Сакральні споруди, альтанки, маєтки та прибуткові будинки: архітектурна спадщина Євгена Єрмакова у Києві

На початку лютого виповнилося 155 років з дня народження Євгена Єрмакова — відомого архітектора кінця ХІХ — початку XX століття, автора численних сакральних та громадських споруд у столиці.

Народився майбутній архітектор у Могилеві-Подільському у родині військового Федора Єрмакова. Мав старшого брата Василя, який згодом став Митрополитом Київським та Галицьким Михаїлом (1862-1929).

Середню освіту Євген та його старший брат здобули у Київському реальному училищі. У 1887-1892 роках майбутній зодчий навчався в Інституті цивільних інженерів у Петербурзі. Після закінчення вишу повернувся до Києва, де почав працювати міським інженером в міській управі. У цей час займався, зокрема, проведенням шляхових робіт, прокладанням нових вулиць, упорядкуванням парків і скверів.

У 1898 році зайняв посаду архітектора Київської єпархії, після того, як досвідчений Володимир Ніколаєв був змушений полишити цю роботу за станом здоров’я.

Також з наступного року Євген Єрмаков стає штатним архітектором Києво-Печерської Лаври. Працюючи єпархіальним архітектором, виконав численні доручення духовного відомства стосовно будівництва храмів, чернецьких келій, монастирських готелів та лікарень, релігійних навчальних закладів, прибуткових будинків церковних громад та інших споруд.

З нагоди 155 річниці з дня народження Євгена Єрмакова, «Вечірній Київ» згадує творчу спадщину цього зодчого, який у своїй творчості поєднував різні архітектурні течії та стилі. Багато з його творінь ще досі прикрашають київські вулиці.

***

Макарівський храм на Татарці (1897)

Одне з ранніх творінь Євгена Єрмакова у столиці та єдиний дерев’яний храм нашого міста зі 125 річною історією був збудований на честь великомученика Макарія, Митрополита Київського і всієї Руси (1495—1497), який був убитий татарами на берегах Прип’яті. Вшановуючи його пам’ять до 400 річчя трагедії був закладений невеличкий дерев’яний храм, збудований лише за пів року.

Цікавим фактом з історії святині є те, що у 1947 році її розписами займався видатний український художник Іван Їжакевич, який мешкав неподалік. Мистецтвознавці називають його «останнім видатним київським іконописцем». Всупереч негативному ставленню у радянські часи до релігії, на «слабкості» Їжакевича не зважали, враховуючи поважний вік художника, якому вже перевалило за 80. Митець щодня долав величезні відстані пішки, йдучи до київських святинь та проводив там майже увесь час, працюючи над образами Святих.

Кокорівська альтанка (1898)

Сьогодні киянам добре відомі альтанка Кокорєва, що розташовані на Володимирській гірці та у підніжжі Андріївської церкви, за кілька метрів до Андріївського узвозу. Свого часу купець першої гільдії Василь Кокорєв пожертвував Києву 1000 рублів на будівництво оглядової альтанки, поклавши їх у банк. За 33 роки коштів від відсотків вистачило, щоб збудувати дві альтанки.

Це ажурне паркове диво створив також архітектор Євген Єрмаков, що виготовила варшавська фірма. З будь-якої з них відкривається чудовий краєвид на Дніпро та Лівий берег.

Прибуткові будинки Митрополичого Дому на Володимирській (1898-1905)

Дві великих чотириповерхових будинки у стилі неоренесанс є окрасою історичної забудови Софіївської площі. Перша наріжна будівля була збудована у цегляному стилі (сучасний № 20/1).

У ньому передбачалися квартири для оренди та мебльовані кімнати для приїжджих священник, перший поверх відводився під комерційні установи та магазини. У 1904-1905 році за проєктом Євгена Єрмакова надбудовують четвертий поверх, а раком раніше на місці огорожі та кузні заїжджого двору Софійського собору архітектор зводить ще один чотириповерховий прибутковий будинок.

З 1910-1917 рік автор жив на другому поверсі кутової будівлі у квартирі № 10. Приблизно водночас у цьому будинку винаймав квартиру ще один архітектор — Кароль Людвігович Іваницький.

Інша ж будівля також була житлом видатних українських зодчих: у 1944-го будинок було передано українській філії Академії архітектури СРСР. В ній проживали багато відомих творців післявоєнного Києва: Олексій Тацій, Володимир Заболотний, Яків Штейнберг, а також творець київського вокзалу — Олександр Вербицький.

Національна художня академія на Вознесенському узвозі (1899-1901)

Була збудована Євгеном Єрмаковим для духовної семінарії, однак з приходом радянської влади будівлю передали для потреб Художнього інституту. За свою понад 100 річну історію, Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури виховала декілька поколінь відомих українських художників, архітекторів, скульпторів, які внесли вагомий внесок у розвиток нашого мистецтва у XX столітті та у наш час.

Прибутковий будинок Микільського військового собору (Великого Миколи)

За свідченням дослідників, це єдина уціліла до нашого часу споруда комплексу колишнього Микільського монастиря, зруйнованого у 1930-х роках комуністичною владою.

