Від зірки балету до захисника Батьківщини: історія заслуженого артиста Олександра Шаповала, що загинув на війні

Олександр Шаповал. Колаж: Наталія Слінкіна
Олександр Шаповал. Колаж: Наталія Слінкіна

Він володів неймовірною харизмою і яскравим талантом, був сповнений багатьох творчих планів, однак з початком війни, не вагаючись став на захист своєї країни, своїх рідних та своєї справи.

12 вересня виповнюється рівно рік від трагічної загибелі відомого артиста, який пішов добровольцем на фронт у віці 47 років, не маючи жодного бойового досвіду. На той момент Олександр Шаповал вже рік як завершив свою балетну кар’єру на сцені Національної опери України, де впродовж 28 сезонів був одних з провідних артистів колективу.

У творчому доробку артиста — більше 30 партій класичного, національного і сучасного репертуару.

В червні 2021 року в рідному театрі відбулася його бенефісна вистава «Кармен-сюїта» на музику Жоржа Бізе- Родіона Щедріна, де він з величезним успіхом виконав пристрасного та хороброго тореадора Ескамільйо.

Олександр Шаповал був окрасою балетної трупи Національної опери, втілив понад 30 різних персонажів. Фото: Національна опера України

Після завершення кар’єри танцівника, Олександр повністю присвячує себе викладанню дуетного танцю в Київському державному хореографічному коледжі, натхненно передаючи свою майстерність та вміння молодому поколінню балетних артистів.

Востаннє на сцену рідного театру артист вийшов 1 липня 2021 року, замінивши колегу в ролі Герцога де Гіза у виставі «Дама з камеліями». Вітаючи талановитого артиста щедрими оваціями, шанувальники навіть уявити не могли, що їхнього улюбленця вони звучатимуть востаннє…

***

«Вечірній Київ» продовжує серію пам’ятних публікацій «Пантеон Героїв», присвячених загиблим захисникам з Києва. Цей матеріал про заслуженого артиста України Олександра Шаповала, який служив воїном-гранатометником Збройних сил України.

ЗРОСТАВ НА ІСТОРІЯХ ПРО ДРУГУ СВІТОВУ ТА ЗАХОПЛЮВАВСЯ ВІЙСЬКОВИМИ

Олександр Шаповал у дитинстві захоплювався військовими. Фото з родинного архіву героя

Олександр Шаповал народився 9 лютого 1975 року в місті Києві. Про дитинство зірки українського балету відомо не багато. За спогадами його дружини Тетяни, ще у юному віці батько залишив родину, коли Сашку було лише 7 років. Згодом він одружився вдруге, тож родинні відносини складалися непросто.

Мама хлопчика Зоя Лук’янівна працювала бухгалтеркою. На жаль, коли Олександру виповнилося 20 років, його мама загинула за трагічних обставин. Це стало важким ударом для молодого чоловіка.

Для малого Сашка дідусь-ветеран був прикладом в усьому. Фото з родинного архіву героя

Тетяна Шаповал розповіла, що у дитинстві вихованням хлопчика багато займалися бабуся Єва та дідусь Лук’ян з маминої лінії, яких Олександр просто обожнював. Тож, коли у подружжя народився первісток, Сашко наполіг, щоб сина назвали Лук’яном на честь його дідуся.

«Дід Лук’ян був для нього прикладом та авторитетом в усьому. У роки німецько-радянської війни він був молодшим сержантом та воював у складі 38 гвардійського стрілецького полку 14 гвардійської стрілецької дивізії. Мав багато цікавих історій, тож з дитинства Сашко виховувався на його розповідях воєнних, а також на книжках про тогочасні події.

Вже у дорослому віці, зустрічаючи десь на вулиці людей у військовій формі, завжди відчував неймовірне захоплення ними…», — розповідає Тетяна Шаповал.

Вона згадує, як Сашко захоплювався, коли дізнався, що її брат військовий.

