Спадщина цукрових королів: маєток Олександра Терещенка у Києві

Будинок Олександра Терещенка зараз Медична бібліотека. Фото з відкритих джерел
Будинок Олександра Терещенка зараз Медична бібліотека. Фото з відкритих джерел

23 жовтня виповнюється 110 років із дня смерті відомого київського підприємця, громадського діяча та мецената, одного із представників знаної династії Терещенків — Олександра Ніколовича (1856-1911).

«Вечірній Київ» завітав до колишнього маєтку на вулиці Льва Толстого 7/2, де зараз розміщується Національна наукова медична бібліотека, щоб дізнатися цікаві факти про цього знаного киянина.

Олександр Терещенко народився 7 вересня у Глухові в родині видатного цукрового магната та благодійника Ніколи Артемовича Терещенка (1819-1903) та його дружини, доньки місцевого купця — Пелагеї Георгіївни Біловської (1830-1897). Окрім Олександра, подружжя мало 5 дітей, серед яких найбільш відомими були Варвара (1852-1822), яка стала дружиною Богдана Ханенка та Іван (1854-1903).

Микола Пимоненко портрет Олександра Ніколовича Терещенка. Фото з відкритих джерел

Початкову освіту разом з братом Іваном, він здобуває у приватній гімназії Креймана у Москві, продовжуючи навчання спершу у Московському Університеті, а згодом і в Київському Університеті Святого Володимира. У січні 1879 року, Олександр Терещенко здобуває кваліфікацію кандидата юридичних наук.

Після завершення військової служби у званні корнета, Олександр Ніколович повертається до Києва. Як і усі члени родини Терещенків він активно займається благочинністю: опікується гімназіями, надає кошти на навчання малозабезпечених учнів, активно допомагає Товариству швидкої допомоги та Музичному товариству.

У ці роки, він оселяється у батьковому будинку на Бібіковському бульварі (Тараса Шевченка), 12, де проживає до свого весілля у 1892 році. Його дружиною стає донька статського радника Єлизавета Хлопова (1861-1932). Подружжя виховувало трьох дітей: сина Ніколу та доньок Ольгу та Марію.

Маєток Олександра терещенка на листівці початку ХХ сторіччя. Фото з відкритих джерел

Невдовзі після одруження, Олександр Ніколович купує наріжну ділянку на розі Караваївської (Льва Толстого) та Кузнечної (Антоновича), де за проєктом архітектора Петра Бойцова розпочинає будівництво власного маєтку.

Зодчий з Москви, відомий на той час як автор багатьох дворянських особняків як у місті, так і заміських, запропонував своєму замовнику асиметричну споруду у півтора-два поверхи з розкішним парадним входом з боку вулиці Караваївської та бічною брамою з окремим входом-ганком під балконом.

Центральний вхід до будівлі з бароковим фронтоном. Фото: Тетяна Асадчева
Вхідна брама. Фото: Тетяна Асадчева
Найважливіше-це деталі…Фото: Тетяна Асадчева

«Заокруглена нижня частина завершена сферичним куполом з трьома круглими люкарнами, обставленим масивним облямуванням з фронтончиками…Пишний антаблемент, розірваний бароковий фронтон над заглибленим арковим порталом парадного входу, фланкованим півколонками доричного ордера. Вздовж Кузнечної тягнеться ажурна кована огорожа на цегляному поверсі, що виокремлює невеличкий садочок», — описують вишукану архітектуру маєтку відомий київський дослідник Дмитро Малаков та його співавторка Ольга Друг у книзі «Особняки Києва».

Вишукана споруда вражала киян своєю красою та часто зображувалася на листівках та фотографіях. Неабияке враження будівля справила на нащадка родини Терещенків — Мішеля, який описав своє перше враження у своїй книзі «У пошуках скарбу Терещенків»:

«Я не забуду той день, коли торкнувся важких дверей цього красивого будинку, блакитна ротонда якого гармонійно вписується в перехрестя у центрі Києва навпроти парку Шевченка…»

В інтер’єрі збереглося чимало цінних артефактів, що належали родині Терещенків. Фото: Тетяна Асадчева
Венеціанське дзеркало та меблі, що належали Олександрові Терещенку. Фото: Тетяна Асадчева
Старовинні китайські вази, яким понад 200 років. Фото: Тетяна Асадчева

Маєток вражав не лише своє зовнішньою красою, в інтер’єрах збереглося первісне декоративне оздоблення та частково умеблювання, що дають уявлення сучасним відвідувачам щодо життя і побуту родини відомого підприємця та благодійника.

В оформленні інтер’єрів, окрім головного архітектора Петра Бойцова, взяв участь також Павло Голландський — київський зодчий, що впродовж тривалого часу співпрацював з родиною Терещенків. Внутрішнє оформлення будинку було завершено у 1898 році.

Особняк налічував 33 кімнати, з них 3 на першому поверсі були виділені під контору, що мала окремий вхід та вихід, ще шість під служби. На другому поверсі було 15 кімнат та чотири кімнати у мезоніні, що за описом 1908 року складало одну квартиру. У флігелі мешкала прислуга, були облаштовані пральня, льох та комора.