Кам’яниця, збудована у формах модернізованого неоренесансу, оздоблена цегляним та ліпним декором є характерною для житлової забудови Києва початку XX століття. Будівля мала гарне технічне оснащення та буда обладнана трьома ліфтами. У 1911-1914 роках споруду під’єднали до водогону, каналізації та електромережі.

У радянський час в ній розміщувався гуртожиток заводу «Арсенал», а у роки незалежності вона переходила у власність різним установам. На даль, у наш час пам’ятка знаходиться у занедбаному стані та стоїть пусткою вже багато років.

Маєток Марії Бродської на Липках (1904 -1905)

Яскравий одноповерховий будинок, що поєднує риси цегляного стилю та модерну розташований у кінці вулиці Інститутської, де він неї відходять два провулки — Виноградний та Кріпосний.

Збудований на замовлення прокурора київської судової палати Миколи Антонова.

Цей особняк вважається одним з найяскравіших творінь зодчого. Якщо для культових споруд Євген Єрмаков використовував переважно традиційні на той час неовізантійські мотиви, як до того бажали замовники з рпц, то у житловому та громадському будівництві зодчий віддавав перевагу рисам необароко, цегляному стилю та модерну.

Для Антонова архітектор виконав проєкт у стилі «модерн», який саме тоді входив у моду не лише в Києві, вдало вписавши будівлю у непростий рельєф ділянки. На основному поверсі було 8 кімнат, включно з вітальнею і кабінетом. У бік двору виходили вікна їдальні, веранда, ванна, ватерклозет. У нижньому поверсі були дитячі, кімнати прислуги, велика кухня. На дворі стояв сарай з каретною і стайнею. Двір було забруковано.

Однак, у 1907 році Микола Антонов продав свій маєток представниці однієї з найбагатших сімей Києва, двоюрідній сестрі Лазаря та Лева Бродський-Марії Соломонівні.

У роки другої світової війни будівля була значно пошкоджена, тож, на жаль, інтер’єрний декор не зберігся.

Собор Святого Пантелеймона у Феофанії (1905-1914)

На початку XX століття ченці Феофаніївського скиту звернулися до консисторії з проханням про будівництво нового собору, бо ті що існували вже не могли прийняти величезної кількості прочан. 16 липня 1905 року за проєкт Євгена Єрмакова було закладено великий собор. 1 липня 1914 року відбулось урочисте освячення нового київського храму.

У 1920-ті собор розграбований і закритий радянською владою. Сильних руйнацій зазнав під час другої світової війни — саме в цьому місці проходила лінія оборони Києва.

До 1990-х років пам’ятка знаходилася у жахливому стані, однак у роки незалежності була відбудована.

До однієї з головних святинь храму належить частка мощей цілителя Пантелеймона. Парафіяни вірять, що доторкнувшись до них можна зцілитися від будь-якої хвороби.

***

ВТРАЧЕНІ СПОРУДИ ЄВГЕНА ЄРМАКОВА

Церква Святої Єлизавети на Трухановому острові (1909-1910)

Мало хто знає, що до Другої світової війни на Трухановому острові знаходилося селище. Його населення на початку XX століття складало 6 тисяч осіб. Тож, у 1909 році тут водночас будується ремісниче училище та закладається новий храм.

Меценатами святині виступили підприємець Давид Марголін та Об’єднане товариство пароплавства Києва.

Урочисте закладення церкви відбулося 21 вересня 1909 року за участю митрополита Флавіана. А 2 вересня 1910 року новозбудований храм було освячено. Він був архітектурною домінантою серед одноповерхової забудови півострова. Іконостас для храму виготовив та розписав Олександр Мурашко.

Святиня була спалена восени 1943 року, під час боїв за визволення Києва від німецької окупації.

Церква Пророка Іллі біля Залізничного вокзалу (1908)

Храм було закладено до урочистостей з нагоди святкування 800 річниці Михайлівського Золотоверхого Монастиря. Закладення храму відбулося 2 серпня у день пам’яті Пророка Іллі.

За свідченням краєзнавців, церква була унікальним прикладом поєднання псевдоросійської архітектури та віденського модерну. Фасади прикрашав дрібний ліпний та цегляний декор.

Великі круглі вікна, що членувалися двома коринфськими колонами зі скошеними завершеннями вдало вписувалися у кілеподібні арки, якими завершувалися північний та південний фасади. Під круглими вікнами розташовувалися три вузьких вікна з характерними для мавританської архітектури формами прорізів.

Церква знаходилася на розі вулиць Жилянської та Безаківської (Симона Петлюри) та була окрасою кварталу. Святиня була зруйнована у 1930-х роках. У 2000-х планувалося її відновлення, однак на цьому місці досі знаходиться пустка.

Також до втрачених проєктів відомого зодчого можна віднести недобудовану Володимиро-Либідську (Преображенську) церкву на Великій Васильківській, розібрану у 1930-х для будівництва школи.

До теми: Едуард Фердинанд Брадтман — творець «Київського Парижу».

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»