Все ще попереду…Юний Олександр на світлині з випускного альбому. Фото з родинного архіву
Таким Олександр Шаповал прийшов до балетної трупи Національної опери України. Фото з архіву театру

«Тоді мені навіть здалося, що бути військовим і була його заповітна мрія… Однак його дядя Сергій Лук’янович Зубатов, який працює педагогом українських народних танців, розгледів у хлопчика гарні сценічні дані для зайняття хореографією. Тож з 9 років він почав займатися хореографією. Можливо, він хотів, щоб саме Саша продовжив його справу. Оскільки більше в родині танцями ніхто не займався…», — розповідає Тетяна Шаповал.

Фрагмент вистави «Лісова пісня» 2008 року за участі Олександра Шаповала та Тетяни Льозової.

Дружина зазначила, що у дитинстві хлопець був справжнім бешкетником, а робота в танцювальному класі вгамовувала його бурхливу та невгамовну енергію. А його дядько Сергій охоче ділився з юнаком секретами майстерності танцю, що мало значний вплив на його формування, як танцівника.

Спочатку Олександр займався народними танцями, але згодом перейшов до класичної хореографії. Згадуючи роки навчання, чоловік жартував, що мріяв про шаровари, і ніколи не уявляв, що танцюватиме в колготах усе життя.

МРІЯВ ПРО МІЦНУ РОДИНУ ТА ВІЧНЕ КОХАННЯ

Олексаандр Шаповал з дружиною Тетяною та дітьми Лук`ян та Машею. Фото з родинного архіву героя.

З дружиною Тетяною Олександр Шаповал познайомилися в гостях у знайомих. Тоді вона була студенткою Академії керівних кадрів культури і мистецтв, а Олександру було вже 23 роки і він тільки-тільки починав свої перші кроки у театрі.

На перший погляд хлопець їй здався дуже сором’язливим та мовчазним, проте, коли молоді люди вже зустрілися вдруге для прогулянки Києвом, Сашко раптом зупинився та мовив:

— Ти будеш моєю дружиною?

Попри щільний графік гастролей, Олександр намагався приділяти дітям достатньо часу. Фото з родинного архіву героя.
З донечкою Марією, яка також займається балетом. Фото з родинного архіву героя.

«Мабуть у нього так в родині було заведено. Еталоном у стосунках в родині для нього були бабуся і дідусь, які прожили щасливо у шлюбі багато років.

Познайомилися вони випадково, коли була війна. Бабуся була родом з Київщини, і дідусь якось постукав до неї у віконечко і попросив водички. Бабуся вийшла у двір і винесла йому склянку з водою. Так вони і познайомилися, і розговорилися. А на прощання він їй сказав:

— «Єво, як закінчиться війна, я приїду та одружуся з тобою…Згодом так воно і сталося і прожили усе життя разом душа у душу. Навіть померли майже одночасно, з різницею у 9 днів. Після смерті дружини чоловік настільки засумував, що не бачив сили жити далі…», — згадує родинну історію пані Тетяна.

Дружина та діти відвідували всі вистави за участі Олександра. Фото з родинного архіву героя.

Вона розповідає, що у шлюбі з Олександром вони були теж дуже щасливі. Виховували разом двох дітей: сина Лук`яна та доньку Марію.

ЖИВ ТЕАТРОМ ТА БУВ ФАНАТИЧНО ВІДДАНИЙ МИСТЕЦТВУ

Олександр Шаповал в ролі «Майстра у виставі «Каприси Долі». Фото з архіву Національної опери України

Тетяна Шаповал згадує, що Олександр був дуже веселий, мав багато друзів та завжди був душею компанії. Його мрією було побудувати власний будинок, і щоб поруч з ним жили всі його друзі. В їхній компаній він почувався зовсім іншою людиною.

У театр він прийшов у 1993 році, коли молодому артисту виповнилося 18 років. Спершу нічого не видавало в ньому майбутню зірку українського балету.

