Дмитро Перов: Історична архітектура — це про натхнення
18 квітня в Україні відзначається Міжнародний День пам’яток та визначних місць.
Свято започатковане Генеральною Асамблеєю ЮНЕСКО у 1982 році, спрямоване на підвищення рівня обізнаності з різноманіттям культурної спадщини та ефективних дій заради її збереження для подальших поколінь.
З нагоди дня Пам’яток «Вечірній Київ» зустрівся з юристом, громадським активістом та захисником київських пам’яток Дмитром Перовим, який розказав про переваги проживання в пам’ятці архітектури та розповів надзвичайно цікаву історію старовинного будинку, де він мешкає.
— Дмитре, розкажіть, будь ласка, що для Вас означає життя в старовинній будівлі початку XX сторіччя у центрі столиці?
— Життя у середмісті дає неймовірне відчуття атмосфери Києва, про яку так багато писали у своїх творах відомі класики літератури, оспівувавши неповторну красу нашого міста.
Жити у старовинному будинку — це перш за все естетика. Кожен ранок, виходячи з під’їзду ти бачиш античні колони, пілястри, вишукану ліпнину та давню бруківку. Дивлячись на усю цю красу, ти отримуєш неймовірний заряд енергії, тобі хочеться творити…
Окрім того, це також дуже зручно, коли ти не «заходиш глянути» на Володимирську гірку чи Андріївський узвіз, а просто живеш поруч із ними та можеш прийти у будь-який час…
— Наприкінці ХІХ — початку XX сторіччя не існувало типових проєктів, характерних для радянської архітектури. Кожна будівля була неповторним архітектурним шедевром, що створювався на замовлення власника ділянки. Чим приваблює архітектура вашого будинку?
— Кам’яниця, де я живу на вулиці Богдана Хмельницького (колишній Фундуклеївській) є визнаною пам’яткою архітектури, яку по праву вважають однією із найбільш яскравих пам’яток пізнього класичного модерну. Він збудований, як прибутковий будинок на замовлення киянки з польським корінням Єлизавети Крушевської. Для реалізації цього проєкту до Києва спеціально приїхав польський зодчий Кароль Іваницький.
На жаль, про нього не збереглося багато відомостей, відомо тільки, що після завершення будівництва він впродовж кількох років сам проживав у квартирі №10 своєї будівлі, фактично ставши першим київським девелопером, який активно рекламував свій проєкт. Будинок Крушевської так і залишився його найкращим та найвідомішим творінням у Києві.
Після завершення цього проєкту, Кароль Іваницький одержав замовлення на будівництво костелу Святого Йосипа на Подолі, але його не вдалося завершити до сумнозвісних подій 1917 року, а після остаточного закріплення комуністичної влади у Києві у 20, залишки недобудови розібрали.
— Багато київських прибуткових будинків мають свою власну легенду чи цікаві історії. Чим відомий ваш?
— Будівництво цієї надзвичайно вишуканої споруди не могло не залишитися поза увагою багатьох киян. У 1913 році на першому поверсі розпочала свою діяльність фірма стильних меблів «Щербинський та Ко» з Варшави. Відкриття салону меблів викликало ажіотаж серед киян, про що свідчила публікація «Красень Київ» у газеті «Київська думка»:
Київ цілком справедливо називають містом-красенем. Цьому насамперед сприяє його розташування. Ці гори, ці доли, всіяні красивими будинками, справляють чарівне враження…
Звертає увагу надзвичайно стильна вхідна брама у новій будівлі на Фундуклеївській, 32), виконана відомою Варшавською фабрикою акціонерного товариства «З. Щербинський і К». У цьому будинку відкрито і крамницю стильних меблів київської філії згаданої фабрики Щербинського. Фірма Щербинського вирішила, мабуть, дати киянам художні зразки меблів. Крамниця фірми Щербинського — свого роду виставка. Виставка витончених, дуже цінних меблів. Колосальний вибір всіляких меблів перетворює магазин на музей, де можна ознайомитися зі зразками меблів усіх віків і поколінь»…
За часів Української держави Павла Скоропадського у будівлі розміщувався Німецький Секретаріат. У 1918 році, при відступі військ, будівлю разом з усіма цінними паперами спалили, щоб вони не потрапили до російської червоної армії, яка наступала на Київ. Зокрема, документи стосувалися співпраці Німеччина та України, забезпечення військової підтримки та постачання зброї гетьманській державі в боротьбі з комуністами…
Потім, у 1925 році будівлю відбудували. На першому поверсі вже після Другої світової війни розміщувався Міський телефонний переговорний пункт.
— Які переваги та недоліки мають історичні будівлі?
-Переважна більшість прибуткових будинків споруджувалася на замовлення дуже поважних та заможних людей, тож їх будували кращі архітектори за хорошими проєктами. Стіни в таких будинках товсті (в моєму будинку — 3 м), з жовтої Київської цегли — вони добре тримають тепло, що є дуже цінним особливо у холодну пору року. Особливістю цієї будівлі є також змінна висота стелі на різних поверхах: 8 м — 5 м — 8 м — 5 м.
В інтер’єрі частково збереглося первісне оздоблення: металеві огорожі сходів, мармурові східці, ліплені плафони, двері й віконні заповнення, вимощена плиткою підлога.
Серед найбільших мінусів історичної забудови можна назвати застарілі комунікації, які потрібно міняти. На жаль, не завжди, наші комунальні служби та деякі мешканці приділяють цьому питанню достатньо уваги.
Але на відміну від багатоповерхівки, в історичних будівлях живе набагато менша кількість людей. Фактично, це 1-2 сусіди на поверх. Тому це створює додаткові переваги у формуванні сусідських ком’юніті, триматися разом та допомагати один одному.
Нагадаємо, що у Києві заборонили змінювати фасади історичних будівель, склити балкони та вішати кондиціонери.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»