Жив кожну хвилину: історія киянина Олександра Сокоренка, який загинув під час контрнаступу на Запоріжжі

Олександр Сокоренко закінчив КНУ ім.Т.Г.Шевченка у 2017 році. Фото: Архів родини Сокоренків
Олександр Сокоренко закінчив КНУ ім.Т.Г.Шевченка у 2017 році. Фото: Архів родини Сокоренків

Олександр Сокоренко був випускником Географічного інституту та Військового інституту КНУ ім.Т.Г.Шевченка, у 2022 році, як офіцер пішов служити у 47 ОМБР «Ма́ґура», загинув 30 липня 2023 під Оріховим на Запоріжжі. Йому було 27 років.

Про Захисника, який склав голову на південному напрямку фронту, Олександра Сокоренка, першим повідомив виш, де він здобув вищу освіту. На сторінці Географічного інституту Київського університету з’явилось фото усміхненого хлопця з гітарою.

«Він завжди був душею компанії, професіоналом своєї справи, на службі був фахівцем з аналізу геоданих для планування дій артилерії», — написали викладачі та адміністрація інституту про свого випускника.

«Він був надійним другом, світлою людиною, відданим патріотом…», — розповідали про Олександра Сокоренка у соцмережах однокурсники.

Після публікації «Вечірнього Києва» новини про втрату на фронті ще одного випускника університету, до редакції подзвонила його сестра Анна.

Ця телефонна розмова стала поштовхом до того, аби більше дізнатись про повного сил та бажання жити, веселого, освіченого і дуже доброго молодого українця, який залишив все і пішов захищати країну.

«Вечірній Київ» продовжує розповіді про киян, які загинули за Україну і кожного з нас у циклі «Пантеон Героїв».

Журналісти видання зі слів рідних, близьких, друзів та побратимів відтворюють життєвий шлях Захисників. Про що вони мріяли, які цінності сповідували, чому безальтернативно обрали дорогу на фронт.

«МІЙ СИН — КИЯНИН У ШОСТОМУ ПОКОЛІННІ»

Мама Олександра, пані Олена знайшла сили поговорити про сина на 40 день після його загибелі.

За її словами, Саші завжди подобалась військова справа і він дуже поважав солдатів.

«Ми почали гуляти з ним з його двох з половиною років на території музею історії України у Другій Світовій війні. Біля монумента Батьквіщина-Мати. З нашої сім’ї двоє чоловіків пройшли через ту війну», — згадала Олена Сокоренко.

Олена Сокоренко з сином Сашею на прогулянці (1996 рік).
Олександр Сокоренко у дитинстві.

У їхній родині так склалось, що історію України діти дізнавались спочатку від близьких, через спогади та сімейні фото. Це, якщо йдеться про 20 століття. А вже потім — вони поповнювали знання на уроках у школі та їздили на екскурсії і особисто шукали публікації, дізнаючись історичну правду.

«Мій син — киянин у шостому поколінні. Діти любили слухати історії про життя у місті в різні роки. Наприклад, слухали розповіді бабусі про те, як її дівчинкою ховали на Куренівці від фашистів. А дід мого чоловіка розповідав, як його сім’я пережила Голодомор на Черкащині. Сам дідусь працював все життя у Києві на заводі, де будували кораблі, на „Ленінській кузні“», — поділилась з «Вечірнім Києвом» мама Олександра Сокоренка.

Олена Сокоренко з сином Олександром та донькою Анною.

Саме дідусь по батьковій лінії й став тією людиною, яка прищепила маленькому Сашкові та його сестрі Ані критичне мислення щодо росії та українсько-російських відносин.

«У нього на стіні в усі часи висів портрет Кобзаря, він був україноцентричним і дуже чітко усвідомлював, яка небезпека йде від росії», — розповіла пані Олена про світогляд свекра та його вплив на онуків.

Серед наданих родиною Сокоренків фото з дитячих літ Олександра є ті, де він з дідусем. Найатмосферніші — з Чернігівщини, там щоліта вони збирали разом шовковицю. На одній зі світлин — малий Сашко, із замурзаними соком ягід щічками. Поруч — сестричка з дідусем.