За словами дружини, першою на здібності нового соліста звернула увагу видатна українська балерина Варвара Потапова, яка працювала балетмейстеркою-репетиторкою у Національній опері.

«Тоді він тільки прийшов до театру і танцював у четвертій лінії кордебалету. Якось на репетиції він про щось замріявся, чи десь там щось не попадав. Варвара Михайлівна одразу звернула на нього увагу, відмітивши:

«Який цікавий хлопець! А з нього щось має вийти…».

Згодом вона почала з ним працювати, і він потроху перейшов з кордебалету в солісти.

Олександр шаповал в ролі Еспадо у балеті «Дон Кіхот». Фото з архіву Національної опери України

Доля усміхнулася обдарованому артисту: у 2001 році Олександр Шаповал отримав ІІІ премію на Міжнародному конкурсі балету імені Сержа Лифаря. За рік після конкурсу Олександр станцював свою першу сольну партію — Принца Зігфрида в «Лебединому озері» Петра Чайковського.

«До кожної вистави, до кожного виступу Олександр ретельно готувався, міг годинами відточувати свої рухи перед дзеркалом. Завжди питав мене: «Подивися як краще? — Може так? А може інакше?», — згадує дружина.

Вона зізнається, що бути дружиною артиста балету було дуже нелегко, бо робота у театрі, постійні репетиції та щільний гастрольний графік потребував від митця дуже багато часу.

Пані Тетяна розповідає, що бути дружиною митця було нелегко, проти вони разом долали усі труднощі. Фото: Юлія Сергеєва

Навіть сина Лукашу Олександр вперше зміг побачити лише, коли хлопчику виповнилося вже два місяці.

«Звичайно, мене іноді обурювало те, що чоловік мало приділяє часу нашій родині та дітям. Проте, коли я приходила на його вистави до театру та бачила його на сцені, усе погане забувалося. Ті емоції, які він дарував глядачам були просто незабутні. Він настільки жив мистецтвом, випромінюючи таку колосальну енергетику, що здавалося б усе решта просто переставало існувати для мене в цьому світі. Навіть коли він їхав на гастролі на декілька місяців, я задивлялася його відео з виступами просто до дірок…», — розповідає пані Тетяна.

Вона розповідає, що для чоловіка не існувало великих чи малих ролей. В кожен свій виступ він вкладав усю душу. Міг навіть в одній виставі грати кілька різнопланових ролей, що далеко рід силу далеко не кожному артисту.

Олександр Шаповал у ролі антагоніста Тібальда у виставі «Ромео і Джульєтта». Фото: Ксенія Орлова

«Глядачі дуже його любили», — зазначає пані Тетяна.

Вона розповіла, що улюбленою роллю Олександра у театрі була роль Лукаша у балеті «Лісова пісня» Михайла Скорульського.

«Ми ж з дітьми передивилися їх усі. Пам’ятаю, що ми завжди переживали за нього, сидячи у глядацькій залі. Балетне мистецтво — це не лише естетика та краса, але й важка фізична робота, і постійні травми. Ще в юності Олександр попав в аварію та дістав компресійний перелом хребта. Лікарі тоді ставили хрест на його кар’єрі танцівника, однак він не уявляв собі подальшого життя без сцени. Можливо саме це сильне бажання допомогло тоді не лише стати на ноги, але й повноцінно відновитися і продовжувати танцювати на сцені ще багато років…», — зазначає дружина митця.

БУВ НЕЙМОВІРНИМ ДРУГОМ, ПАРТНЕРОМ НА СЦЕНІ ТА ДУШЕЮ КОМПАНІЇ

Олександр Шаповал та Ольга Киф’як фон Краймер в гововних ролях у виставі «Лісова іпсня».

Неймовірно любили Олександра і у рідному театрі, де він працював солістом майже 30 років. Колеги стверджують, що він був бездоганним партнером та добрим другом і товаришем у колективі. Його називали «Шапіком».

