Нові адреси Києва: вулиця Гетьмана Розумовського у Святошинському районі
Останній гетьман увійшов в історію, як талановитий політик, просвітницький діяч та реформатор, а відомий український історик Орест Субтельний вважає, що «за Кирила Розумовського Гетьманщина пережила „золоту осінь“ своєї автономії».
Впродовж останніх півтора року Київрада підтримала перейменування майже 300 вулиць, провулків, проспектів та площ, назви яких пов’язані з країною агресоркою та радянським союзом.
У січні 2024 року у столиці змінили назви ще 29 міських об’єктів, зокрема і вулиця Миколи Краснова у Святошинському районі міста, яка відтепер має назву на честь гетьмана війська Запорозького Кирила Розумовського.
Вулиця з’явилася на початку XX століття на території Святошинських дач. Її початкова ділянка (від Берестейського проспекту до Депутатської вулиці) спершу мала назву Лісова.
У середині 1940-х століття вулицю об’єднали з декількома сусідніми Новими, присвоївши новому топоніму назву Бородянська вулиця на честь однойменного селища на Київщині.
З 1980 року мала назву на честь радянського військового пілота-винищувача Миколи Краснова. Він народився у Володимирській області РРФСР, прожив усе життя поза межами України й попри те, що відзначився в II світовій війні, жодного безпосереднього відношення до історії Києва не має.
Тож експертна комісія порекомендувала включити цю вулицю до переліку міських об’єктів, які підлягають перейменуванню. Надалі ця пропозиція була підтримана депутатами Київради.
Кирило Розумовський народився 18 березня 1728 року в селі Лемеші, Козелецької сотні Київського полку (нині Чернігівщина) родині козака Григорія Розума та його дружини Наталії, де був найменшим з 6 дітей.
Початкову освіту хлопець здобув у рідній місцевості.
Старший брат Кирила Олексій, завдяки чудовому голосу опинився у придворній капелі, де став фаворитом доньки Петра I Єлизавети, а згодом і її таємним чоловіком.
Змінивши прізвище на Розумовський, Олексій отримав почесні звання та маєтності, а згодом і дворянський титул. вважається, що він мав неабиякий вплив при дворі у часи правління Імператриці Єлизавети.
У 1742 році старший брат забирає Кирила до Петербурга. Згодом юнак їде навчатися до Європи, де здобуває одну з найпрестижніших освіт для людей того часу.
У 18 років Кирило Розумовський стає президентом Імператорської Академії наук, яку очолював протягом наступних п’ятдесяти років.
Історики стверджують, що першими її президентами були німецькі науковці, однак після сходження Єлизавети на престол, вона спрямовує свою політику проти засилля іноземців, обравши молодого та перспективного вченого на цю вакантну посаду.
За спогадами сучасників, Кирило Розумовський мав гарну зовнішність, витончені манери та гострий розум, зумівши досягти шани у вищому товаристві.
У 1746 році Кирило укладає шлюб з далекою родичкою імператриці — Катериною Наришкіною. Подружжя було надзвичайно щасливим у шлюбі та виховувало 11 дітей — шість синів та п’ять доньок.
У 1747 році імператриця Єлизавета вирішує відновити Гетьманство в Україні. Вважається, що цьому рішенню сприяли міжнародні обставини та прохання козацької старшини.
Вже 22 лютого 1750 року на Глухівській раді Кирила Розумовського формально проголосили гетьманом Лівобережної України.
Впродовж наступних 14 років, Кирило Розумовський намагався реформувати Гетьманщину. У своїй політиці він виходив з постулату, що наука, освіта, культура — це фундаментальні речі для успішного розвитку країни.
Він прагнув, щоб усі верстви населення в Україні мали доступ до загальної освіти, хотів створити університет у Батурині, який знову став гетьманською столицею, а інший вищий освітній заклад заснувати на базі Києво-могилянської академії в Києві, де сам академія мала стати богословським факультетом закладу.
