Створив проєкт герба України та музею Шевченка у Каневі: Василю Кричевському — 150 років
Творець нової української архітектури, перший художник кіно, живописець, графік та сценограф, майстер вжиткового мистецтва і дизайнер, педагог, дослідник та знавець народної творчості — усе це є свідченням безмежного творчого обдарування митця.
12 січня 2023 року виповнюється 150 років від дня народження Василя Григоровича Кричевського (1873-1952), якого вважають основоположником українського стилю в архітектурі, живопису, кіно та графіці.
Про значення творчості Василя Кричевського влучно зауважив поет, перекладач, літературний критик, художник, мистецтвознавець Святослав Гординський: «Якщо уявити собі мистецтво якогось народу, як храм, що опирається на колони, то, власне, однією з таких колон українського мистецтва був Василь Григорович Кричевський».
Згадуючи постать унікального за своїм багатовимірним обдаруванням митця, «Вечірній Київ» згадує найцікавіші факти з його біографії.
1. Народився у селі Ворожба під Лебедином, на Слобожанщині. Його батько Григір був повітовим земським фельдшером, мати Парасковія — домогосподаркою, а дітей в родині було вісім, серед них Василь — найстарший. За спогадами родини, його творчі здібності та хист до малювання проявився у хлопчика ще з дитинства.
Середню освіту хлопець здобув у Ворожбянській двокласній школі, згодом — у школі села Нижня Сироватка, де на той час вчителював Борис Грінченко.
Згодом, він продовжив освіту у Харківському залізнично-технічному училищі, де вивчав архітектуру та малювання.
2. Як архітектор, здобув собі ім’я у 1903 році, створивши проєкт будівлі Полтавського губернського земства (нині — Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського), яким започаткував новий національний архітектурний стиль.
3. На час приїзду до Києва Василь Григорович Кричевський був уже визнаним архітектором та художником.
У 1907 році архітектор побудував двоповерховий особняк Івана Щітківського (не зберігся) на вулиці Полтавській, 4.
Це була перша будівля у стилі українського архітектурного модерну у Києві. За свідченням краєзнавців та дослідників архітектури будівля вражала своєю національною першоосновою.
Серед інших його відомих будівель у Києві є будинок письменників «РОЛІТ» у співавторстві з Петром Костирком та прибутковий будинок на Стрілецькій, 28.
4. Василь Григорович був надзвичайно талановитим художником-пейзажистом.
На думку мистецтвознавців, його творча манера сформувалася у 90-х роках XIX століття під впливом імпресіоністів, але з часом митець виробив власний стиль, створивши близько 3000 картин, серед яких переважали мальовничі українські пейзажі, відомі пам’ятки архітектури та морське узбережжя Криму.
На жаль, багато творів були втрачені у буремних подіях першої половини XX століття.
5. У 1917 році Василь Кричевський став одним із засновників Української Академії Мистецтв та одним з її перших професорів.
Його висували на посаду ректора вишу, однак він відмовився, тож очільником закладу став його молодший брат Федір.
6. Митець спроєктував для Української Народної Республіки малий та великий державний герб (тризуб), а також державні печатки, грошові знаки та поштові марки.
У 1918 році в обіг випустили двогривневу банкноту, створену саме за ескізом Кричевського.
Вважається, що вже у роки Незалежності його тризуб став еталоном для створення сучасного Малого гербу нашої держави.
7. Протягом життя Василь Григорович також займався оформленням книжок українських письменників, а також науково-популярних видань відомих тогочасних науковців.
Вважається, що саме Василь Кричевський відродив мистецтво оформлення української книги, створивши близько 90 обгорток для різних видань.
Серед них: «Історія України», «Історія української літератури» та «Культурно-національний рух» Михайла Грушевського, «Контрасти» Григорія Чупринки, «Твори», «Намисто» Володимира Винниченка, «Українське мистецтво» Вадима Щербаківського, «Українські думи та пісні історичні» Дмитра Ревуцького, «Лебедин» Стефана Таранушенка, «Майстер корабля» Юрія Яновського, «Твори» Бориса Грінченка, «Будівлі» Миколи Бажана, «Українське малярство XVII-XX сторіч» Федора Ернста, «Твори» Тараса Шевченка, «Гомін і відгомін» Максима Рильського та інші.
8. Василь Кричевський тривалий час колекціонував предмети української народної творчості. Митець вважався експертом з етнографії та зумів зібрати одну з найкращих колекцій того часу.
«Треба відзначити, що в його збірці майже всі предмети були не просто звичайні народні вироби, а спеціально вибрані Кричевським за характерність форми, за приємний підбір кольорів, за особливо мистецьке виконання чи за цікаву орнаментацію або своєрідний задум…», — зауважують дослідники творчості митця.
На жаль, збірка Василя Кричевського, що знаходилася у будинку Михайла Грушевського згоріла під час артилерійського обстрілу, який вчинили більшовики 1918 році.
9. Василь Кричевський також є основоположником мистецького оформлення фільмів української кінематографії, створивши понад три десятки театральних постановок і кінофільмів, у тім числі — славетний фільм «Звенигора» режисера Олександра Довженка.
10. Василя Кричевського вважають патріархом видатної мистецької династії: батьком художників Василя і Миколи, братом Федора Кричевського — видатного митця і педагога, дідом художниці з діаспори Катерини Кричевської-Росандич.
11. У 1925 році Василь Кричевський знайшов та відреставрував будинок Тараса Шевченка в Києві, домігшись відкриття в ньому музею. У тридцятих роках спроєктував меморіальний музей Тараса Шевченка в Каневі.
12. Друга світова війна застала Василя Кричевського в Києві.
У 1943 р. митець з родиною виїхав до Львова, де працював під опікою Митрополита Андрея Шептицького, згодом переїхав на захід, а пізніше — до Венесуели, де 15 листопада 1952 року завершився його земний шлях.
Згодом його перепоховали на «Українському пантеоні» — цвинтарі Святого Андрія в місті Баунд-Брук у Нью-Джерсі, США.
Через еміграцію тривалий час ім’я митця було викреслене з історії українського мистецтва XX століття. Повернення його імені фактично з небуття відбулося вже у роки Незалежності.
До теми: Тризуб і дві гривні Василя Кричевського
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»