Солодкі канікули на Чернігівщині.
Олександр Сокоренко у дитинстві з дідусем та молодшою сестрою на збиранні шовковиці.

«Коли почалась Помаранчева революція, ми з чоловіком та дітьми були на Майдані. Це стало спільним спогадом про пережитий разом великий історичний момент з життя країни», — розповіла мама Героя.

Олександр Сокоренко на Помаранчевому Майдані (Київ, 2004 рік).

У 2013 році Олександр вже закінчив середню школу і вступив до географічного факультету КНУ імені Тараса Шевченка. Восени почався Євромайдан.

«Саша зі своїми однокурсниками, друзями ходив на віче. Разом з великою колоною від університету. А потім ми побачили його з другом, у ту жахливу ніч, коли правоохоронці кийками побили студентів і вони тікали до Михайлівського монастиря…», — поділилась спогадами Олена Сокоренко.

«ВІН БУВ ІДЕЙНИМ НАЦІОНАЛІСТОМ»

Якраз цей період життя Олександра Сокоренка досить добре знає його студентський друг Максим Литвиненко. Вони разом стали студентами факультету географії Київського університету.

«Ми потрапили на кафедру політичної географії та геополітики. Він був завжди ідейним націоналістом, дуже розумним і тут знайшов багато однодумців», — розповів про друга Максим.

Патріот інтелектуал з почуттям такту та гумору.

«Він був джентльменом і душею компанії. В університеті «двіжуха» без Сашка була не «двіжуха», — характеризував друга Максим і додав, що фото, яке розмістили у новині про загибель Сокоренка на фронті — дуже точно відповідає його студентському образу.

Олександр Сокоренко, фото студентських часів під час навчання у Географічному інституті університету ім.Т.Г.Шевченка.

Спочатку він коротко сказав про їхню спільну студентську юність:

«Разом пройшли 1-2-3 курс. пройшли Майдан і разом записались у Правий сектор. Ми були 30 листопада під стелою на Майдані. Сашко тоді отримав величезну гематому. Він переховувався у Михайлівському золотоверхому».

Побиття «беркутом» студентів на Майдані Незалежності 30 листопада 2013 року. Фото:

А далі, у розмові з журналісткою «Вечірнього Києва», Максим Литвиненко додавав подробиці, які все більше нагадували хроніку Революції Гідності і ті кадри, які стали історичними.

«У п’ятницю 30 листопада він сказав прийти на Майдан бо могла статись провокація. Все було благополучно, Але раптом нас, студентів, взяв у „кільце“ підрозділ „Беркута“. Вони почали бити всіх кийками… Ми тікали від них, вони наздоганяли та били. Ми розділились, я побіг ліворуч, а Сашко — до Михайлівського», — повідав про один з перших драматичних епізодів Майдану Максим.

Далі його розповідь перетинається зі словами мами Сашка. Вона згадала, що у січні 2014 син вже купив для Майдану захисну будівельну каску та житлет від гумових куль.

«11 січня він був на тих кадрах де помаранчеві каски проти чорних. Разом ми були тоді, коли на Майдан вийшов мільйон людей. Ми були разом і 17 січня на Грушевського. Пригадуєте, це того дня, коли летіли перші гранати, горіли автобуси „Богдан“ та хтось у натовпі облив Віталія Кличка піною з вогнегасника, коли він вийшов у натовп», — продовжив Максим розповідь про історичні події Майдану та участь в них з другом.

Хлопці разом записались у «Правий сектор» та пройшли кілька тренувань з «черепахою».

У перший день розстрілів на Майдані хлопці зранку були на парах.

«Але Сашко, коли дізнався, що відбувається, зірвався з пари, щоб їхати на Майдан. Про це дізналась його мама, зірвала балаклаву та повезла Сашка додому. Не пустила на Майдан, де вже лунали постріли і лилась кров», — згадав один з днів розстрілів на Майдані друг Сокоренка.

