Унікальна історична пам’ятка на Подолі повернулася у власність міста

«Вечірній Київ» зустрівся з відомим громадським активістом, юристом ГО «Мапа реновації» Дмитром Перовим, який опікується долею історичної пам’ятки з 2017 року, щоб дізнатися не лише усі подробиці цього доленосного рішення, але також цікаві факти про саму пам’ятку.

-Дмитре, розкажіть, будь ласка, у чому унікальність цієї пам’ятки за яку громадські активісти активно боролися впродовж останніх 5 років?

— На сьогодні це останній архітектурний ансамбль садибного типу на Подолі, що зберігся до нашого часу.

Унікальність цієї пам’ятки пов’язана також з тим, що кожен з будинків був побудований у різний час починаючи з 30-х років ХІХ сторіччя і закінчуючи 1897 роком, що дає нам змогу відстежувати та досліджувати еволюцію архітектури київського Подолу в позаминулому сторіччі.

Також, слід віддати належне самому власнику — купцю Дмитрієву, який наприкінці ХІХ сторіччя об’єднав у своїй власності будинки різних господарів, пристосувавши їх без змін та перебудови до власних потреб. Фактично на той час, це був один із небагатьох випадків дбайливого ставлення до нашої історії та попередніх власників цих споруд.

-Чи є якісь цікаві відомості щодо будинків Садиби Дмитрієва. Коли вони зводилися та яким було їхнє призначення?

— Як свідчать краєзнавці, забудова цієї ділянки відома ще з XVII сторіччя. У 1660 роках цю ділянку викупив сотник Сава Туптало, якого історики вважають близьким соратником Богдана Хмельницького. У часи Хмельниччини Туптало фактично був довіреною особою Гетьмана та представляв його інтереси у нашому місті.

Наступний історичний виток розвитку Садиби — це ХІХ сторіччя. Тоді вона була розділена між різними власниками, поки у 1831 році купець третьої гільдії Федір Курлюков не розпочав власне будівництво на залишках садиби Туптала.

Найстаршою будівлею садиби є будинок за адресою Хорива, 2-б, збудований у стилі класицизм. Цікаво, що за весь час свого існування будівля жодного разу не змінювала свого первісного призначення! На другому поверсі тут були облаштовані традиційні для Подолу невеличкі майстерні-мануфактури, а перший поверх був повністю присвячений торгівлі.

За спогадами тогочасних киян, з 1874 року початок вулиці Хорива почав полонити п’янкий запах свіжої випічки. На другому поверсі будинку під літерою «Б» свою власну пекарню облаштовує Пейсах Поляков, яка проіснувала тут аж до приходу радянської влади…

Надалі тут існувала майстерня з пошиття і ремонту одягу та склорізна майстерня. Остання, переживши 90-ті, проіснувала тут аж до 2017…

Одноповерховий г-подібний флігель під номером 2-в примкнув до садиби Дмитрієва вже у 1887 році. На зміну Олександру Кривошеєву, який початково розплановував забудову ділянки, тепер прийшов інший, не менш відомий київський архітектор — Володимир Ніколаєв.

Спланований ним одноповерховим будиночок має потаємний напівповерх про який ззовні нагадує лиш маленьке кругле віконечко розташоване попід дахом.

Попри ширину фасаду всього у 5 м будівля довгим коридором тяглась вглиб садиби, попутно сполучаючись з будинками 2-б, 2-г і 2-д, таким чином утворюючи справжній подільський лабіринт!

В результаті, фасадна частина будинку була віддана під торгівлю, у двір вона виходила житловим флігелем, а іншим боком з’єднувався зі столярною майстернею в будинку 2-г!

Наймолодший з усієї садиби є прибутковий цегляний будинок на вул. Хорива, 2-а, який було зведено у 1897-1898 роках за проєктом київського архітектора Олександра Кривошеєва на замовлення того ж купця Курлюкова.

Цікаво, що первісно будинок мав бути 3-поверховий, однак на прохання власника, Кривошеєв змінив проєкт вже в ході будівництва. Завдяки такій новації будинок, початково спроєктований в дусі епохи неоренесансу, отримав відголос місцевого «цегляного» стилю, для якого характерне зовнішнє вишукане оздоблення, виконане білою Київською цеглою.

У різні роки тут вдало поєднувалися житлові та комерційні функції. Горішні поверхи завжди були представлені житловими кімнатами, на кшталт, сучасного Ко-лівінгу. В той час як перший поверх був фактичним продовженням торгових крамниць відомого Житнього ринку.