Педагог-репетитор балету Національної опери України Максим Мотков згадує, що з Олександром їх пов’язувала багаторічна дружба.

«Ми дуже здружилися з першого знайомства у театрі, часто танцювали разом у багатьох виставах, гримувалися в одній гримерці та дружили родинами. Мій син і його дочка народилися в один день. Для мого сина Сашко був наставником, тренером, кумиром…Він був щирим у своїх почуттях, завжди готовим прийти на допомогу, підтримати, вислухати. Його смерть стала для мене непоправною втратою…», — розповів Максим Мотков.

З Тетяною Льозовою у виставі-фантасмагорії «Майстер і Маргарита».Фото з архіву Національної опери України

За словами прими-балерини театру Тетяни Льозової, Олександр Шаповал був не лише чудовим солістом, але й надзвичайним партнером:

«З Олександром я почала працювати, коли він був уже досвідченим танцівником. Мені випала честь танцювати з ним Мавку в „Лісовій пісні“. Під час репетицій ніколи не висловлював дебютантці ні тіні незадоволення. Коли щось не виходило, з лагідним гумором заспокоював, підказував, шукав зручні положення. Ні він ніколи нікого не ображав, ні на нього самого неможливо було ображатися — така то світла була людина!», — зазначає балерина.

З Райсою Бетанкоурт в ролі іспанських ляльок з «Лускунчика». Фото з архіву Національної опери України

Вона розповіла, що вони разом танцювали у багатьох виставах театру, але чи найбільше їй подобалося танцювати виставу «Грек Зорба».

«Я любила танцювати Марину у балеті „Грек Зорба“ саме з Олександром Шаповалом: я йому вірила не тільки як партнеру, а й як герою — на мій погляд, він був найсвітлішим і найнаївнішим Джоном, таким, яким і повинен бути герой цього твору, який відчайдушно кидається у нерівний бій на захист свого кохання проти переважаючої агресивної юрби. Цей образ був близьким та співзвучним для Саші Шаповала», — згадує Тетяна Льозова.

Олександр Шаповал та Катерина Козаченко у виставі «Кармен-сюїта». Фото з архіву Національної опери України

Погоджується з колегою і інша відома балетна артистка — Христина Шишпор, яка також впродовж багатьох років була його партнеркою на сцені. Також вона виконувала роль Кармен у бенефісній виставі артиста.

«Усі, хто знав Олександра Шаповала, чи не головною його рисою назвуть саме надійність. Тому й не дивно, що як в житті й професії він завжди був готовий підставити плече, так і, поклавши на плече гранатомета, на захист Батьківщини у важкий час він став без вагань! Герой на сцені, Герой у житті й смерті!», — зазначила Христина Шишпор.

Колеги артиста в театрі розповіли, що знали, що Олександр зі своїми побратимами був в одній з найгарячіших точок, дуже хвилювалися за нього. А коли прийшла трагічна новина про його смерть, це стало для них надзвичайно гіркою втратою. І хоча з моменту його трагічної загибелі вже пройшов рік, вони часто згадують їхні спільні зустрічі, приємні моменти спілкування, спільні подорожі та незабутні гастрольні поїздки.

«ЦЕ МІЙ ОБОВ’ЯЗОК, Я НЕ МОЖУ ХОВАТИСЯ ЗА СПИНАМИ ІНШИХ ЛЮДЕЙ»

У перші дні війни Олександр став на захист Батьківщини. Колаж зі сторінки Олександра у Facebook

Життя Олександра, як і мільйонів українців назавжди змінила війна. За спогадами дружини Тетяни, ранок 24 лютого для них розпочався, коли вони прокинулися від вибухів рано вранці.

«Ми довго не могли повірити у те, що відбувається. Думали, що такого бути не може, що це страшний сон, який скоро закінчиться…А на другий день Сашко поїхав забирати машину, а потім зателефонував мені і повідомив, що він у військкоматі та записався до війська добровольцем, то у мене буквально земля пішла з-під ніг», — розповідає дружина.

