Від квартири аристократів до храму мистецтва: чим цікава будівля театру «Сузір`я»

Справжньою архітектурною перлиною старого Києва вважаються прибуткові будинки на вулиці Ярославів Вал, 14-а та б, які свого часу належали відомому київському підприємцю та колишньому кавалеристу Леоніду Родзянку. Саме ці будівлі на вулиці Ярославів Вал є одними з найяскравіших взірців стилю модерн (сецесії) у столиці.

Через контраст вони одержали народні назви «Весна» та «Осінь». Однак попри різні роки будівництва та різних авторів, вони чудово доповнюють один одного та створюють неповторний шарм старовинного міста.

«Вечірній Київ» завітав до Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір’я», яка з 1988 року розміщується у колишніх апартаментах Леоніда Родзянка — першого власника цього будинку. Впродовж мандрівки ми помилувалися старовинними інтер’єрами та дізналися більше про родину Родзянків, а також про сам театр.

КИМ БУВ ВЛАСНИК БУДІВЛІ

Києвознавці стверджують, що Леонід Петрович Родзянко походив зі старовинного дворянського козацького роду. У молоді роки він зробив успішну військову кар’єру, служив у кавалерії, гусарських і драгунських полках.

Ще однією пристрастю Леоніда Родзянка були коні, тож в історію він увійшов також, як власник декількох кінних заводів. Вважається, що його коні завжди мали неабиякий успіх у змаганнях, а його улюблениця Ракета навіть виграла трофей у Лондоні. Елітних коней Родзянка купували найзаможніші люди держави. Також відомо, що їхнім шанувальником був і відомий підприємець Нікола Терещенко.

Окрім успішного бізнесу, він також користувався значним авторитетом у тогочасному суспільстві:

«Про його бездоганну репутацію свідчить той факт, що Леонід Петрович був незмінним скарбником скакового товариства, яке очолював Київський генерал-губернатор…», — пише про нього дослідниця київської забудови Марія Кадомська у своїй книзі «Один квартал старого міста».

За її словами, наприкінці 1907 році Леонід Родзянко купує недобудовану садибу у родини Ржепецький та розпочинає нове грандіозне будівництво. Спершу власник замовляє цивільному інженеру Миколі Яскевичу дві розкішні п’ятиповерхові кам’яниці №14-б та 14-в, а вже за декілька років поруч постає ще одна не менш розкішна будівля — №14-а, збудована за проєктом Мартина Клуга. До речі, ініціали першого власника «Л.П.Р.» можна побачити у медальйоні над дверима однієї з будівель, де проживав полковник у відставці з дружиною.

На момент початку будівництва подружжя ще було досить молодого віку: Леонідові виповнилося 32 роки, а дружина Олександра була на 10 років від нього молодша. Також у перший рік будівництва у родині Родзянко народжується син Борис.

Також на фасаді одразу привертає до себе увагу жіночий маскарон. За міською легендою, риси його обличчя нагадують ворожку Мотрю Варналій, до послуг якої часто звертався власник садиби. Вважається, що напередодні нового 1914 року саме вона сповістила підприємця про майбутній крах імперії, порадивши йому негайно продати весь бізнес та емігрувати за кордон.

Багато друзів вважали його божевільним, однак підприємець продає свою нерухомість та невдовзі разом з дружиною Олександрою та сином Борисом їде до США, забравши з собою весь капітал.

Там йому вдається вигідно вкласти свої статки та за три роки стати мільйонером, щасливо доживши свій вік до старості.

ЧИМ ЦІКАВА БУДІВЛЯ

Фасадний будинок на Ярославовому валу, 14-б, де мали власні апартаменти перші власники будинку має нетипове для забудови Києва планування, оскільки у звичну структуру прибуткового будинку, наче вмонтований двоповерховий маєток з окремим парадним входом (крайній ліворуч).

Вже у вестибюлі інтер’єри апартаментів вражають своєю вишуканістю та красою, які доповнюються жіночими скульптурами.

До апартаментів Родзянків можна піднятися мармуровими сходами, які ведуть на другий поверх будинку. А на вікні сходової клітини можна побачити кольорове зображення родового герба Родзянків: щит, увінчаний дворянським шоломом і короною, а зверху — рука з шаблею.

