У Києві з’явилась вулиця на честь фотокореспондента Макса Левіна
Вулиця фельдмаршала Багратіона у столиці тепер названа іменем фотожурналіста Максима Левіна.
Депутати Київради у четвер, 27 жовтня, перейменували понад 40 вулиць, провулків та площ, назви яких пов’язані з росією та радянським минулим.
Серед них є вулиця, яка нині називатиметься на честь фотожурналіста Максима Левіна, який в останнє вийшов на зв’язок з рідними 13 березня. Він загинув у лісі неподалік села Мощун, коли виконував свої професійні обов’язки.
Є певний символізм у тому, що вулицю, яка мала ім’я фельдмаршала царської росії Багратіона, що не мав жодного відношення до України, тепер назвали іменем журналіста та фотографа, 41-річного Максима Левіна, який мріяв зробити фото, що зупинить війну.
А відтепер, вулиця його імені є і у столиці. Мама фотожурналіста, Валентина Антонівна Левіна, зізналась «Вечірньому Києву», що дуже приємно вражена. Це — втіха для материнського серця, що вулицю у столиці назвали іменем молодшого сина, каже пані Валентина.
«Київ став першим. У такому хорошому районі — Солом’янському, тепер є вулиця Максима Левіна. Я дістала його документи з шухляди. Нещодавно. І прочитала, що він не збирався бути воєнним фотографом. Але так сталось, що кілька його друзів загинули під час зйомок на Луганщині, на початку війни, вісім років тому. І тоді він зрозумів, що буде займатись цією тематикою».
Сергій Моругін, мешканець Солом’янки. Його сім’я майже століття живе в цьому районі. Він розповів «Вечірньому Києву», що вулиця, яка нині має ім’я Левіна, вже змінила кілька інших назв. Вона звалась й Лермонтова і Нестерова, а у 50-ті роки минулого століття її раптом назвали іменем Багратіона. Вже у довідниках 80-х вона з цією назвою і була зазначена.
«Згадка про Максима Левіна у назві вулиці робить благороднішим наш район. Радянські назви мають піти. Чоколівка виходить до аеропорту Жуляни, тож такі пам’ятні імена для України, як Іван Світличний та тепер от Максим Левін будуть розповідати про нашу історію. І добре, що це зробили».
Сергій з журналісткою-міжнародницею Наталкою Іщенко робили з Максом Левіним виставку воєнних фото у Брюсселі. Це було у 2014-му. Сергій каже, що до Максимових фото не потрібно було слів. Вони говорили самі за себе. І вся Європа бачила, що відбувається.
Це була перша виставка, яку на такому високому рівні провели у Європарламенті, згадує журналістка-міжнародниця Наталія Іщенко. Вона розповіла, що ті фото просто «потрапили в «десятку». Влітку 2014-го, багато хто у ЄС та Україні хотів забути, що йде війна…
«Ми її назвали: „Донбас: війна і мир“. І якраз Максим Левін, як дуже мирна людина, що опинилась у центрі воєнних подій, зумів показати зіткнення мирного світу і війни. Ключова його світлина була та, де діти з батьками ховаються у підвалі у Іловайську, де мама годує дитину з ложечки. А на горі — йдуть обстріли».
Такі меседжі тоді сприймались дуже потужно. Фото Максима Левіна для комунікації із зовнішнім світом для України, яка переживала анексію Криму та вторгнення на Донбас, були дуже важливими.
Його документальні кадри — це «впіймане» обличчя війни, яке примушує завмерти і вже відбивається у пам’яті назавжди.
Макс Левін фотографував воєнні дії з 2014-го року. Він пройшов Іловайськ і дивом вирвався звідти.
Широкомасштабне вторгнення Макс фільмував з першого дня. Він знімав Харків та Київщину: Бучу, Ірпінь, Бородянку.
Загибель Максима Левіна вразила його колег з усього світу. Перед смертю він співпрацював з агентствами Reuters, BBC, TRT World, Associated Press, Hromadske. Його фото публікували Wall Street Journal, TIME, Breaking news Poland, EU AGENDA, World news, Кореспондент.net, ELLE, TV-24, Radio Bulgaria, Ukraine Crisis Media center, Vatican news, Радіо Свобода (RFE/RL).
Це була і є досі могутня зброя. Адже цивілізований світ побачив правду про те, що на мирній Україні роблять російські військові.
Максим Левін народився у Боярці під Києвом. Отримав дві освіти — як айтівець у КПІ ім.Сікорського, а потім здобув фах журналіста.
Він — батько чотирьох маленьких дітей. Він хотів жити й насолоджуватись спілкуванням з дітьми та природою, друзями….
Журналісти-розслідувачі з організації «Репортери без кордонів» (RSF) з 24 травня по 3 червня 2022 року досліджували місце його загибелі. Вони з’ясовували всі обставини, що супроводжували трагедію.
До узлісся між селами Мощун та Гута Межигірська направили двох слідчих: Арно Фрогера, голову відділу розслідувань RSF, та Патріка Шовеля, французького військового фоторепортера, який працював із Левіним на Донбасі наприкінці лютого. Вони дійшли висновку, що Макса Левіна і військового, який його супроводжував, Олексія Чернишова, росіяни стратили, а перед тим, ймовірно, катували…
Вивчивши всі матеріали, Крістоф Делуар генеральний секретар RSF, написав:
«В умовах війни, сильно зазначеної пропагандою і кремлівською цензурою, Макс Левін і його друг заплатили своїми життями за боротьбу за правдиву інформацію. Ми зобов’язані їм за правду. І ми будемо боротися, щоб виявити та знайти тих, хто їх карав».
Максима поховали майже за місяць після його загибелі. Його мама отримала орден «За мужність» 3 ступені, його нагородили «посмертно».
Максим Левін на останніх фото увесь час у русі. Він прожив дуже інтенсивне життя, не втрачаючи ані години. Його історія — частина історії цієї війни, майбутньої Перемоги та України також.
На світлині — Максим Левін, як завжди, у дорозі…
***
«Він мріяв зробити фото, яке зупинить війну»: читайте у проєкті «Вечірнього Києва» «Пантеон Героїв» історію фотокореспондента Максима Левіна.
Також про дерусифікацію столиці, як частину руху опору України, радимо прочитати інтерв’ю з докторкою історичних наук історикинею Наталею Старченко.
Якщо вашу вулицю перейменували, радимо ознайомитись із короткою інструкцією: що це означає.
Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»