Олександр з дітьми влітку 2022 року. Фото з родинного архіву героя
З дружиною Тетяною. Фото з родинного архіву героя

Пані Тетяна розповідає, що за станом здоров’я чоловік не був придатним до служби, бо за роки роботи у театрі мав декілька досить істотних травм та пошкоджень. Проте, він зумів переконати, що цілком здоровий і у нього нічого не болить, хоча з колінами у нього було не все добре, перед виставами від навантаження вони часто набрякали. Ну і звичайно його турбували болі у попереку.

«Однак за ці півроку, що він провів на війні, я жодного разу не чула, що він на щось скаржився зі здоров’я. Взагалі ми це питання у розмові майже не підіймали. Один раз він зізнався мені, що якби мав вибір, то вчинив би так само. І Сашко не йшов туди за героїзмом, він вихований так, що це його обов’язок-захищати Батьківщину. Він палко любив Україну і казав, що коли рідна країна в небезпеці, тож я не можу ховатися за чужими спинами…», — зазначила пані Тетяна.

Олександр Шаповал з побратимом на фронті. Фото з родинного архіву

В перший час вона розповідає, як шукала йому необхідне спорядження та одяг, привозила теплі речі та цигарки.

За три тижні після початку повномасштрабного вторгнення, Тетяна з донькою Машею вирішує їхати за кордон. Опиняються спершу в Ірландії, а за 4 місяці переїздять до Англії.

Жінка зізнається, що їй нелегко далося це рішення, яке вона ухвалила через декілька місяців після початку війни. Бо окрім чоловіка, який воював на фронті особливої уваги потребувала її хвора мама, що жила на Черкащині.

Тетяна Шаповал каже, що прийняти рішення чоловіка піти на фронт добровольцем їй далося нелегко. Фото: Юлія Сергеєва

Однак попри це, пані Тетяні потрібно було вирішувати щось з навчанням 15-річної доньки Марії, яка також займається балетом. Для продовження її балетних занять, мати з донькою вирішують їхати до Англії — країни відомої своїми балетними традиціями і прекрасною хореографічною школою.

«Коли були за кордоном, то ми тримали зв’язок через Лукашу, який залишився у Києві. Там де знаходився Саша, не було інтернету, тож кожна наша розмова і кожна звістка про нього були для були для мене надзвичайно важливими.

Олександр спершу служив в територіальній обороні, захищаючи своє рідне місто, а після деокупації Київщини артист пішов на фронт, як рядовий солдат, опанувавши нову для себе професію гранатометника.

Олександр Шаповал служив гранатометником. Фото з родинного архіву героя

За наказом командира військової частини А4010 від 25 квітня 2022 року, Олександр Шаповал був призначений на посаду стрілця-зенітника зенітного ракетного відділення цієї частини.

Вже влітку його підрозділ вирушив в гарячу зону на схід. Згодом у межах наступальної операції його підрозділ перекинули в іншу зону — поблизу прифронтового селища Майорськ на Донеччині.

«Пам’ятаю, коли я минулого року приїхала до Києва. Одного разу, коли я їхала за кермом і зателефонував незнайомий номер. Зазвичай я не відповідаю на дзвінки невідомих абонентів, але тут інтуїтивно відчула, що маю його прийняти. Це телефонував Сашко і він був сумний… Він взяв телефон у побратима, бо щось вже не міг додзвонитися зі свого номера. Я була дуже щаслива, що тоді взяла слухавку…», — згадує Тетяна.

Життя Олександра трагічно обірвалося під Майорськом на Донеччині рік тому. Фото: Борис Корпусенко

6 вересня жінка повернулася до Англії. Вона розповідає, що за два дні до загибелі чоловік востаннє зателефонував їхньому синові. Згодом Лук’ян сказав матері, що вони з батьком спілкувалися тоді дуже довго. Зазвичай їхні розмови тривали 3-5 хвилин, потім починався обстріл і чоловік мав ховатися…

«Наостанок він сказав сину, що дуже стомлений та дуже хоче спати, однак мріє скоро всіх обійняти. Це були останні слова», — не стримує сліз пані Тетяна.