Сходи на другий поверх. Фото: Тетяна Асадчева
Ліфт початку ХХ сторіччя зараз використовується для доставки книжок із книгосховища. Фото: Тетяна Асадчева

Маєток славився новітнім інженерним обладнанням: електричне освітлення було спроєктоване інженером-технологом Леоном Геркеном, парове опалення компанії Бабкок та Вількок у Глазго, а також два ліфти-підйомні машини. Навіть через 120 років, вони знаходяться у робочому стані та активно використовуються працівниками Медичної бібліотеки для доставки книжок з книгосховища у підвальних приміщеннях.

Вражає своєю красою вишуканий та затишний хол з дерев’яною різьбленою стелею, де гостей зустрічають дві вишукані китайські вази XVIII сторіччя та автентичні китайські світильники. Окрасою холу є старовинне венеціанське дзеркало, виготовлене на замовлення власника маєтку. За словами працівників бібліотеки, його виявили випадково, коли реставратори зняли непримітну чорну обшивку. Припускається, що таким чином власники прагнули зберегти унікальні та коштовні речі у часи більшовицьких погромів…

Вестибюль з червоного дерева, якому більше 120 років. Фото: Тетяна Асадчева

Меблі та стеля були зроблені з мореного дуба та червоного дерева, завдяки чому, вони чудово збереглися понад 120 років…

Чимало цікавих артефактів зберігає також робочий кабінет Олександра Ніколовича. Оздоблений стриманим дерев’яним декором у ньому зберігся справжній антикваріат — шафи, унікальний австрійський сейф, який досі функціонує. Окрасою сейфу є дві невеличкі пейзажні мініатюрки, що вражають витонченою майстерністю з рекламою виробника. Виявляється, що ця компанія ще досі діє, однак із старовинних сейфів, окрім Києва, до наших днів збереглися лише у Відні та Парижі.

Кабінет Олександра Терещенка. Фото: Тетяна Асадчева

Цікавим фактом є те, що сейф не лише оснащений протипожежним захистом, а за своїми розмірами він може замінити невелику кімнату, де змогли б поміститися кілька людей. У кабінеті є і інший сейф, менший за розмірами. За словами працівників Медичної бібліотеки, зараз там зберігаються старовинні книги з бібліотечних фондів. Найстарше видання — книга про медичні рослини з розкішними ілюстраціями, датується ще серединою XVI сторіччя.

Старовинний австрійський сейф. Фото: Тетяна Асадчева
Живописні мініатюрки, зображені на сейфі. Фото: Тетяна Асадчева

Справжньою перлиною будівлі є унікальної краси парадна зала з прекрасною акустикою. Завдяки високій стелі, вишуканій ліпнині, вкритій сусальним золотом, цю залу іноді ще називають «Золотою».

Вважається, що вона слугувала господарям у якості музичного салону або бальної зали. Ця традиція продовжується і в наші часи: зараз тут часто проходять музичні та літературні вечори, презентації книг, зустрічі з митцями, письменниками та артистами. Свого часу у цих стінах, ще у радянський час відбулася одна із перших персональних виставок видатного українського художника Івана Марчука.

Фрагмент ліпного декору у Золотій залі. Фото: Тетяна Асадчева
Фрагмент інтер’єру. Фото: Тетяна Асадчева

Колись на стінах цього залу були барельєфи членів родини Терещенків, сьогодні — відомих вчених та лікарів Олександра Богомольця, Івана Павлова та Миколи Пирогова.

По сусідству із золотою залою розташовується зелена або кругла зала. Стеля цієї кімнати прикрашена чудовим розписом блакитного неба з хмаринками. Вважається, що вона використовувалася для розваг та прийомів гостей. До нашого часу зберігся письмовий стіл, який стоїть тут зараз, а в далекі часи за ним сидів хазяїн у робочому кабінеті. Залишилися стільці, оздоблені головою Мефістофеля…

Барельєфи родини Терещенків замінили портрети вчених. Фото: Тетяна Асадчева

Приваблюють відвідувачів також загадкова ніша, оздоблені квітковим орнаментом. Ймовірно, там могла знаходитися невеличка домова церква та ікони або ж розташовувався камін…

Після смерті господаря, маєтком володіла його вдова Єлизавета та діти, за радянських часів будівлю націоналізували. У ній розміщувалися різні установи, з 1969 році у ній розмістилася Національна медична бібліотека.

Зелена зала. Фото з сайту медичної бібліотеки

У 1970-ті роки у будівлі проводилися реставраційні роботи, колектив бібліотеки на чолі з директоркою Раїсою Павленко, доклав чимало зусиль для збереження багатьох меблів та речей першого власника будівлі, а також наданню колишньому маєтку охоронного статусу.

«Уся позолота на ліпнині була відновлена силами реставраторів…Їм також вдалося відновити старовинний стіл родини Терещенків, який знайшли в підвалі, тепер він прикрашає цей зал. У сусідній кімнаті була страшна розруха (за однією з версій, тут був будуар). Будівля пережила велику пожежу. Цієї стіни біля вікна взагалі не було. Її відновили. Тут у нас зберігаються робочий стіл і стільці Терещенка», — згадувала Генеральна директорка медичної бібліотеки.

Автентичні інтер’єри відновлювали рестовратори.Фото: Тетяна Асадчева

На жаль, зараз фасад споруди перебуває у незадовільному стані, аварійним є балкон на вулиці Антоновича, який кілька років тому ледь не обвалився на голови перехожих…

Поки унікальна будівля все ще чекає на таку важливу та необхідну реставрацію, її двері завжди гостинно відкриті для усіх, хто цікавиться історією нашого міста та хоче дізнатися більше про життя видатних киян.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»