Також в одній з кімнат збереглися деякі автентичні артефакти, які свідчать про характер господаря та його захоплення кіньми та полюванням. У кабінеті Леоніда Родзянка на стіні над каміном зберігся його барельєф верхи на коні. Вважається, що це і є та знаменита Ракета, що вигравала гран-прі багатьох престижних змагань.

Також про захоплення власника свідчить і живопис на стелі кабінету, який ілюструє різні сцени з полювання.

Друга кімната слугувала колись вітальнею дружини Леоніда Родзянка — Олександри Федорівни. Її портрет також можна побачити над каміном цієї зали. Перлиною цієї кімнати є оздоблення стелі, із зображенням янголів.

Вважається, що свого часу ця кімната слугувала господині мистецьким салоном, де часто збиралися представники тодішньої творчої еліти. У цих стінах часто лунала музика, влаштовувалися домашні театральні вистави, за участі господарів та їхніх гостей.

Для урочистих заходів за участі більшої кількості гостей, подружжя Родзянків використовували велику залу, яка зараз слугує головною сценою театру «Сузір’я». Інтер’єри цієї зали вражають своєю красою: в ній можна побачити ніжні скульптури з янголами, вишукану ліпнину та живопис, а також гігантську люстру на стелі.

За життя господарів, у цій залі ставили величезну ялинку до Різдва, навколо якої танцювали дорослі та діти.

Варто зазначити, що обидва салони в апартаментах Родзянків мають чудову акустику, що на думку деяких дослідників Києва, врятувало їх від знищення у радянські часи та перетворення у комунальне житло.

До кінця 1980-х приміщення використовувала знаменита хорова капела «ДУМКА» (Державна українська мандрівна капела), як власну репетиційну базу.

Однак далеко не всі деталі історичних інтер’єрів дійшли до нашого часу. Колись апартаменти складалися з 6 розкішних та просторих кімнат, які були згодом переплановані для потреб театру. Зараз у двох дальніх кімнатах розміщується кабінет дирекції, гримерна та костюмерна.

Попри ці втрати, оздоблення апартаментів Леоніда Родзянка є одним з небагатьох елітних житлових інтер’єрів початку XX століття, які збереглися в нашому місті дотепер.

Також для початку XX століття, прибуткові будинки Родзянка мали рідкісне на той час досконале інженерне оснащення: водяне опалення, електричне освітлення, холодну і гарячу воду, каналізацію, електричні ліфти та прототипи сучасних домофонів — «переговорні труби». У підвальних приміщеннях для зручності мешканців було розташовано пральні та комори.

ПРО ТЕАТР СУЗІР’Я

Київська академічна майстерня театрального мистецтва «Сузір’я» була заснована у 1988 році. Це перший в Україні ангажементний театр, де в одній виставі можна побачити одразу декілька зірок сцени з різних театрів, кіно та телебачення.

Вистави демонструються одночасно на двох сценічних майданчиках: на основній «великій» сцені, що розрахована на 80 місць та на мікросцені — 21 місце.

Серед зірок українського театру, що протягом всіх театральних сезонів дарували прихильникам театрального мистецтва свій талант, були відомі майстри київської сцени: Надія Батуріна, Лариса Кадочникова, Лариса Кадирова, Людмила Лимар, Раїса Недашківська, Степан Олексенко, Богдан Ступка, Микола Рушковський та інші.

Впродовж тривалого часу з театром активно співпрацює і незрівнянна акторка Ада Роговцева. Саме у «Сузір’ї» можна побачити одну з відносно недавніх її творчих робіт — виставу «Схоже на щастя» (режисерка Катерина Степанкова). Свого часу вона мала активне гастрольне життя, встигнувши побувати у зоні АТО за програмою туру підтримки українських бійців.

Завітавши до театру «Сузір’я», «Вечірній Київ» поспілкувався з його директором та художнім керівником, народним артистом України Олексієм Кужельним, який очолює колектив з моменту відкриття.

