13 років у столичному метро: історія працівниці зі станції «Сирець»
«Вечірній Київ» продовжує розповідати цікаві історії людей, які щодня роблять життя киян комфортнішим та цікавішим.
Раніше ми розповідали про фантастичну киянку Ольгу Заболотну, яка вже майже пів століття керує пультом трамвая. Також про художника-реставратора Анатолія Остапчука, який понад 40 років працює у грандіозній святині із тисячолітньою історією — Софії Київській. Читачів «Вечірки» знайомили ще і з Максимом Ковалем— машиністом Київського метрополітену, за плечима якого 17 років стажу.
Сьогодні ми розповімо вам історію Наталії Маслянич, яка працює в столичному метрополітені вже більше ніж 13 років.
На перший погляд, може здатись, що робота чергової по станції є дуже простою та зрозумілою. Однак насправді це одна з найвідповідальніших професій у підземці, чергові слідкують за дотриманням правил і постійно взаємодіють з пасажирами.
«Черговою по станції бути відповідально тому, що ми відповідаємо за життя і здоров’я пасажирів, за те, щоб їм було комфортно в метрополітені» — пояснює нам вона.
За відсутності начальника станції чергова навіть може приймати рішення замість нього, тобто фактично стати керівником.
Наталія чесно зізнається, що хоча навчалася за відповідною спеціальністю в університеті, проте, про роботу у метрополітені не мріяла. Визначитись із професією їй випала нагода уже на останньому курсі.
«У кінці 5 курсу у нас в університеті був „ярмарок професій“, і представники Київського метрополітену запрошували на роботу молодих спеціалістів», — пригадує Наталія.
Додатковим «аргументом» були її старші подруги, які на той момент вже працювали в столичній підземці.
«Одна з них, до речі, працює диспетчером в службі руху, тому я вирішила також йти працювати черговою по станції», — каже вона з посмішкою.
Для того, щоб стати черговою по станції недостатньо просто відповідати необхідним критеріям, потрібно також задавати іспити. Через високу відповідальність, зазвичай ті, хто хоче працювати черговими після училища, йдуть спочатку на оператора, набираються досвіду і тільки потім уже складають іспити.
Але Наталія вирішила скласти іспити після університету і після них одразу влаштуватись черговою станції «Сирець».
З того часу метрополітені я працюю вже 13 років, працювала ще на іншій посаді, а після декретної відпустки знову вийшла на станцію «Сирець» черговою.
«Пасажири бувають різні…»
Одним з головних аспектів роботи чергової є постійна взаємодія з пасажирами. Вона за своєю роботою мусить спостерігати та допомагати пасажирам. Вони усі дуже різні і в залежності від типу їхньої поведінки змінюється і взаємодія з ними.
«Є пасажири зачитані, які поринувши у книжку і зачитавшись пропускають кінцеву станцію, є пасажири в телефонах, є романтичні, які щовечора чекають свою дружину після роботи, — після короткої паузи вона продовжує, — Інколи є злі пасажири, для них у нас є допомога поліцейських на станціях. Є добрі і ввічливі, є навіть ті, що цукерками пригощають. Але це до карантину звичайно було»
Наталія каже, що як і пасажири, чергові теж бувають різні, але на цій роботі завжди важливо мати хороший настрій, спілкування і допомога людям — це частина робочої рутини.
Нерідко пасажири забувають речі, за якими потім повертаються і звертаються до чергової, яка їх або повертає, або ж передає в бюро знахідок метрополітену.
«Якщо це люди з інвалідністю, ми їх зустрічаємо, проводимо і відправляємо на станцію, куди їм треба їхати. Часто в нас ще пасажири похилого віку просять допомоги — це також взаємодія» — розповідає вона.
Однак це не завжди означає спілкування, говорити з усіма просто неможливо, але чергові спілкуються з людьми за допомогою оголошень. Чергові керують станцією з допомогою спеціального пульта «Велес», з якого інформують пасажирів. Пульт знаходиться в спеціальному приміщенні з якого здійснюється керування станцією та можна включати та виключати різні системи.