-Як пам’ятка з такою надзвичайною історією перейшла у приватну власність комерційної структури?

— Це трапилося у 2009 році, за часів Леоніда Черновецького. Тодішня Подільська районна рада підписала безпрецедентне рішення, визначивши перелік будинків, які найближчим часом мають бути відселені у зв’язку з аварійністю.

Але парадокс цього рішення виявився у тому, що акти обстеження цих будинків надходили значно пізніше, хоча за законодавством все мало відбуватися навпаки. Спочатку будинки мали визнатися на підставі цього акту непридатними для проживання, внаслідок чого мало прийматися рішення про відселення людей.

У цей список потрапила також садиба Дмитрієва на Хорива, 2. За рік, будинок 2-а, який на той час був найбільш цілим, було визнано аварійним.

У 2010 році був проведений інвестиційний конкурс на реставрацію або реконструкцію будівель на Хорива. Фактично аварійним був визнаний один будинок, але під реконструкцію віддали весь комплекс з 8 будинків з них: 5 будинків історичні, з них 3 мають охоронні статуси пам’яток історії та архітектури, решта будівель просто знаходиться на території. Це так звані допоміжні приміщення. Усі вони у 2010 році були передані за інвестиційним договором підприємству «Конвалія нерухомість».

Ще одним цікавим фактом у цій справі є те, що це підприємство було створене за місяць до проведення конкурсу, і одразу у ньому перемогло!

На виконання умов конкурсу підприємство мало викупити усі ці приміщення і після цього здійснювати там реставрацію або реконструкцію.

Вони викупили 8 з 10 приміщень в кутовому будинку, не було викуплено одне із нежитлових приміщень — це якісь були комірні, а також квартира однієї мешканки, яка працювала там двірничкою. Це було її службове житло, яке надала їй держава, тож підприємство не вважало за потрібне відселяти цю мешканку. Вона звернулася до суду та виграла суд, який зобов’язав «Конвалію-Нерухомість» забезпечити її житлом у межах кварталу забудови. І є рішення Верховного суду, відповідно до якого вона має право одержати житло на Подолі. Втім, рішення не виконане до цього часу…

-Як події розвивалися далі?

Інші ж 8 родин, яких відселили в інші помешкання просто погодилися переїхати у різні райони Києва: Троєщина, Борщагівка, але вони не є рівноцінними. Все це робилося під приводом, що будинок аварійний, тому з відселенням не можна зволікати. Вони погодилися «піти на мирову» із забудовником.

У 2014 році садибний комплекс набуває статус пам’ятки культури, у 2015 за ініціативи «Конвалії» вилучається запис з державного реєстру про будинки 2-а та 2-б для проведення реконструкції.

За проєктом вони планували знести ці 2 будинки та побудувати щось, а з рештою розібратися згодом.

Потім за кілька років, вони реєструють право власності на весь комплекс з 8 будинків і прилеглу територію близько 3 гектарів, яка веде до Замкової гори.

-Коли Ви долучилися до порятунку цих пам’яток?

У грудні 2017 році забудовники починають демонтувати дах будівель, при чому не лише ті, які вони виключили з реєстру, але й решту споруд садиби. Тоді силами місцевих активістів вдалося усе це зупинити. Тоді ми долучилися до цього процесу. Було відкрито кримінальне провадження по умисному пошкодженню та руйнуванню пам’яток історії та культури.

Якийсь час нічого не відбувалося, тоді «Конвалія» подає позов про виключення з реєстру вже усього комплексу споруд. Вони виграли ОАСК, ми ж залучилися до апеляції цієї справи. Пів року розглядалася ця справа, ми її виграли.

У касації вони оскаржили знову рішення апеляції, але Верховний суд не задовольнив їхній позов, судді просто зобов’язали апеляцію переглянути справу ще раз.

Повернувшись до апеляційної інстанції, вона потрапляє до одіозного судді Євгена Васильовича Чаку, який за часів Януковича виключив Гостинний Двір з реєстру пам’яток.

Він зразу виключає усі будинки з реєстру на підставі аварійності, хоча визначати технічний стан споруд не входить до компетенції суду (акт аварійності є лише на один будинок). Потім пан Чаку написав, що вони втратили автентичність та не мають цінності.

