Терпіння, виклики і азарт: історія київського реставратора, який 43 роки працює у Софіївському соборі

Анатолій Остапчук почав працювати у Софії Київській в кінці 70-х (фото Бориса Копусенка)
Анатолій Остапчук почав працювати у Софії Київській в кінці 70-х (фото Бориса Копусенка)

«Вечірній Київ» знайомить читачів із художником-реставратором, який майже пів століття працює у грандіозній святині із тисячолітньою історією – Софії Київській.

Отримавши у спадок неоціненні пам’ятки, мусимо дбати про їхній стан, аби не стати останніми, хто бачив споруди у всій їхній красі. Справа це не з легких, і потребує досвіду фахівців, які зможуть допомогти шедеврам вистояти перед впливом часу.

Анатолію Остапчуку - 71. Останні 43 роки він працює над відновленням Софіївського собору, який нині гордо очолює список українських пам’яток, внесених до світової спадщини ЮНЕСКО. За цей період реставратор, здається, встиг вивчити і дослідити кожен квадратний метр фресок та мозаїк, які вважаються шедеврами світового мистецтва. Зараз він обіймає посаду завідувача науково-реставраційної майстерні Національного заповідника «Софія Київська».

Ексклюзивно для журналістів «Вечірки» Анатолій Остапчук погодився з погляду реставратора із багаторічним досвідом провести екскурсію святинею. А також - розповісти про свій досвід у Софії та про таємниці, які приховують древні розписи собору княжої доби.

НИНІ СОБОР ВИГЛЯДАЄ МАЙЖЕ, ЯК В XI СТОЛІТТІ

Потрапити всередину Софії Київської сьогодні може кожен. Але у будній день, окрім працівників заповідника, які чергують у храмі, та реставраторів, тут нікого немає.

Софія Київська збудована в XI столітті

Аби максимально зберегти святиню, у стінах Софії вже давно не проводять постійних літургій – за винятком, великих свят чи подій державного значення. Так, наприклад, саме у цих стінах свого часу проходила інтронізація предстоятеля ПЦУ Епіфанія, а шість років тому – інавгурація експрезидента України Петра Порошенка…

«Мабуть, більшість погодиться, що Софія Київська – це те місце, де якраз відчувається неймовірний зв’язок із минулим, — розпочав розмову Анатолій Остапчук, як тільки ми переступили поріг храму. — Сьогодні ви бачите собор у практично автентичному вигляді – таким, як його спланували ще 1000 років».

У Софіївському соборі гармонійно поєднуються два види монументального живопису – 260 кв.м мозаїки та близько 3000 кв.м фресок.Зберегти автентичність, як говорить Анатолій Остапчук, завдання не просте, але реальне. Науково-реставраційна майстерня, якою він керує, періодично моніторить стан пам’ятки. Якщо виявляють відлущення чи тріщини, одразу беруться вирішувати проблему.

«Нині собор у досить доброму стані – вся мозаїка досліджена і відреставрована. Нема аварійних ділянок…», — наголошує він, неспішно крокуючи храмом.

«РОБОТОЮ РЕСТАВРАЦІЮ НІКОЛИ НЕ НАЗИВАВ, А ЛИШЕ ОПЛАЧУВАНИМ ХОБІ»

Анатолій Остапчук родом із Житомирщини. В 60-х роках він приїхав в столицю, аби навчатись у художній школі. Згодом став одним із перших випускників факультету реставрації при Київському художньому інституті. У Софії Київській почав працювати наприкінці 70-х. Сьогодні він скромно запевняє, що колись йому «просто пощастило потрапити у бригаду, яка працювала у видатному соборі».

«У мене батько малював, і напевно прищепив і мені любов до мистецтва. Але в дитинстві я й не сподівався, що присвячу життя пам’ятці такого значення. Цікава робота – біля іншої себе й не бачив ніколи. Та й роботою реставрацію ніколи не називав, а лише оплачуваним хобі», — говорить пан Анатолій.

