Оболонь захищали від ворога конструкціями з річки Почайна: як будували блокпости та окопи в перші дні війни
Конструкції монтували з допомогою будівельної техніки.
Від імені мера столиці Віталія Кличка та Оболонської РДА грамоти вручили депутату Київради Костянтину Богатову, Віталію Жадобіну, Аннабеллі Моріній, Ігорю Райкову, а також операторам будівельної техніки та всім, хто був задіяний в обороні Оболоні й Києва від ворога в перші місяці війни.
Про те, як з перших часів війни 24 лютого в Оболонському районі почали з’являтися нові укріплення, «Вечірньому Києву» розповіла засновниця громадського руху «Почайна» Анабелла Моріна. Це також розповідь про кооперацію громадськості, бізнесу та влади, які миттєво встали на захист столиці. А також про те, чим займаються знані у місті активні кияни під час бойових дій.
За словами Моріної, операція зі зведення захисних споруд та укріплень на Оболоні стартувала як волонтерський проєкт і швидко перейшла в офіційне русло за повної підтримки влади району.
В УКРІПЛЕННЯХ ОБОЛОНІ Є ЧАСТКА РІЧКИ ПОЧАЙНА ТА ПІСОК З ДНІПРА
«З першого ж дня війни ми почали допомагати нашій Оболонській теробороні. Пам’ятаю, як на другий день ми з Костянтином Богатовим, депутатом Київради, завозили продукти й воду для тероборони, а коли поверталися, побачили, що хлопці риють окопи лопатами. Я написала тоді різкий пост у Фейсбук про потребу в техніці, адже Київ — місто, де є десятки будівельних компаній з величезним парком будтехніки.
На пост миттєво відгукнулися люди: будівельники, з якими раніше не спілкувалась. Так у нас утворилася волонтерська команда, куди увійшли Костянтин Богатов, Ігорь Райков (девелопер, засновника Школи професійного девелопменту), Віталій Жадобін (адвокат, засновник SENSUM LawFirm, призначений у лютому тимчасовим головою «Укрспирту») і я», — розповіла Анабелла Моріна.
В той же день, 24 лютого, Аннабелла згадала, що на березі річки Почайна лежать 170 штук бетонних лотків, які дістали будівельники, вивільняючи русло під час гідротехнічних робіт. На замовлення територіальної оборони жінка повезла ці лотки на площу Шевченка, де споруджували один з перших блокпостів. А коли маніпулятор із бетонними блоками проїжджав по вулиці Вишгородській, його побачили оборонці й попросили надати такі ж для укріплення.
«На вулицях укріплення були зроблені з шин та палет, — розповідає Анабелла. — Порівняно з ними, бетонний лоток був надійнішим. Отак колишнє бетонне дно Почайни послугувало укріпленню Оболоні та частини Подолу. Потім наша команда почала діставати блоки, утворився пул техніки від будівельників, яку надавали безкоштовно по першому дзвінку: це крани, екскаватори, маніпулятори, та спеціалісти, що управляли цією технікою. Постійно у нас було 2-3 маніпулятора, 2-3 екскаватора, КАМАЗ та кран. Ми працювали всі дні з ранку до ночі. Навіть в ті дні, коли була комендантська година. Ми мали спеціальний допуск, тож їздили всюди. Нас тоді позаочі називали «шалена бригада».
У перші дні війни треба було все робити швидко, тому що з північного напрямку очікували напад на місто. Ігор Райков та Костянтин Богатов штудіювали теорію фортифікації по книгах, а практику — по «ютуб» та співпрацювали із війсковими інженерами з ТРО та ВСУ.
«Для будівництва ми використовували бетонні блоки, дерево, пісок. Бетонні блоки знаходили десь на незавершених будівництвах або у виробників, дерево — у лісництвах, а пісок — цього добра на Оболоні вдосталь. Костянтин Богатов підключив оболонців. Кожного дня біля шестидесяти чоловіків наповнювали мішки, вантажити на КАМАЗ, розвозили по позиціях. В результаті, всі блокпости на Оболоні були укріплені», — пояснила Моріна.
Волонтери будували захисні споруди для всього Оболонського району та допомагали іншим районам. Вже з другого дня війни в них склалася гарна комунікація та співпраця з головою Оболонської РДА Кирилом Фесиком, і до робіт також долучилася техніка та спеціалісти Оболонських КП ШЕУ, Зеленбуду та Благоустрою.
«Люди запитували: „Ви не боїтеся?“. Це сьогодні можна сказати: „А чого було боятись? Нічого ж з нами не сталося, на відміну від жахіть, що відбувалися в області“. Думаю, ми просто були морально готові зробити все, щоб ворог не взяв Київ. Ми збирали блокпости, коли над головою літали снаряди. Коли підбили екскаватор, наступного дня туди поїхав наш», — розповіла Анабалла.