За чинним законодавством, ці питання належать до виключної компетенції Експертної ради при Міністерстві культури. За нашим поданням Мінкульт повторно включив будівлі на Хорива, 2 (а, б, в) до реєстру пам’яток. Потім ми знову подали касацію, щоб оскаржити дії судді.

Зараз справа вже рік лежить у Верховному Суді, але справа так і не призначена до розгляду.

— Як же все-таки вдалося виграти позов та повернути ці будівлі?

— У вересні «Конвалія нерухомість» вирішує подати до суду, щоб позбавити будівлі іншого охоронного статусу — пам’ятки історії (зараз вони мають подвійний охоронний статус).

Паралельно прокуратура подає до суду зустрічний позов, щоб встановити наскільки правомірно ця комерційна структура набула право власності на цю садибу.

Згодом, вона виграє першу інстанцію господарського суду. Чим цікаве це рішення? Тим, що право власності там не оскаржувалося, а лише оскаржувалася реєстраційна процедура. А підставою незаконності реєстраційної процедури було визнання факту, що право як таке не набувалося взагалі.

З матеріалів справи видно, що «Конвалія-Нерухомість» у 2010 році отримала право власності на 8 з 10 приміщень будівлі на Хорива 2-а. Жодних інших правовстановлювальних документів на решту 7 будівель у них немає.

Я неодноразово ходив на судові засідання та детально вивчив цю справу. Вони подали матеріали з БТІ, деталі обміру комплексу і передавальний акт від Подільської райради до забудовника.

Але сам акт не є правовстановлювальним документом, а є виконавчим актом стосовно цього договору. Жодного правочину, договору чи домовленості між Подільською райрадою та «Конвалією нерухомість» з приводу передачі 7 будинків не було знайдені, як і передач двох приміщень на Хорива 2-а.

Не забуваємо, що є ще рішення Верховного суду, який зобов’язав купити квартиру на Подолі колишній мешканці будинку.

Фактично своїм рішенням суд встановив, що реєструючи право власності на всі 8 будинків без достатніх правових підстав на це — «Конвалія-Нерухомість» є таким собі рейдером, який незаконно захопив та перебуває на території садиби Дмитрієва та зобов’язав скасувати їхню реєстрацію та звільнити територію.

-І як вони, вже звільнили?

-Поки паркан стоїть, хоч він є незаконним та порушує благоустрій. Їхній дозвіл на встановлення паркану видався взагалі під археологічні роботи. Тобто, вони хотіли знести історичні будівлі з охоронним статусом взагалі під приводом проведення археологічних досліджень.

-Чому так просто у 2010 році їм передали усі ці будівлі?

-«Конвалію-Нерухомість» пов’язують з одіозним чиновником епохи Віктора Януковича, тодішнім головою ЦВК Михайлом Охендовським, який неодноразово фігурував у багатьох скандалах.

Подейкували, що за сумлінне виконання особистих доручень Президента-втікача йому випала честь одержати фактично без документів історичні пам’ятки у центрі Києва.

-А якщо «Конвалія- Нерухомість» знайде необхідні документи, які підтверджують набуття права власності?

-Якщо такий договір дійсно був, то за вимогами Цивільного кодексу України, один примірник договору має зберігатися не лише у покупця, але й у продавця.

Думаю, якби він дійсно існував, то його можна було знайти серед архівних документів Подільської районної ради та Київської міської ради, але представник Київради чітко зазначив на суді — такого документу не існувало. Навіть суддя був дещо шокований цим фактом.

-Чи може комерційне підприємство найближчим часом оскаржити рішення Господарського суду?

-Може, але усі ці питання будуть стосуватися реєстраційної процедури. Ті факти, які були встановлені під час розгляду цієї справи, про те, що «Конвалія нерухомість» і не набувала права власності на Садибу Дмитрієва не є спростовувані. І відповідач не заперечував у суді ці факти…

Звичайно, передбачаю, що з метою затягування справи суди ще триватимуть, але факт залишається фактом, що підприємство не набувало права власності на це майно.

Тому, зараз Київська міська рада та її виконавчий орган КМДА можуть здійснювати усі дії щодо належного володіння, користування та розпорядження майном, окрім реєстраційних процедур. Тобто, продати, перепродати та здати в оренду вона не може, але приступити до реставрації, демонтувавши незаконний паркан, та вигнати охоронця «Конвалії-Нерухомість» вона має усі законні підстави.

Зараз уже подали звернення та чекаємо з нетерпінням подальшого розвитку подій…

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»