Під час розмови відволікаємось на риштування, які зараз встановлені у соборі. Наш співрозмовник пояснює – нещодавно у цьому місці клали кабель, і треба зашпаклювати отвори. Оскільки пам’ятка дуже цінна – навіть такі, здавалося б, дрібні роботи довіряють лише реставраторам.

«Зараз тут працює мій колега Леонід. Він затинькував отвори і зашпаклював їх. Тепер ці місця ще потрібно затонувати», — наголошує Остапчук.

На стіні, біля якої встановлені риштування, помічаю приклеєну вату. Цікавлюсь, що це. Реставратор пояснює: це мітки про те, що саме у цих місцях були виявлені тріщини чи мікроскопічні відшарування покриття. Аби не загубити їх, художники приклеюють невеличкий шматок вати.

Шматками вати реставратори позначають аварійні місця на розписах

«Найближчим часом наші спеціалісти закріплять ці місця, аби розпис дальше не нищився. Здебільшого ми так і працюємо – як ювеліри чи лікарі – зі скальпелем, обережно досліджуємо кожен сантиметр пам’ятки», — розповідає Остапчук.

Каже, що за понад сорок років для нього ці стіни стали практично другим домом. І нині йому достатньо лише глянути на розпис чи «простукати» його, аби зрозуміти, яке покоління чи яка епоха долучалась до його створення або реставрації.

ЗІТКНЕННЯ ЕПОХ

Фахівці сходяться на тому, що комплексні реставрації такі пам’ятки як Софія Київська повинні проходити кожних 20-30 років. Але за умови, що у перехідний період будуть превентивні чи косметичні реставраційні роботи.

За останній час одні з найбільш глобальних робіт у Софії Київській проводили у 2018-2019 роках. До речі, тоді роботи фінансував Кіпрський благодійний фонд, який виділив на пам’ятку 15 тис. євро.

«До 2018-2019 рр. практично усі мозаїки та фрески у соборі були повторно досліджені та відреставровані, окрім підкупольної південної частини. На щастя, фонд виділив кошти і з’явилась можливість відновити і ці розписи. Загалом відреставрували мозаїчні зображення євангелістів, південну арку із зображеннями мучеників і зображення Богоматері із композиції «Благовіщення», — розповідає Остапчук.

Взагалі, з його слів, впродовж останніх двох століть Софію Київську брались відновлювати кілька разів. Сам процес робіт по збереженню пам’ятки, звісно, різнився – в залежності від епохи та спеціалістів, яких долучали до реставрації.

«Звичайно, в середні віки працювали по-іншому, ніж тепер. Щось намагались зберегти, та багато що перемальовували чи навіть перебудовували на смак того часу. Але, наприклад, вже в середині XIX ст. ці ремонти можна назвати реставрацією. Тоді ставили собі завдання максимально відкрити живопис XI ст., який зберігся, трохи його підмарафетити, і експонувати. А ті розписи, які були знищені, дозволяли домальовувати по новому тиньку олійними фарбами», — розповідає Анатолій Остапчук, показуючи на блискучі розписи, якими нині досі де-не-де вкриті стіни храму.

Стіни Софії мають три основних покриття – первинні розписи, олійні з XVIII-XIX століття та нейтральні тони

З його слів, вже пізніше наступні покоління реставраторів під шаром покриттів, в тому числі, і олійних, розшукували автентичні розписи. До тепер спеціалісти не раз підіймають питання про те, чи вартувало у XIX столітті покривати фресковий живопис олійними матеріалами…

«Звісно, олійна фарба суттєво знищила первинне покриття – перед пофарбуванням давній живопис ще й був прооліфлений, аби краще тримався. Це вплинуло на фактуру фресок, змінився і сам колір – розписи пожовтіли, потемніли. Але з іншого боку – цей спірний, на перший погляд, спосіб, можливо, частково законсервував розписи. Та допоміг їм дожити до наших днів», — каже він.

Наступна комплексна реставрація була вже у післявоєнний час. Впродовж десяти років – з 1952-го до 1962-го – спеціалісти комплексно реабілітували будівлю та інтер’єр собору, які були суттєво пошкоджені.