Максим розповів, що у них з Сашком не залишилось фото з Революції Гідності. До слова, як і у багатьох учасників. Головними були для них тоді дії.

«ВІН ЖИВ МОМЕНТОМ, ТУТ І ЗАРАЗ»

«Тієї зими вони практично не вчились, всі були на Майдані», — розповіла про зиму 2013-2014 років у житті Олександра Сокоренка його сестра Анна.

Вона була ще школяркою, але запам’ятала, як у на ранок після побиття «беркутівцями» студентів, увімкнула телевізор і побачила відео, зняте з «Макдональдса» прихованою камерою, як студенти біжать на гору, до Михайлівського Золотоверхого. Крупним планом серед них був її старший брат Сашко.

«З того часу життя почало стрімко змінюватись», — каже Анна.

Олександр Сокоренко з сестрою Анею.
Олександр Сокоренко з молодшим братом Андрієм.

Вона розповіла, що після університету Олександр не став працювати за фахом. Він любив рух, товариство і спілкування. Тож знайшов роботу у барі. Там у 2020 році познайомився з Нікою. Аня згадала, як якось брат підійшов до неї сказав:

«Є серйозна розмова. У мене є дівчина і я її хочу познайомити з вами».

Олександр Сокоренко любив працювати у барі, де було багато спілкування з людьми.

Анна каже, що вони з мамою навіть відчули щось схоже на ревнощі. Сашка у родині дуже любили і зрозуміли, що він став дорослим, тепер він житиме з дівчиною.

Ніка була першою, кого він привів у родину. Сестра Олександра розповіла, що у брата це були перші серйозні стосунки. До редакції «Вечірнього Києва» Аня і Ніка прийшли разом. Вони принесли родинні фото і розповідали про дорогу обом людину.

Сльози навертались на очі то у однієї, то у іншої. Так і ділились спогадами: сестра і наречена доповнювали одна одну.

Ніка — наречена Олександра Сокоренка. Фото: Даша Гришина

«Кожен, хто знав Сашка, знав його по-своєму. Але кожен з нас може підтвердити, що слова, які можуть описати найсильніші риси нашого воїна — це — доброта, світло, чесність, сила, надійність, миролюбство», — розповіла Ніка.

Вона у ці дні багато аналізує їх розмови. Дівчина зізналась:

«Ми з ним багато говорили про те, що він „не знаходиться в моменті“. Передивляючись його фотогалерею, перечитуючи всю нашу переписку, прокручуючи подумки всі наші дні разом — я зрозуміла, як ми помилялись. Він по особливому дивився на світ, він бачив красу усюди і навіть в рутині бачив „мить“. Він Жив кожну хвилину».

Він був глибоким аналітиком і розумів, що криється за новинами та висловлюваннями політиків, які лунали вже за кілька місяців до початку широкомасштабного вторгнення.

Анна Сокоренко та Ніка, сестра і наречена киянина Олександра Сокоренка. Фото: Даша Гришина

Анна і Ніка кажуть, що Олександр хотів підготувати близьких, бути впевненим, що вони у безпеці.

«Приблизно за пару тижнів до повномасштабного вторгнення Саша сказав мені, що нас чекає серйозна розмова. Ми вже говорили про це, але дуже абстрактно.
Настав час розмови. Він сів навпроти, взяв мої руки в свої, і дивлячись в очі сказав: «Скоро почнеться. Треба зібрати валізку і запаси їжі. І ще… Я хочу, щоб ти була готова. Я піду служити», — розповіла «Вечірньому Києву» наречена Олександра Сокоренка.

Ніка, Олександр Сокоренко та його молодший брат Андрій.

Він зміцнював, як міг свій зв’язок з рідними. Вивіз їх у безпечне місце ближче до Вінниці. І сам почав шукати можливості йти у ЗСУ.

Сестра розповіла, що батько і мама дуже переживали, вони говорили, що може є якась альтернатива війську.

