двори та 400 солдатів.

З 1884 року приміщення аптеки вже винаймав провізор Микола Неметті.

29 листопада 1886 року за підсумками публічних торгів будинок придбав Карл Раузер.

Новий власник одразу здав квартири в оренду, щоб отримати дохід з будинку. Однак не так сталося, як гадалося, бо вже за декілька років з мешканцями будинку трапився новий скандал.

У січні 1889 року в одному з київських судів розглядався судовий спір між довіреною особою Карла Раузера — паном Афросімовим, що мав навести лад в управлінні будинком та мешканцем Бжозовським, що винаймав одну з квартир.

За свідченням тогочасної хроніки, орендар відзначався досить скандальною поведінкою, тож не мав бажання виселятися добровільно. Тоді ж довірений перерізав у будинку водопровідну трубу, замкнувши всі крани, внаслідок чого всі мешканці чотириповерхового будинку повністю залишилися без води, а приміщення наповнив неприємний запах…

У суді Афросімов пояснив, що зробив це, щоб труби не лопнули від сильного морозу. Однак за рішенням суду йому дали 9 діб арешту та штраф.

За декілька місяців після скандального слухання, у приміщеннях колишнього будинку Фроммета розпочалася у травні 1889 року, коли в ній відкрився популярний готель «Київ». Однак, аптека у цій будівлі не припиняла своєї діяльності, лише змінювалися орендарі приміщення.

У своїх спогадах відомий співак та киянин Олександр Вертинський, який у ранньому дитинстві жив неподалік, залишив наступні рядки:

«На Бібіковському бульварі, знаходилась аптека провізора Коцейовського. У вітринах аптеки стояли дві великі посудини для реклами, наповнені одна червоною, а інша зеленою рідиною. І я малий був впевнений, що в одній із них журавлина вода, а в іншій грушева».

Також артист згадував, як в дитячі роки часто зачаровано дивився на цю підсвічену кольорову воду у вітрині аптеки.

Окрім аптеки, будівля зачаровувала перехожих і гостей міста і своєю архітектурою.

Наприклад, краєзнавець Микола Сементовський у путівнику «Київ» називає цей будинок «одним із найкрасивіших у місті за своєю архітектурою».

На межі ХІХ — XX століть дворовий флігель перебудували на чотириповерховий житловий будинок (№ 36 б). Окремі приміщення комплексу використовувалися як казарми, музична школа, жіночі курси.

З грудня 1903 року аптека перейшла у користування Давида Манасевича.

У хроніці того часу можна знайти інформацію щодо скандального стилю управління цього чоловіка.

«Divide et impera!» («Поділяй та володарюй!») — керівний принцип власника цієї аптеки, який успішно застосовується ним щодо службовців. Відсутність солідарності відображається на умовах праці. У цій атмосфері процвітають, звичайно і «улюбленці» та вигнанці. У положені останніх — учні, перш за все — євреї», — пише одне з щотижневих фармацевтичних видань у січні 1908 року.

Також у публікації розповідається, про інші привілеї, які мають два помічники та один учень, а решта працівників змушені працювати цілими днями, маючи нижчу платню.

Рівні права працівники мали лише у нічних чергуваннях, графік який складав шість ночей на місяць. Але відпочинок після такої зміни для службовців не передбачався.

У 1913 році аптека вже переходить до нового орендаря Карла Фрею.

Прибутковий будинок Фроммета відомий і своїми мешканцями. У квартирі №2 фасадного будинку жив відомий лікар та вчений, професор медицини Університету Святого Володимира Микола Оболонський.

Його сусідом у квартирі №3 був інший відомий вчений, історик Тимофій Флоринський.

Після встановлення у Києві радянської влади, будівлю націоналізували. А у триповерховій частині будинку вже розміщувалася Центральна аптека Південно-Західної залізниці. Згодом вона стала називатися залізнична аптека №1.

За свою 150 річну історію колишній будинок Фроммета змінив чимало власників, мешканців та орендарів, однак аптека там залишається і досі.

Нагадаємо, що у вересні 2023 року Верховний Суд повернув садибу Терещенків у власність територіальної громади міста Києва.

До теми: Щорса відправили у музей: у столиці демонтували радянський пам’ятник.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»