Роздавали продукти з поїзда метро, проходили ворожі блокпости, — київський Червоний Хрест на передовій під час війни

Про драматичні моменти евакуації мешканців Ірпеня, Сєвєродонецька, Маріуполя, перемовини з окупантами на блокпостах, вбитих на дорогах Київщини розповів начальник загону, киянин Тарас Логгінов.

Тарас Логгінов підкреслив, що загони швидкого реагування засновані в усіх містах України, співробітники київського виконують роль головного офісу, основні сили загонів — це волонтери, що працюють на добровольчих засадах та виконують небезпечні завдання. Звичайно ж, з перших же прильотів ворожих ракет по Києву загони Червоного Хреста (ЧХ) допомагали в вивезенні мешканців з постраждалих будинків.

ПРО ПРОДУКТИ У МЕТРО ТА ОБШУКИ НА ВОРОЖИХ БЛОКПОСТАХ

Тарас Логгінов розповів, що у п’ятницю 25 лютого, коли киянам відкрили станції метрополітену для укриття під час повітряної тривоги й оголосили, що вийти з укриттів можна буде лише у понеділок, їм дивом вдалося швидко знайти гроші на закупівлю води, їжі та предметів першої необхідності.

«Нам спеціально відкрили „METRO“, де й завантажилися товарами, що потягнули на 10 тонн. Потім домовилися з метрополітеном, який виділив потяг. Від станції до станції їздили роздавали людям допомогу. Всього побували на 18 станціях».

В Білогородці під Києвом просто на базарі була точка, де формувалися евакуаційні колони для людей з окупованих сіл та містечок області, де йшли бойові дії. Їх організацією та маршрутами пересування займалася влада. В голові колони завжди їхала машина ДСНС, за нею — машина Червоного Хреста з флагами, під егідою якого й проводилася евакуація. За ними рушав автопотяг з десятків жовтих київських маршруток для переміщення громадян у безпечні місця, декілька машин швидкої допомоги.

Переговори на блокпостах з окупантами вели саме представники ЧХ та ДСНС. Так вдавалося щоразу вивозти 1,5 — 2 тисячі людей.

«Росіяни завжди обшукували всю колону — шукали зброю. Могли забрати телефони, розбити прикладами наручні годинники, бо думали, що там вмонтовані якісь шпигунські штучки. У мене кадирівець забрав старий GPS-навігатор. Спочатку вивозили з вокзалу в Ірпені, потім від розбитого Романівського моста, до якого людей виводив наш волонтер, що мешкає в Ірпені. Відвозили мешканців Київщини на стабілізаційний пункт, де недужих та поранених забирали швидкі, а здорових — на вокзал.», — розповів Тарас Логгінов.

Люди, що евакуйовувалися з Центрального залізничного вокзалу у столиці пам’ятають, як шість волонтерів Червоного Хреста цілодобово чергували там протягом 1,5 місяців: годували, напували, втішали…

СЕЛЯНИН, ВЕЛОСИПЕД ТА СОБАКА: У КИЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ БУЛО БАГАТО РОЗСТРІЛЯНИХ

Пан Тарас говорить, що поранених людей з містечок Київської області було не так багато, як вбитих. Адже рашисти вбивали цілеспрямовано. А от на сході України поранених через обстріли в рази більше, ніж страчених.

«Трупів бачили по узбіччях доріг дуже багато, розстріляних людей в машинах. В селі Забуччя натрапили на блокпост з озброєним окупантом, а поряд лежав розстріляний селянин, його велосипед та собака. Видно, що людина просто їхала й загинула тому, що рашисту було нудно. По дорозі ще зустріли машину, яку розстріляли з кулемета: в ній сидять тіла людей, а голів в них немає…».

Логгінову доводилося спілкуватися з російськими офіцерами, щоби узгодити час виїзду колони у зворотньому напрямку, коли вивозили людей з Приірпіння — Ворзеля, Бучі, Макарова, Бородянки, адже машини проїжджали через лінію фронту. Окупанти не дозволяли рухатися через блокпости о темній порі доби — боялися нападу. Іноді доводилося всім евакуйованим ночувати в машинах.

У МАРІУПОЛЬ ОКУПАНТИ НІКОГО НЕ ПУСКАЮТЬ, А З ЛУГАНЩИНИ НЕ ВСІ ХОЧУТЬ ВИЇЖДЖАТИ

За словами Логгінова, проїхати туди можуть тільки співробітники ООН та Міжнародного Червоного хреста зі своїм особливим мандатом. Саме вони беруть участь у перемовинах з окупантами щодо гуманітарного становища у місті. А окупанти навіть гуманітарну допомогу для міста не пропускають.