«На що Саша їм сказав: „Я — офіцер“. І всі зрозуміли, що він зробив вибір», — поділилась спогадом Анна. Вона була дуже близька з братом. З самого дитинства була під його захистом та відчувала нерозривний духовний зв’язок.

Анна, молодша сестра Олександра Сокоренка. Фото: Даша Гришина

«Іншого рішення він і не міг прийняти. Він почав шукати підрозділ, до якого міг би потрапити і де б він був корисним», — згадала сестра Захисника.

«Не дивлячись на те, що мені стало дуже страшно, з часом я прийняла його рішення. Тому що я бачила, як він мучився, коли був в тилу. І він бачив мої відчуття. І не тільки мої. І від цього йому було важко. Дуже важко. Це породжувало в ньому сумніви. Але відчуття, через які він все ж таки пішов служити — надто глибокі, щоб від них відвернутись. Глибші за все інше», — розповіла наречена Олександра Сокоренка.

Аня згадує, що брат перед поїздкою на фронт приніс у сім’ю цуценя. Він хотів, щоб Ніка не залишалась сама.

ОЛЕКСАНДР СОКОРЕНКО СТАВ СЛУЖИТИ ОФІЦЕРОМ У 47 ОМБР «МАГУРА»

Попри воєнні реалії і зміни у житті, Олександр знаходив час і спілкувався з другом Максимом, мамою і татом, сестрою та нареченою.

«Він постійно мені писав коли ми були під Мощуном. Ми домовились зустрітись у його відпустку тут. Саша потрапив у елітний підрозділ — літав у Німеччину, його підрозділ мав хорошу техніку. Я за нього не переживав. думав, що він у Запоріжжі. А виявилось, що він був у 47 бригаді біля лінії фронту, у Оріхові», — поділився подробицями Максим Литвиненко.

Сестра Аня каже, що коли Олександра прийняли у 47 бригаду, яка тільки-но вона сформувалась, він був дуже вмотивованим і ділився своїм натхненням з сім’єю.

«Він проходив підготовку в Україні. А потім їх відправили до Німеччини. Сашко тривалий час мав там вишкіл і повернувся до бригади з новими знаннями та навичками. Ми читали про те, що страшні бої йдуть під Бахмутом в той час, коли на Запорізькому напрямку ситуація здавалась більш сприятливою для контрнаступу. Це — наша земля і її треба звільняти — така була його позиція завжди», — розповіла про брата Анна.

Олександр Сокоренко під час навчань.

Пані Олена, мама Олександра Сокоренка, зізналась, що завжди особливо переживала саме за Олександра.

«Я щось відчувала… Останній місяць було дуже страшно. Їх росіяни бомбили КАБами. Це — керовані авіабомби. Я розуміла, що там було. Ми домовились, що він зажди буде писати мені „Доброго ранку“ вранці, а увечері повідомлятиме, як справи. Я мала знати, що з ним відбувається. Правда, були дні, коли зв’язок зникав», — поділилась спогадом з «Вечірнім Києвом» мама Олександра.

Олександр Сокоренко з побратимами у ЗСУ.

ЖАХЛИВА НІЧ 30 ЛИПНЯ 2023 РОКУ

Сестра Олександра розповіла, що брат їй розповідав про декого зі своїх побратимів. Наприклад, писав про дуже вимогливу землячку Елеонору Мальцеву. Вона з Коцюбинського, відома волонтерка, спортсменка. Дислокувалась там же, де й Олександр.

Ніка на той час жила разом з родиною. А маленький братик, 5-річний Андрій, всім нагадував Сашка і навіть його пристрасть до рибалки успадкував. Всі очікували новин та звіряли їх з вістями від Олександра. Так сім’я Сокоренків знов переживала історію великої війни на прикладі власної долі.

Пані Олена розповіла, що 30 липня о 20:26 Олександр вийшов з нею на зв’язок. А о 20:33 вона вже побачила у телеграм-каналі, до якого приєдналась, що в Оріхові вибухи. Армія рф атакувала КАБами. Зв’язок з сином обірвався.