Також Кирило Розумовський започаткував заснування друкарень не лише при університетах, але й при інших освітніх закладах.
В період його правління відбувається піднесення патріотичних настроїв у суспільстві Гетьманщини. На думку деяких істориків, переконливим свідченням цього є і те, що починає широко вживатися термін «національний». Зокрема забудова міст Батурина та Глухова мала назву «національних строєній», а в 1758 році лубенський полковник Іван Кулябко, за дорученням гетьмана Кирила Розумовського, розробляє проєкт «Національного герба».
Також молодому гетьманові вдалося успішно провести в державі військову, судову та адміністративну реформи.
За свідченням істориків, усі його реформаторські дії були покликані на створення країни європейського типу. Кирило Григорович планував зробити Генеральні збори постійним парламентом, а гетьманську владу спадковою.
Однак ці спроби виявилися марними. Після смерті імператриці Єлизавети, його стосунки з царським урядом значно ускладнилися. А його активні спроби посилити автономію Гетьманщини викликали значне занепокоєння у нової правительки Катерини II.
21 листопада 1764 року граф Кирило Розумовський був позбавлений посади гетьмана.
Ліквідовуючи гетьманство нова цариця наполягала: «Потрібно, щоб саме ім’я гетьмана зникло, а не те щоб якусь іншу людину призначили на цю посаду». І додавала: «Вживання слова „запорізький козак“ розглядатиметься нами як образа нашої імператорської величності».
У 1765 році Кирило Розумовський фактично відходить від державних справ, однак офіційно на посаді Президента Академії наук він залишався до 1798 року.
Однак це не завадило його синам зробити блискучу кар’єру в Російській імперії.
Наприклад, Олексій Кирилович став міністром народної освіти, Петро Кирилович — оберкамергером двору, що відповідало армійському чину повного генерала, Андрій Кирилович — послом у Неаполі, Копенгагені, Стокгольмі та Відні, дійсним таємним радником Першого класу, що відповідало армійському чину генерал-фельдмаршала. Та всі вони переважно не пов’язували себе з Україною.
Про останні 30 років життя колишнього гетьмана відомо не дуже багато. Вважається, що більшість часу він проводив переважно за кордоном або ж у своїх заміських резиденціях.
У 1794 році у зв’язку з погіршенням стану здоров’я він повертається до Батурина, присвячуючи весь свій вільний час будівництву церков та кам’яних споруд у своїх володіннях у Батурині, Яготині та в Почепі на Брянщині.
У 1799-1803 роках на його замовлення за проєктом шотландського архітектора Чарльза Камерона будується великий палацово-парковий комплекс у Батурині.
Зодчий вирішив зробити палац триповерховим, прикрасити його лоджією, балконом і доповнити флігелями з елементами унікального для України палладіанства.
На сьогодні він є пам’яткою національного значення та однією з туристичних перлин Чернігівщини, входячи до Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця».
Кирило Розумовський пішов з життя 21 січня 1803 року та був похований у Воскресенській церкві Батурина.
У 1805 році над похованням встановлено надгробок з білого італійського мармуру у вигляді піраміди з барельєфом небіжчика та поховальною урною під флером роботи скульптора Івана Мартоса.
На жаль, у радянські часи склеп був вщент розграбований, однак останки гетьмана залишилися у могилі.
«Своїми політичними поглядами, втіленими у реформах, Кирило Розумовський доводив, що Гетьманщина має відбутися як самостійна незалежна держава.Тож для нас є надзвичайно важливим розуміння значення цієї історичної постаті, яка відіграла значну роль в історії української держави», — зазначають у Національному заповіднику «Гетьманська столиця» у Батурині.
Його ім’ям названі вулиці у Чернігові, Черкасах, Борисполі, Ізюмі та Сватовому.
***
Повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.
У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно.
До теми: на Татарці з’явилася вулиця на честь князя Володимира Мономаха.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»