Людина модернізму і моральний авторитет нації: у Києві з’явилась вулиця Мирослава Поповича

Вулиця імені радянського академіка Миколи Семашка, яку 8 вересня нинішнього року депутати Київради вирішили перейменувати на честь директора інституту філософії НАН України Мирослава Поповича, розташована у Святошинському районі столиці.

Кияни старшого віку пам’ятають, як ця місцевість була забудована дачами, а невеличку вуличку звали Торгова й вона була частиною більшої — Третьої просіки.

Коли у 50-60 роки почалась інтенсивна забудова, малий та великий відрізок об’єднали та назвали вулицею Семашка. Вона пролягає від проспекту Перемоги до бульвару Академіка Вернадського.

До перейменування депутатів підштовхнула петиція. У ній йшлося про те, що Микола Семашко — один з тих, хто створював радянську систему охорони здоров’я. А Мирослав Попович був людиною, що ще за радянських часів підтримувала незалежну думку, він був одним з учасників групи «Перше грудня», до якої увійшли справжні моральні авторитети нації. Професор, доктор філософських наук Мирослав Попович помер 10 лютого 2018-го у 87-річному віці.

Елла Лібанова, академік, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи НАН України, розповіла «Вечірньому Києву», що вважає таке перейменування безперечно справедливим.

Вона знала пана Поповича і як особистість, і як вченого.

«Його моральний авторитет у народу був дуже високим. І те, що у столиці є вулиця його імені — це справедливо до такої постаті. Він у всі часи був щирим, відвертим і принциповим. Завжди знав, чого прагне!».

Мирослав Попович неодноразово вставав на захист тих, кого за правду принижували та гнобили. І його слово мало велику вагу.

Це стосувалось, наприклад, студентів, яких побили правоохоронці в ніч з 29 на 30 листопада 2013-го року. Тоді молодь втікала від кийків беркутівців і ховалась за воротами Михайлівського Золотоверхого.

Саме Попович звернув увагу на те, що, в набат дзвони Золотоверхого били вперше з 13 століття, тобто з монгольських часів, сповіщаючи містян про біду. Це сталось у ніч з 10 на 11 грудня, коли силовики Януковича розганяли вже учасників Майдану.

Серед тих, хто сьогодні згадує Мирослава Поповича добрим словом і Людмила Глущенко, мешканка Шевченківського району. Жінка розповіла історію про те, як жителі Кудрявця (старовинна назва мікрорайону у центрі Києва), відвойовували у забудовників Павлівський сквер.

«Він же був академіком, якого шанувала вся наукова спільнота. Тож пан Мирослав підписав листа до тодішнього ректора КНУ ім.Шевченка Леоніда Губерського, що за постановою ще 1945-го року навколо Обсерваторної гірки не можна нічого будувати в радіусі двох кілометрів. Обсерваторія належить університету і стоїть поруч з парком. І цей лист відіграв роль «охоронної грамоти», — розповіла «Вечірньому Києву» пані Глущенко.

Завдяки підтримці Мирослава Поповича і Павлівський парк, і Обсерваторну гірку зберегли для людей. Вони отримали статус пам’яток місцевого значення.

Донька Мирослава Поповича, Аліна, каже, що вчений був дуже демократичною та комунікабельною людиною.

Він часом спілкувався з сусідами та перехожими на вулицях, добре знав їх настрій та проблеми.

«Сьогодні нову назву вулиці з ентузіазмом сприймають і бабусі на базарчику. Адже вони часто з ним вели бесіди та добре його пам’ятають», — ділиться враженнями жінка.

Аліна теж вважає справедливим увічнення імені вченого у назві вулиці та дякує за підтримку депутату Київради Георгію Ясинському.

«Мирослав Попович був людиною модернізму. Він зумів, попри „совок“, за якого жив та працював, як вчений, започаткувати ті моменти, які тепер втілюються у незалежній Україні в життя. Він заклав ідейний конструктив нашого життя», — поділилась пані Аліна.

Вона переконана, що перейменування топонімів на честь людей, які боролись і нині виборюють незалежність України, — це показник історичної спадковості. Від Шевченка, Чубинського, молодих героїв, які нині на фронтах.

У Мирослава Володимировича був такий вислів: «Віддати життя — найвищий прояв любові».

Тож те, що відбувається з героями новітньої історії України — і є великим проявом любові, яка має бути увічнена у назвах наших вулиць та площ.

До слова, якщо ви хочете більше знати про Україну, радимо прочитати найвідоміші книжки Мирослава Поповича. «Червоне століття» — про історію ХХ сторіччя, скоріше про його філософію історії; і передусім про історію комунізму на наших землях. «Нариси історії культури України» — яскраву та живу енциклопедію того, ким ми були та ким ми є.

***

Володимир Прокопів, заступник голови КМДА, вважає, що на вулицях столиці не має залишитись нічого, що б нагадувало про історію срср та діячів радянської пори. У Києві стартувала робота міської міжвідомчої робочої групи, яка має повністю усунути з публічного простору столиці всі радянські пам’ятники та символіку. Йдеться про все, що пов’язане з культурою та історією росії та срср. До її складу увійшли представники Київської міськради, КМДА, фахівці Інституту національної пам’яті та профільних інститутів НАН України.

Доктор історичних наук Наталія Старченко розповіла, що розмова про перейменування дуже на часі. Це частина опору у війні, яку веде проти нас росія. У війні символів — посередині зійтися не вдасться, як і у збройній війні з імперією, бо це лише різні форми однієї сутності.

Якщо вашу вулицю перейменували: коротка інструкція для киян. Як пояснив Роман Лелюк, директор Департаменту суспільних комунікацій КМДА, терміново документи киянам змінювати не потрібно. І зміна назви вулиці не є зміною місця проживання.

Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»