«Серце стало битись не так, як треба… Я всю ніч плакала, у мене був дуже тісний зв’язок з дитиною. У мене боліло все тіло буквально», — згадала мама Олександра Сокоренка.

«Це була жахлива ніч. Всім було погано. А мамі — просто особливо погано. Вона казала, що такий рівень болю відчувала під час пологів», — розповіла Аня.

За кілька днів у квартирі пролунав дзвінок. Ніка відчинила двері. На порозі стояли люди з військкомату. Вони запитали хто вона і дізнались, де батьки Сашка.

«Четвертого серпня чоловікові розповіли, що після потрапляння КАБу у місце, де був Саша, його та ще кілька людей привалило бетонною плитою. Це було в ту саму ніч, коли мені бракло повітря. Я відчувала, як помирав мій син. Тільки 2 серпня їх відкопали. Нам привезли тіло у закритій труні. Я не бачила сина, а чоловік бачив», — розповіла про найстрашніший день життя мама Олександра Сокоренка.

«Разом з Сашком загинули і його побратими. Й Елеонора з Коцюбинського також», — згадала Аня.

«Саня працював у приміщенні яке було по периметру обстріляне КАБами», — поділився його друг Максим Литвиненко.

Олександр Сокоренко загинув під Оріховим 30 липня 2023 року.
Під час передачі Державного Прапора України, яким була вкрита труна з тілом загиблого на фронті Олександра Сокоренка, його мамі. Київ, Лісове кладовище.
Пост в інстаграмі, який залишив, дізнавшись про загибель Олександра Сокоренка один з його друзів.

Олександра Сокоренка поховали на Лісовому кладовищі у Києві.

САША МАВ БАГАТО ПЛАНІВ ПІСЛЯ ПЕРЕМОГИ

Минуло 40 днів після загибелі Олександра. Він приходить уві сні мамі, сниться другові. Сестра Аня розповіла, що його останнє відео на телефоні — були пташки, які відлітають високо далеко у небо…

«Він хотів, щоб ми разом подорожували Європою після війни. У нього було багато планів, він не хотів помирати. Сашу у сім’ї завжди звали „наш маленький везунчик“», — поділилась пані Олена.

«Хотів свою справу завести. Знайомі відкрили кафетерій і він хотів повторити історію їх успіху. Він також хотів створити сім’ю», — згадав про спільні розмови з другом Максим Литвиненко.

Олександр Сокоренко — фото з фронту.

Сестра Олександра, Аня, говорить, що брат для неї уособлював покоління молоді, народженої у 90-ті. Вона впевнена, що вони прийшли у цей світ, щоб зробити з України країну мрії. І саме тому вони у страшну хвилину зробили такий правильний вибір. Його треба поважати.

Наречена Олександра Ніка сказала, що коханий відкрив їй новий погляд на життя:

«Саша показав мені, що життя — це не про те, щоб стати мільйонером, заручитись, купити машину, мати купу друзів, тощо. Це про глибші сенси. Мої цілі звелись до однієї — прожити життя, зробивши важливий та цінний внесок в цей світ.
Я не хочу жити без нього, але я мушу. Він би зміг. І він хотів би, щоб я змогла».

Аня і Ніка кажуть, що Сашко від усього серця показав, що означає Сила Духу.

Невдовзі після загибелі Олександра Сокоренка та його побратимів, стало відомо, що саме 47 ОМБР «Магура» звільнила село Роботине, що дуже важливо для контраступу на півдні. Військові зазначають, що у деокупації села велику роль зіграла робота оперативного штабу, де служив Олександр.

Сестра Саші Сокоренка Аня стала ініціатором петиції про присвоєння братові звання Героя України.

Підписати петицію можна тут.

Читайте також у «Пантеоні Героїв»:

«Мам, я прийду і всю правду тобі розкажу»: історія азовця Олександра Бабенка, убитого в Оленівці. Попри свій відносно юний вік, Олександр жив твердими цінностями, мріяв закінчити виш, допомагав маленькій сестричці, яка хворіє з дитинства, та розвивав волю справжнього воїна.

Усі фото — архів родини Сокоренків.

Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»