«Наші представники — Товариства Червоного Хреста України — Маріупольського загону — працювали у місті, й останньою колоною виїхали у Запоріжжя. Члени запорізького загону, коли організовувалися „зелені коридори“, зустрічали колони з Маріуполя на підконтрольній Україні території, розселяли, годували, доправляли до шпиталів…».

На сході України столичний загін працює на ротаційній основі кожних два тижні, адже нині їхати з Києва до пункту тимчасової дислокації на сході України доводиться більше 800 кілометрів. Волонтери ночують у своєму прихистку, а зранку виїжджають у міста та містечка за людьми, яких потрібно евакуювати.

«Запам’ятався недавній епізод, коли попросили з Сєверодонецька, що постійно обстрілювали, евакуювати бабусю 93 років, якій лікарі прогнозували не більше 36 годин життя. Я запитую родичку: навіщо її вивозити? А та відповідає: як я її під бомбами тут ховати буду? А в Бахмуті поховаю достойно. А ще вивозили жінку з гангреною, військового в тяжкій формі, якого треба було доправити живим в столичну лікарню».

У столичного загону ЧХ є всі види обладнаного медичного транспорту, й волонтери — медики надають інтенсивну медичну підтримку в дорозі. Чехія надала в користування 14 спеціалізованих авто, розуміючи, що вони можуть «загинути» десь на воєнних дорогах. Хоча транспорту немало, але він не новий й потребує постійного ремонту.

Тарас Логгінов говорить, що коли волонтери загону відправляються у «відрядження», то обов’язково везуть туди гуманітарну допомогу, яку просять надати місцеві організації виходячи зі своїх потреб: пральний порошок, бинти чи інтернет- станцію для надійного зв’язку з одним з міст. Якщо місто знаходиться під постійним обстрілом, то машини Червоного Хреста туди не заїжджають. Людей до них доправляють броньованим транспортом ДСНС.

«Зі сходу України доводиться вивозити багато поранених під час бомбардувань. Й тих, хто хоче евакуюватися, в першу чергу — сім’ї з дітьми. Але не всі люди там поспішають просто так покидати свої домівки».

ОКУПАНТИ ПІДІРВАЛИ МІСТ У ЛИМАНІ ПІСЛЯ ПРОЇЗДУ МАШИН ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА

На запитання, чи обстрілювали машини Червоного Хреста, Логгінов розповів, що вони постійно працюють в бронежилетах, адже йде війна артилерій. В 2015 році, коли вивозили поранених у битві за Дебальцеве, їх цілеспрямовано обстрілювали з мінометів. Волонтери загону нещодавно їздили з гуманітарною допомогою в Лиман, де в підвалі будинку культури переховувалися люди. Увечері туди попала ракета й весь гумвантаж згорів. З Лиману таки забрали пораненого, а коли машини Червоного Хреста проїхали міст, його невдовзі підірвали рашисти.

Тарас Логгінов нагадав, що столичний загін швидкого реагування Червоного Хреста почав працювати 1 грудня 2013 року на вулиці Банковій, забираючи з натовпу поранених. Адже медикам швидкої допомоги по закону не дозволяється працювати у зоні конфлікту й вони мають бути поряд з ним. Евакуювати людей в таких випадках може тільки Червоний Хрест.

Тарас Логгінов пригадує, що коли у Києві завершилася Революція Гідності, його соратники роз’їхалися по містах України формувати такі загони у громадах.

«В першу чергу члени київського загону поїхали у Харків, допомогли місцевим створити свій загін, які нині успішно працює. В першу фазу російської збройної агресії у 2014 — 2016 роках довелося бути на виїздах в усіх точках фронту — від Щастя до Маріуполя».

**********

До слова, у Києві значно виросла цікавість містян до майстер-класів, що проводить столичний Червоний Хрест. Їх організовано у VcentriHub. Вже відбулися чотири заняття з надання першої домедичної допомоги. Інструктори навчили, як допомогти людині у різних критичних станах: що робити коли людина без свідомості, але дихає; що робити коли людина без свідомості та не дихає; як діяти у разі кровотечі, тощо. Слухачі мали змогу відпрацювати всі здобуті навички на практиці.

«Вечірній Київ» повідомляв, як депутати захищали Оболонь та будували фортифікаційні споруди.

Катерина НОВОСВІТНЯ, «Вечірній Київ»