Одного дня волонтерів — фортифікаторів суворо попередили, що не можна залишатися на позиціях на ніч, бо очікується наступ й можливий прорив ворога на Оболонь. Але команда залишилася…
«В нас були найкращі спеціалісти — оператори маніпуляторів, екскаваторів, кранів. Справжні герої!», — вважає Анабелла Моріна. — Та й хлопці-волонтери з нашої маленької бригади працювали руками, подавали стропили, копали, вирівнювали лінії».
Згідно акту виконаних робіт цією волонтерською бригадою було зроблено понад 100 об’єктів: бліндажів, блокпостів, траншей, змійок. Тому до настання найбільш напруженого моменту Оболонь була укріплена.
Про страх, активістів з Андріївського узвозу та виїзд до фронтового Харкова
На запитання про відчуття небезпеки та страху, Анабелла Моріна говорить, що, скоріш за все у тих, хто багато років займається захистом прав або протистоїть якимось негативним процесам у суспільстві — у активістів — дещо інший рівень відчуття небезпеки.
«Я зрозуміла це, спостерігаючи за своїми друзями з Поштової площі та іншими активістами — вони не мали такого страху, як інші люди. Може, у нас рівень адреналіну вищий, ми ж постійно знаходимо собі „неприємності на голову“. А з війною негаразди прийшли самі. Я постійно ловила себе на тому, чому я нічого не відчуваю? Напевно тому, що поряд ще не розірвався снаряд? В принципі, мені на передовій лінії було нормально. Мабуть, це мій рівень стресу. Я не могла змусити себе ходити у бомбосховище, нормально спала, пізно поверталася додому. Мої друзі такі ж самі», — зізнається Анабелла Моріна.
Громадські діячі з Поштової площі — це відомі кияни, активісти Ольга Рутковська та Віталій Білецький, які під час війни допомагають з евакуацією людей з найгарячіших місць бойових дій, займаються доставкою гуманітарної допомоги в зруйновані війною селища по всій Україні та працюють під егідою Червоного Хреста та Подільської РДА. Анабеллі вони допомогли евакуювати хвору маму з її дому на Салтівці у Харкові.
«На той момент у її будинку після обстрілів вже тиждень не було світла, води, тепла. Коли поруч впав снаряд, я зрозуміла, що треба діяти негайно. Зателефонувала Віталію Білецькому та Олі Рутковській, у відповідь почула: за годину виїжджаємо! І ми просто рвонули по трасі», — пригадує Анабелла.
Їм пророкували, що не зможуть виїхати за Бориспіль та не проїдуть дорогою на Харків. А на кожному блокпосту питали: «Ви до Харкова? Ну й сміливці!». Траса й справді була перекрита, тож кияни проїхали іншими дорогами. Забрали маму Анабелли та повернулися назад досить швидко.
Про озеро Йорданське, річку Почайну, які прикрашають під час війни
«Займаючись укріпленням району, ми тісно співпрацювали з КП УЗН Оболонського району. Його директор Марія Олексіївна Ковальчук весь час була у Києві, — розповіла Анабелла Моріна. — Якось на подвір’ї Оболонського зеленбуду я побачила охайні новенькі лави, запитала про них, а Марія Олексіївна каже: «Тож для Йорданського озера закуплені, і деревця ось приготовлені. Яка ж біда ця війна…».
Тоді з’явився задум все ж таки встановити лави на озері. Ідею погодили із керівництвом, провели толоку.
«Була наша „шалена бригада“, був Кирил Фесик, мешканці навколишніх будинків. Люди із задоволенням прибирали, садили дерева, встановили лави. Потім ми ще посадили й калину біля води на озері. Під час війни люди повинні мати приводи для радості. Це найкраща відповідь ворогу. Таким чином ми демонструємо, що не здаємося», — пояснила Анабелла.
Нині, зі зрозумілих причин, на подальші роботи із створення парків на Йорданському озері та Почайні грошей не виділяють. Але активісти знаходять способи продовжити роботи, частково за рахунок можливостей КП УЗН Оболонського району, частково домовляються з партнерами із західних країн, щоб отримати деякі матеріали безкоштовно. Морина, наприклад, вірить в те, що на Почайні ділянку парку із освяченою спорудою «Хрещальна купель» вдасться доробити до 28 липня.
«Нагадаю, що 28 липня ми вперше будемо визначати День української державності. Тієї самої, про яку ворог каже, що її немає. Але яку відстояли у битві за Київ, за яку нині боронять захисники та захисниці України», — резюмує Анабелла Моріна.
«Вечірній Київ» розповів про «Добродіїв» з Солом’янки, які не залишають людей у скруті.
Катерина НОВОСВІТНЯ, «Вечірній Київ»