«В екстрених випадках ми можемо вести інформацію по всій станції, а також вулицю. Можемо вести її окремо тільки на платформу наприклад, — вона показує нам на пульт керування та відповідні кнопки, — а можемо і на вулицю. Тобто чергова може це робити по всіх рівнях»
Станція Сирець одна з небагатьох, на яких ведеться постійний відеонагляд, тому чергова майже одразу бачить, якщо відбуваються порушення. У таких випадках вона звертається до пасажирів з мікрофона, який теж є на пульті керування.
«Ми спостерігаємо за ними, щоб вони дотримувались правил користування метрополітену. Якщо вони не дотримуються, то даємо їм інформацію за допомогою радіомікрофону, є у нас і автоматичне ведення інформації» — пояснює Наталія.
В умовах пандемії також кожні 15 хвилин чергові обов’язково ведуть інформацію для пасажирів про дотримання масочного режиму.
Оскільки станція «Сирець» вважається новою, то перемикання ескалаторів можна робити дистанційно, на більш старих станціях для цього є спеціальні працівники — чергові по ескалатору.
Наталія нам одразу ж пояснює, що у цій простій, на перший погляд, процедурі залучено одразу декілька служб: «Мені подзвонили, що ми переключаємось, я даю вказівку контролеру, щоб вона відкрила площадку виходу пасажирів, а потім повідомляю чергового про те, що буде переключення ескалаторів. Пасажири переводяться з робочого ескалатора на резервний. Тобто взаємодія: я — чергова, яка чергує на пості централізації, чергова, яка на платформі, контролер і працівники ескалаторної служби.»
Графік роботи і сім’я
Як правило чергові по станції працюють зміну в 12 годин. Якщо вони працюють сьогодні з 8:00 ранку до 20:00 вечора, то завтра вже потрібно виходити на роботу о 20:00 вечора і так само працювати 12 годин. Графік є достатньо непростим, адже працювати доводиться і в день, і в ночі.
«Якщо ми працюємо в нічну зміну до 8 ранку, то цей день вважається з ночі вихідним» — додає Наталія.
Сама вона живе не у Києві, а у Фастові, тому робота ускладнюється ще й фактором поїздки на роботу, а потім повернення додому. Однак на такий графік Наталія не нарікає, адже він загалом поєднується з її життям та навіть допомагає проводити час із сім’єю.
«Він поєднується. (сміється) Якщо вночі мама і дружина не завжди є дома, але перед нічною зміною, після неї і на вихідний я можу так само приділити час своїй родині. У мене є син, який навчається в 3-му класі, — трохи замислившись вона продовжує, — такий графік мені навіть допомагає, До декретної відпустки я працювала за графіком з 8:00 до 17:00, ну і якщо врахувати час добирання до роботи і повернення, то це багато часу. Але нинішній графік в даний період мого життя краще підходить.»
Як вона зізнається, робота є достатньо монотонною, але нестандартні випадки теж трапляються. У роботі чергової такі випадки частіше за все пов’язані із небезпечними ситуаціями і випадками пасажирами. Аля є і приємні спогади з роботи.
«Одного разу на Різдво у нас пасажири колядували, тоді я працювала на станції Дорогожичі, вони були дуже гарні, переодягнені, спускались на платформу, дуже гарно колядували. Взагалі приємно, коли пасажири говорять: „дякуємо!“, за будь-що, можна і просто так» — пригадує вона з посмішкою.
Про екстрені випадки, як падіння пасажирів на ескалаторі або на колії вона розповідає неохоче, однак додає, що це, на жаль, теж частина професії.
Це теж ми контролюємо і якщо таке, не дай Бог трапляється, то чергова по станції повинна вжити всіх заходів для того, щоб зберегти життя і здоров’я пасажирів.
Михайло ЗАГОРОДНІЙ, фото Бориса КОРПУСЕНКА, «Вечірній Київ»