Згодом мені повідомили, що о п’ятій годині ранку 12 вересня 2022 року був сильний штурм — і мій чоловік загинув разом зі своїм побратимом. Вони потрапили під мінометний обстріл. Його напарник помер за півтори години, а Саша загинув миттєво…

ЖИТТЯ РОДИНИ ПІСЛЯ СМЕРТІ ОЛЕКСАНДРА

Марія, Тетяна, Лук’ян Шаповали та його дівчина Дарія на прощанні з Олександром Шаповалом у фоє театру. Фото: Борис Корпусенко

Дружина розповідає, що звістка смерть чоловіка стала для неї та дітей страшним ударом. Але не єдиними випробуванням: вже у січні цього року внаслідок тяжкої хвороби піде з життя й інша надзвичайно близька людина — її мама.

Але у моменти повного відчую, розпачу та сліз єдине, що заспокоювало — це відеозаписи Олександра, які вона переглядала наодинці сама або з дітьми.

«Дивлячись відео з нашого родинного архіву та фрагменти його репетицій та вистав, перечитуючи його SMS-повідомлення, ми неначе б то відчували його присутність поруч з нами. Це допомагало хоч на деякий час втамувати цей нестерпний біль…», — говорить пані Тетяна.

Пані Тетяна розповіла, що пережити страшне горе їй допомогає підтримка рідних та відеозаписи Олександра. Фото: Юлія Сергеєва

Окрім того, їм дуже допомагала сильна підтримка родини англійців, де вони з донькою жили.

«Англійці дуже сильно підтримують, прям віддають нам свої частинки сердець. Це дійсно дуже важливо, відчути поруч людей, готових прийти на допомогу у цей важкий для нашої родини час», — розповідає Тетяна.

Солісти балету Тетяна Льозова, Ярослав Ткачук та Тетяна Шаповал на виставі, присвяченій пам’яті артиста на гастролях театру. Фото: Національна опера України

В жовтні минулого року їй написав невідомий ірландець, що відрекомендувався Стівеном Данвуді. Він сказав, що нещодавно дізнався історію її чоловіка та присвятив йому пісню англійською мовою.

«Нещодавно, коли ми одержали орден Князя Ярослава Мудрого, яким посмертно нагородили Сашка, Стівен Данвуді знову мені зателефонував, привітавши з присвоєнням нагороди. Він також розповів, що з цією піснею їздить на гастролі, продовжуючи займатися волонтерською, щоб допомагати ЗСУ. Я вважаю, що у такий спосіб справа Саша живе, а він сам „продовжує“ допомагати Україні у боротьбі з ворогом», — зазначила пані Тетяна.

Відео Тетяни, в пам’ять про загиблого чоловіка.

Жінка розповідає, що іноді Олександр приходить до неї уві сні. Іноді їй здається, що вони йдуть разом вулицею та щасливі тримаються за руки…

«Дуже його не вистачає…Тієї легкості, того неперевершеного гумору, з яким він сприймав усі складнощі. Але я розумію, що мушу жити далі та триматися заради наших дітей», — говорить наостанок Тетяна Шаповал.

Редакція «Вечірнього Києва» висловлює вдячність дружині Олександра Шаповала Тетяні та його колегам з Національної опери України за допомогу у підготовці матеріалу.

***

До першої річницю з дня загибелі відомого артиста, 15 вересня Національна опера України присвятить пам’яті Олександра Шаповала балет «Грек Зорба», де він свого часу з великим успіхом виконував одну з головних ролей — американця Джона.

Нагадаємо, як 17 вересня минулого року у Києві в Національній опері України попрощалися з Олександром Шаповалом.

До теми: жив кожну хвилину: історія киянина Олександра Сокоренка, який загинув під час контрнаступу на Запоріжжі.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»