Прибуткові будинки Родзянка: шедеври Києва, в яких століття тому вже були першокласні ліфти і «розмовні труби»

З нагоди Всесвітнього дня модерну, який відзначають сьогодні, 10 червня, розповідаємо про розкішні прибуткові будинки відомого київського підприємця, коняра та полковника Леоніда Родзянка. Саме ці будівлі на вулиці Ярославів Вал вважаються одними з найяскравіших взірців модерну у столиці.

Через контраст вони одержали народні назви «Весна» та «Осінь». Однак попри різні роки будівництва та різних авторів, вони чудово доповнюють один одного та створюють неповторний шарм старовинного міста.

ВЛАСНИК НАЙКРАЩИХ КОНЕЙ

Леонід Родзянко походив зі старовинного козацького роду з містечка Хорол на Полтавщині. За спогадами сучасників, він був непересічною та багатогранною особистістю: дворянин, полковник, штабсротмістр, ад’ютант командира дев’ятої кавалерійської дивізії.

Попри успішну військову кар’єру, ще у молодому віці Леонід Петрович залишає службу за станом здоров’я та зосереджується на розведенні коней. Колишній військовий мав неабиякий хист до комерції та дуже скоро стає власником кількох кінних заводів.

Він також мав бездоганну репутацію — саме він був незмінним скарбником скакового товариства, яке очолював Київський генерал-губернатор.

Коні Родзянка мали неабиякий успіх на міжнародних змаганнях, а його улюблена кобила Ракета вигравала перегони у Лондоні. Коней заводу Родзянка охоче купували різні багатії та знані особи. Серед палких шанувальників був також відомий підприємець та меценат Нікола Терещенко.

ВЕЛИКЕ БУДІВНИЦТВО

У листопаді 1908 року Леонід Родзянко викуповує незабудовану ділянку з розкішним садом у нащадків колезького радника Карла Ржепецького.

До слова, після смерті власника у 1901 році, садиба Ржепецьких перейшла у власність його вдови та чотирьох дітей. Один із синів, Антон Ржепецький у травні-грудні 1918 року обіймав посаду міністра фінансів за часів Гетьмана Скоропадського…

Купуючи ділянку, Леонід Родзянко та його дружина Олександра Федорівна оформили її як загальну власність у рівних частках.

За свідченнями краєзнавців, так оперативно збудувати чотири розкішні будинки вдалося не лише завдяки статкам самого полковника, але й неабиякому капіталу його дружини. Тестем Родзянка був знаний вчений-хімік Фрідріх Конрад Бейльштейн.

У 1908-1909 роках на замовлення нових власників за проєктом цивільного інженера Миколи Яскевича спорудили два п’ятиповерхові будинки.

На цьому подружжя Родзянків вирішило не зупинятися, і вже за рік, ставши повноправними власниками усієї садиби Ржепецьких, вони звертаються до міської управи з проханням дати дозвіл на будівництво шестиповерхового будинку та флігелів.

На той час будівництво прибуткових будинків вважалося дуже вигідним капіталовкладенням. А в тогочасній пресі прогнозували у місті нову хвилю «будівельної лихоманки»:

«Будівництво у Києві в цьому сезоні набуває значних обертів… Сьогодні укладається величезна кількість правочинів з придбання вільних ділянок, де вже весною розпочнеться нове будівництво. Мотивацією активного спорудження будинків у Києві є високі ціни на квартири, що зумовлює вигідність домоволодіння та домобудівництво».

Для збільшення прибутків, власники прибуткових будинків прагнули збудувати все вищі та вищі споруди. Не винятком стало і подружжя Родзянків, які 17 травня 1910 року одержують згоду міської управи на збільшення чисельності поверхів до семи.

Проєкт нового будинку замовили київському зодчому Мартіну Клугу — знаному майстру епохи модерну. У своїй творчості архітектор тяжів до насиченого художнього декору та виразного силуету споруд.

Серед інших відомих творінь Мартина Клуга: будинок Рахілі Майкапар (Лютеранська, 5), будинок Августа Септера (Бульварно-Кудрявська 19), власний прибутковий будинок (Саксаганського, 96), будинок Іларіона Рагімовського (Велика Житомирська, 23 та інші.

Хоча архітектор проєктував свої будинки в різних стилях: необароко, неоренесанс, цегляний стиль, проте саме у стилі модерн йому вдалося створити найцікавіші та найоригінальніші об’єкти.

За свідченнями краєзнавців, темпи будівництва були фантастичними: вже за рік, 1 липня 1911 року спеціальна комісія засвідчила, що семиповерховий фасадний будинок вже готовий до заселення. А у дворовому флігелі, що також має сім поверхів, завершується внутрішнє оздоблення.

