Музей діаспори презентує актуальний проєкт про долі українських емігрантів
В експозиції представлені історичні та сучасні світлини, які розповідають про еміграцію українців впродовж декількох століть.
В Музеї української діаспори проходить історико-мистецький проєкт «П’ята хвиля» що розповідає про відомих представників української культури, які за різних обставин були змушені залишити свої домівки та виїхати за кордон.
Виставковий проєкт «П’ята хвиля» здійснюється за участі Pictoric Illustrators Club, Art studio Agrafka, фотографині Віри Бланш та за підтримки Українського культурного фонду.
В експозиції представлені історичні й сучасні світлини, які розповідають про еміграцію українців XX-XXI ст., вибрані плакати українських мистців, присвячені темі втрати рідного дому, що доповнюють твори художниці Наталії Діденко, написані у лютому 2022 року.
Болісні історичні поразки національно-визвольних змагань, жорстокі утиски українців з боку московської влади, війни та економічні чинники призводили до декількох хвиль масової еміграції з України.
Яскравим представником однієї з перших хвиль політичної еміграції став чернець Києво-Печерської лаври, священник, громадський діяч Агапій Гончаренко (1832-1916). Його справжнє ім’я — Андрій Гумницький. Закінчивши Київську духовну семінарію та прийшовши на службу до Києво-Печерської лаври, він отримав ім’я — отець Агапій.
Агапій обіймав посаду секретаря канцелярії, товаришував з Пантелеймоном Кулішем та Михайлом Драгомановим, захоплювався віршами Шевченка. Все це сформувало його вільний і неприйнятний для Російської імперії світогляд. Тож згодом йому довелося емігрувати.
Щоб уникнути переслідувань, у 1860 році він виїхав до Лондона (Велика Британія). Там узяв псевдонім Гончаренко, аби убезпечити рідних, що лишилися на батьківщині, від переслідувань.
«Я втік з московської тюрми в широкий світ, бо чув в моїх жилах вільну кров», — згадував отець Агапій у спогадах.
На початку 1865 року він прибув до Нью-Йорка (США), де розпочав свою діяльність з викладання грецької мови та справляння богослужінь грецькою й старослов’янською мовами для невеличких тодішніх російських та грецьких громад Америки.
У 1867 році, коли Російська імперія продала США Аляску, американська влада уклала з Гончаренком угоду про організацію російськомовних друкованих видань для мешканців Аляски.
Таким чином, священник заснував власну друкарню й почав випускати газету «Вісник Аляски», орієнтовану на колишніх емігрантів з Російської імперії, які мешкали в США. Згодом він переїхав до Сан-Франциско (Каліфорнія).
Газета «Вісник Аляски» видавалася двічі на місяць, згодом — з додатком «Свобода» з публікаціями українською мовою. Примірники розходилися не тільки по Америці, але й таємно пересилалися до Сибіру.
До кінця своїх днів Агапій Гончаренко разом із дружиною мешкав у передмісті Сан-Франциско. Похований він на фермі, яку занесено до офіційного списку історичних місць Каліфорнії (номер 1025). 15 травня 1999 року колишній хутір Агапія Гончаренка було оголошено державним заповідником «Україна».
Третя хвиля еміграції припала на початок 1920 х років, коли після поразки визвольних змагань 1917-1921 років чимало українських військових з різних збройних формувань та членів їхніх сімей опинилися в еміграції. Перші роки на чужині вони проживали в таборах для інтернованих військових. Більшість з них були переконані, що їхнє становище тимчасове, і вони невдовзі повернуться на Батьківщину. Однак, цим планам не судилося збутися і вони стали політичним емігрантам, роз’їхавшись Європою та Америкою.
Відвідувачі експозиції мають змогу побачити унікальні архівні світлини, пов’язані з іменами військових УНР з еміграції та дізнатися як слалися їхні подальші долі.
Також серед найбільш яскравих тогочасних постатей, важливе місце в експозиції посідає видатний хоровий диригент Олександр Кошиць. Походив він із сім’ї священника, навчався в Київській духовній академії, керував хорами Духовної школи та хором студентів Університету Святого Володимира.
У 1919 році за дорученням головного отамана армії УНР Симона Петлюри організував Українську Республіканську Капелу, що впродовж 1919-1926 років дала більше тисячі концертів у різних країнах Західної Європи та Америки, популяризуючи українську культуру у світі.
Іноземна преса давала надзвичайно високу оцінку виступам: «Культурна зрілість України має стати для світу легітимізацією її політичної незалежності» (віденський журнал «Musica Divina»). Історик Шарль Сеньобос, професор Сорбонни, писав так: «Жодна пропаганда не може бути ефективніша за цей виступ для визнання української нації».
Після приходу до влади більшовиків Олександру Кошицю та більшості учасників його Капели довелося емігрувати. 1926 року він переїхав до штату Нью-Йорк (США), де продовжив виховувати нові покоління диригентів, час від часу навідуючись і до Канади, де й був похований.
Четверта хвиля еміграції припала на час Другої світової війни. Серед найбільш знакових імен є знаменита мистецька родина Василя Кричевського. У фондах музею діаспори зберігається чимало оригінальних експонатів, які передала свого часу онука митця, художниця Катерина Кричевська-Росандіч.
Трагічні долі багатьох історичних постатей перекликаються з долями багатьох наших сучасників, які були змушені залишити Батьківщину в лютому 2022 року. Серед них і видатний український композитор сучасності Валентин Сильвестров, який нещодавно відзначив свій 85 річний ювілей.
У своєму інтерв’ю німецькому виданню DW музикант розповів:
«Якщо чесно, я не хотів виїжджати. Я взагалі вже втомився жити у світі, де таке відбувається. Але в мене є донька й онук, вони молоді. Нехай живуть! Тому й вплутався в цю справу…»
За його словами те, що відбувається зараз є у тисячу разів збільшений Майдан у дні розстрілу. А тепер цим Майданом стає Україна та Весь світ.
«Майдан був камерним варіантом, таким собі тріо чи дуетом. А зараз це вже оркестрова версія», — зауважує митець.
Окрім власної історії в експозиції представлені фрагменти з творів Валентина Сильвестрова, які можна послухати наживо. Серед відеофрагментів у мистецькому проєкті представлений виступ прими-балерини Національної опери України Ганни Муромцевої, що відбувся під час благодійного вечора на підтримку українських біженців у Мюнхені.
Гуляючи виставковим простором, неможливо не помітити порожнечу в одній із рам стіні. Ця трагічна історія пов’язана з сучасною мисткинею Чі Шаотін. ЇЇ творча майстерня була варварськи знищена під час окупації Київщини.
«Нинішній історико-мистецький проєкт „П’ята хвиля“ є надзвичайно актуальним у наш час. Дізнаючись історії та цікаві біографічні факти з життя політичних, громадських діячів та представників української культури різних епох, можна відстежити наскільки це співзвучно тисячам історій сучасних українців, що залишити свої домівки й виїхали за кордон», — розповідають в музеї української діаспори.
Дізнатися більше про виставковий проєкт можна, завітавши на кураторську екскурсію від Ганни Лексіної, яка відбудеться 8 жовтня. Деталі за посиланням.
Виставка «П’ята хвиля»
Коли: до 13 листопада, щодня з 10.00. до 18.00, вихідний — понеділок.
Де: вул. Князів Острозьких (Московська), 40-Б
До теми: у столиці триває виставка про Козака Мамая
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»