Трагічні роковини: 24 вересня 1941 року зруйнували Хрещатик

В історії нашого міста є чимало трагічних сторінок, серед яких можна назвати варварське знищення центральної частини міста військами НКВС у вересні 1941 року.

При відступі з Києва, радянська армія вперше у світовій практиці застосує щодо власного населення тактику випаленої землі. Саме таким був наказ головнокомандувача Червоної армії Йосипа Сталіна, коли після неочікуваного нападу нацистської Німеччини на СРСР радянським військам довелося швидко відступали на схід.

На людські втрати керівництво абсолютно не зважало: коли 18 серпня 1941 року висадили в повітря греблю ДніпроГЕСу, унаслідок стрімкого потопу загинули близько 100 тисяч осіб…

Розуміючи, що радянська армія не зможе оборонити Київ, у будинках центральної частини міста завчасно розмістили радіокеровані міни.

Мінували навіть будівлі, де розміщувалися органи управління радянської влади: раднарком, Верховну Раду, ЦК КП (б)У, штаб КОВО на вулиці Банковій, 11, НКВС на вулиці Володимирській, 33.

Від­ступаючи з Києва, радянські війська підірвали електростанцію, водогін, залізничні колії, мости через Дніпро.

Історики вважають, що німці знали про замінування міста, але вони не могли уявити, яких руйнівних масштабів сягне це лихо.

24 вересня, на п’ятий день окупації міста о 16:00 раптово вибухнула будівля на розі Хрещатика та Прорізної, де знаходився магазин «Дитячий світ». Це був великий прибутковий будинок з наріжним шпилем, збудований за проєктом видатного зодчого Владислава Городецького. Споруда вважалася, однією з архітектурних перлин старого Хрещатика, кияни називали його Будинком Лицаря.

У перші дні окупації там розмістилася німецька комендатура. За спогадами тогочасних киян, в момент вибуху на вулиці стояла черга людей, які здавали радіоприймачі, черга була і біля сусіднього будинку — готелю «Спартак», де кияни стояли на реєстрацію. За мить він буде також зруйнований вщент вибуховим пристроєм.

За кілька хвилин злетить у повітря будинок на Хрещатику, 25 та інші будівлі вулиці. Загальна кількість вибухів, за свідченнями очевидців, сягала 16.

«Вибухи лунали у різних частинах Хрещатика, полум’я почало підійматися вгору по вулиці Прорізній… Найбільш жахливим у цій ситуації було те, що ніхто не знав, який будинок може вибухнути наступним.

Людей охопила абсолютна паніка, вони не знали куди бігти, і де сховатися від цього пекла у безпечне місце… Це зараз ми знаємо, що усе обмежилося лише центральною та прилеглими вулицями. Кияни розгублено бігли у напрямку Думи, але вибухи їх наздогнали й на розі сучасної вулиці Городецького…», — відтворює хронологію тих страшних подій історик Кирило Третяк.

У своєму інтерв’ю «Вечірньому Києву» науковець та дослідник історії нашого міста згадує, що протягом 24-29 вересня перетворився на суцільне пекло.

Тисячі людей, яким пощастило врятуватися, залишилися просто неба, знаходили притулок у парку Шевченка та на Володимирській гірці…

На щастя, частину вибухівки, закладену в знакових об’єктах центральної частини міста, окупаційній німецькій владі вдалося знешкодити.

Лише з Будинку Вчителя на Володимирській, 57, який називався тоді Музеєм Леніна, німецькими саперами були виявлені та знешкоджені понад 50 радіокерованих пристроїв, що містили до 3 тонн вибухівки.

«Кілька днів ці вибухові речовини стояли на пішоході, коли німці розміновували будинок. Кияни масово оглядали цей „гостинець“, що залишив їм більшовицький окупант, залишаючи Київ», — розповідає у своїй книзі український історик та очевидець тих подій Леонтій Форостівський.

Також, вибухові пристрої були виявлені та знешкоджені й в інших будівлях міста. Зокрема, з будівель Оперного театру та Держбанку на Інститутській вийняли «ТНТ» вагою до 1 тонни….

21 жовтня 1941 року газета «Українське слово описала наслідки підриву історичного центра Києва:

«Горіла найкраща частина стародавньої столиці України. Цілком зруйновані та спалені Хрещатик, Миколаївська (Архітектора Городецького), Мерингівська (Марії Заньковецької), Ольгинська вулиці, частина Інститутської, Лютеранської, Прорізної, Пушкінської, Фундуклеївської (Богдана Хмельницького) та Думської площі (Майдану Незалежності). Усього понад 200 великих житлових та адміністративних будівель були зруйновані вибухами та спалені».

Перші оцінки втрат забудови у центрі Києва були зроблені лише у 1944 році, після звільнення Києва. За цією документацією пожежі та вибухи пошкодили 9 кварталів міської забудови загальною площею 62 га, 40 з яких зазнали руйнувань.

Загальна кількість пошкоджених та зруйнованих будинків становила 324, серед яких п’ять кінотеатрів, два театри, цирк, центральний поштамт, консерваторія, п’ять найкращих готелів міста, два пасажі, бібліотеки, магазини, школа, будинки вчених та архітекторів тощо.

Мовчазним свідком тієї жахливої пожежі, яка понад 80 років тому зруйнувала вщент головну вулицю столиці, є опалені маскарони над вікнами будинку на Хрещатику, 32 (Департамент містобудування та архітектури КМДА).

Тоді плавилося каміння, але дореволюційний будинок колишнього банку вцілів і був відновлений.

Для німецької окупаційної влади такий масштабний теракт став приводом для початку репресій у місті.

Лише протягом двох днів 29 та 30 вересня вбито більше як 33 тисячі євреїв Києва. Ці жахливі дні перетворили словосполучення Бабин Яр, до того відомий лише киянам топонім на околиці міста, в символ одного з найстрашніших злочинів в історії людства — Голокосту.

Усього за 778 днів окупації, з 400 000 мешканців, які залишилися в Києві, близько 100 000 були страчені, ще стільки ж молоді було вивезено на примусові роботи до Німеччини.

На час визволення Києва 6 листопада 1943 року виявилося, що в місті вціліла лише п’ята частина довоєнного населення, приблизно 180 000 осіб.

Кількість жертв серед цивільного населення, що загинули під час руйнівної пожежі на Хрещатику, не вдалося встановити по цей час.

До теми: За берлінським часом: як жили кияни у роки німецької окупації.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»