«Нашому театру вже 35 років. І якщо про кожен проєкт розповідати — це була б ціла епопея чи серіал. Тому ми випустили книжку „Відкриття театру“, де детально розповідаємо про історію будинку, який був на моєму шляху все дитинство. Все своє дитяче життя я проходив повз цей будинок. Коли сюди прийшов наш колектив, то дізналися надзвичайно багато і про Родзянків, і про їхній рід, а також про те, що тут насправді було….», — розповідає у своєму коментарі нашому виданню Олексій Кужельний.

За його словами, попри те, що ці приміщення слугували квартирою, місця для проживання родини тут фактично немає.

«Свого часу хорова капела „ДУМКА“ зробила ту навіть невеличку кухню з газовою плитою. Але найважливіше, що у цих стінах завжди були присутні традиції салону, домашнього театру», — наголошує Олексій Кужельний.

Тому творча атмосфера в апартаментах панує буквально у всьому. Не даремно під час реставрації під дерев’яними панелями були виявлені театральні афіші 1908 року, що є свідченням приналежності будівлі до тогочасного мистецького життя.

Одну з таких афіш можна досі побачити в салоні господині, поруч зі світлинами з першої вистави театру «Сузір’я».

«Наш театр — це велика історія, з якою пов’язані купа цікавих людей. Існує легенда, що свого часу тут бувала поетеса Анна Горенко (Ахматова), збиралися інші відомі діячі. Вже в наш час, у цих стінах були й Президент Чехії Вацлав Гавел, і всі українські Президенти та Перші леді. Ще у „Сузір’ї“ були в гостях і видатні актори світового кіно: Марсель Марсо, Анні Жирардо, Коте Махарадзе та інші…», — продовжує свою розповідь Олексій Кужельний.

Директор театру зауважує, що окрім почесних гостей, історію театру творили та видатні українські митці, серед яких понад 165 народних та заслужених артистів, а також обдарована творча молодь.

«Велика історія і купа прекрасних людей, як в ті далекі часи, так і зараз…Наразі у нашій родині «Сузір’я» є 220 акторів… Багато відомих режисерів починали свою кар’єру саме в цих стінах. Це й Андрій Білоус, який очолює «Молодий театр», і Богдан Струтинський — керівник «Національної оперети України», і Тамара Трунова з театру на Лівому березі, а також актори, режисери, сценографи, композитори, що створюють випромінювання «Сузір’я», — наголошує Олексій Кужельний.

За словами директора, на сьогодні «Сузір’я» — це не творча майстерня, яка презентує цікаві та самобутні мистецькі проєкти. У перші місяці війни у театрі розміщувався волонтерський штаб, де надавали гуманітарну допомогу киянам та переселенцям із зони бойових дій.

«Окрім головної сцени у нас ще є підвальне приміщення, де свого часу ми створили мікросцену. І ніхто не думав, що вона стане імпровізованим бомбосховищем. Тут неподалік живе Ада Миколаївна Роговцева, яка під час тривоги спускалася в цю кімнату. Оскільки приміщення знаходиться зі сторони двору, тож ми змогли організувати там наш гуманітарний центр. В ньому ночували люди, які потім йшли на фронт», — розповідає директор театру.

Олексій Кужельний згадує, що у той момент у колективі відчували певну розгубленість, щодо подальшої діяльності творчого колективу в умовах війни. Але ці побоювання виявилися марними, оскільки вже невдовзі їм вдалося повністю відновити свою діяльність.

Наразі окрім основного репертуару, актори театру-студії «Сузір’я» проводять благодійні покази вистав для допомоги ЗСУ.

«Я щасливий від того, що театр повний кожний вечір. Ми маємо і літературні вечора і дві вистави, безпосередньо присвячені темі війни, але маємо також і вистави, які об’єднує тема віри в розумність і красу життя… І оці ноти людяності є домінуючими у нашому театрі, і в нашому поточному репертуарі», — зазначив Олексій Кужельний.

Нагадаємо, що потрапити до апартаментів Леоніда Родзянка, щоб помилуватися вишуканими інтер’єрами епохи модерну, можна завітавши на показ будь-якої вистави театру «Сузір’я», оскільки творчий колектив проводить невеличку екскурсію для відвідувачів перед початком заходу.

До теми: прибуткові будинки Родзянка — шедеври Києва, в яких століття тому вже були першокласні ліфти і «розмовні труби».

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»