Будинки мали досконале інженерне оснащення: водяне опалення, електричне освітлення, холодну і гарячу воду, каналізацію, електричні ліфти відомої фірми «Отіс», «переговорні труби» (попередники домофонів) з вестибюля до квартир. У підвальних приміщеннях були облаштовані пральні та комори.

Всі будинки Леоніда Петровича були прибутковими. У них здавалися п’яти- та шестикімнатні квартири.

ВІД ЕЛІТНИХ АПАРТАМЕНТІВ ДО ТЕАТРУ

Від завершення будівництва у 1909 році до 1914-го подружжя Родзянків проживало у будинку 14-Б у розкішних апартаментах, про що свідчить гравіювання на склі над лівим під’їздом та родинний вензель.

Також під час останньої реставрації у 2005 році вдалося відновити первісну скляну фрамугу над входом з датою будівництва «1908» та сплетені у візерунок рельєфні ініціали господарів ЛАР.

Власники мали окремий вхід до апартаментів. Заходячи до під’їзду, вони потрапляли у затишний італійський дворик. Це невелике приміщення зі сходами, що ведуть на другий поверх у кімнати.

На щастя, оздоблення їхньої квартири є одним з небагатьох елітних житлових інтер’єрів, що збереглися до нашого часу у Києві. ЇЇ можна побачити, завітавши на вистави до театру «Сузір’я», який розміщується тут з 1989 року.

Квартира господарів складалася з шести кімнат. Дві дальні кімнати після реставрації приміщень для театру були переплановані під кабінет дирекції, костюмерну та гримерну.

Єдина кімната, яка не змінила власного призначення, — це зала. Зараз це сцена театру, а в 1908 році в цій кімнаті влаштовувалися музичні вечори, родинні свята та вечірки.

За родинною традицією на Різдво посеред зали ставили величезну ялинку, навколо якої танцювали діти. Також у родинному колі влаштовували концерт та музичні вечори, танцюючи та співаючи під супровід білого рояля.

Про вподобання господарів свідчить автентичний барельєф вершника, а також мальовничі панно зі сценами полювання.

Дослідники київської старовини припускають, що над одним з камінних барельєфів квартири зображений Леонід Родзянко верхи на своїй улюблениці — кобилі Ракеті. На іншому камінному барельєфі зображена його дружина Олександра.

ПІДПРИЄМЕЦЬ ТА КИЇВСЬКА ВІДЬМА

Серед стриманого декору будинку №14-Б можна розгледіти витончений маскарон у вигляді жіночої голови з розпластаними крилами. Це запозичений з міфології образ віщого птаха Гамаюн з прекрасним обличчям, що набув неабиякого розповсюдження у мистецтві на початку XX сторіччя, зокрема в архітектурі модерну.

За відомою київською легендою, поява цього маскарона на фасаді є невипадковою. Вважається, що Леонід Родзянко часто звертався до послуг місцевої ворожки Мотрі Варналій, яка давала йому поради для ведення успішного бізнесу. Існують думки, що саме її лице і зображене на фасаді…

За іншою легендою, образ ворожки символізує одна з жіночих фігур з довгим волоссям на сусідній будівлі.

Нібито напередодні нового 1914 року віщунка Мотря сповістила підприємця про майбутній крах імперії, порадивши йому негайно продати весь бізнес та емігрувати за кордон.

Після того трагічного дня, Леонід Родзянко був переконаний, якщо не залишить Київ, то невдовзі втратить усе. Багато його друзів вважали його божевільним, але того ж року полковник продає всі свої кінні заводи та нерухомість і разом з дружиною та сином Борисом їде до США.

Його подальша доля складеться напрочуд щасливо: він успішно продовжить займатися підприємницькою діяльністю, стане відомим американським мільйонером та щасливо зустріне свою старість.

На жаль, наступним власникам будинків Родзянка пощастить значно менше — за декілька років їх націоналізує більшовицька влада, перетворивши розкішні інтер’єри на комунальні квартири…

ПЕРШИЙ ПРИВАТНИЙ МУЗЕЙ

Зручне розташування, вишукана архітектура, сучасне секційне планування та оснащення квартир завжди приваблювали до будинків Родзянка заможних орендарів.

Серед них був багатий німець та колекціонер Оскар Герман Гансен. Він винаймав на третьому поверсі квартиру з п’яти кімнат для розміщення своєї приватної колекції. Вона складалася з 600 картин старовинних та тогочасних майстрів, 300 одиниць меблів, понад 2000 книг. Тут також були вироби з фарфору, скла та кришталю, ювелірні прикраси, бронза, зброя та інші предмети.

Окрасою колекції було зібрання Межигірського фаянсу, що налічувало понад 1000 одиниць. Зараз ця унікальна колекція розділена між декількома музеями: Національним музеєм історії України, Національним художнім музеєм, Музеєм історії міста Києва та Сумським художнім музеєм…

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»