«Після війни у храмі протікала покрівля, місцями відставав тиньк, повсюди була пліснява… Живопис був дуже забруднений. Тому тоді прийняли рішення відремонтувати дах, вікна. Також понизили до первинного рівня підлогу, закріпили залишки плит престолу та вівтарного комплексу, карнизи та мозаїку. Реставратори максимально розчистили фрески від олійного покриття, яке нанесли у ХІХ ст. Тоді ж суцільними шарами фарби нейтрального тону перекрили деякі олійні розписи. Аби це покриття не заважало сприймати фрески», — розповідає реставратор.

Наступна комплексна реставрація у храмі була у 80-90-х рр. ХХ ст., у якій вже брав участь й сам Анатолій Остапчук.

Підсумовуючи екскурс по головних реставраційних роботах, він наголошує, що нині стіни Софії мають три основних покриття – первинні розписи, олійні з XVIII-XIX століття та нейтральні тони, якими забілювали стіни в середині минулого століття. Аби підтримувати фрескові розписи у належному стані, реставратори періодично зчищають з них забруднення.

«Є ще зафарбовані склепіння, які хочуть наші науковці і громадськість відкрити. Під ними нібито збереглись олійні композиції… Але чи вдасться розчистити – важко сказати. Треба досліджувати», — наголосив Анатолій Остапчук.

РЕСТАВРАЦІЯ ЯК СПРАВА ВСЬОГО ЖИТТЯ

Реставрація – це та сфера, у якій все життя треба вчитись, переконує Остапчук. Саме тому нині він досі разом з колегами їздить у закордонні відрядження, переймає досвід італійців та постійно цікавиться новими тенденціями.

«Світ чи не щодня робить крок уперед у сфері збереження пам’яток. На ринку з’являються нові матеріали, запроваджують інноваційні технології. Тому що пам’ятка – це живий організм, який потребує постійного дослідження. Кожен день у цій сфері – це виклик. Але мені подобається», — запевняє Анатолій Остапчук.

Анатолій Остапчук показує журналістам «Вечірки» місце, де реставратори віднайшли старовинне вікно

Каже, що немає нічого цікавішого для нього, як відкривати під шарами фарби первісне покриття стін.«Це такий азарт – не передати! Ти першим бачиш те, що намалювали в XI столітті. Акуратно це розчищаєш. Це дуже клопітка, але водночас – дуже цікава робота. Є в ній якась магія навіть», — із захопленням говорить пан Анатолій.

Історична довідка:

Софійський собор, або Софія Київська — визначна пам’ятка історії та архітектури України, розташована на Софійській площі у Києві. Давньоруські літописи згадують закладення Св. Софії під 1017 і 1037 рр. і називають її засновником великого київського князя Ярослава Мудрого. Новітніми дослідженнями доведено, що насправді собор у 1011 році заснував Володимир Великий, а завершив проєкт – його син Ярослав Мудрий.

Софіївський собор. Малюнок А. ван Вестерфельда (1651 р.)

Софії Київська мала статус кафедрального собору. З перервами була резиденцією київських митрополитів (православних та унійних). До XIII століття використовувався як головна церква Русі. Місце поховання великих князів київських. При соборі велося літописання, працювала перша бібліотека. Занепав у XIV столітті. Відновлений стараннями митрополита Петра Могили і гетьмана Івана Мазепи. З 1638-го був головним храмом Софійського монастиря.

Поєднує візантійський і бароковий архітектурні стилі. Одна з небагатьох уцілілих споруд часів Русі. Пам’ятка української архітектури та монументального живопису XI—XVIII століть. З 1990 року входить до списку світової спадщини ЮНЕСКО під №1 в Україні.

Раніше «Вечірній Київ» розповідав про 11-річну реставрацію Андріївської церкви і публікував унікальний фоторепортаж переж відкриттям храму.

Олена ПЕТРИШИН, фото Бориса КОРПУСЕНКА, «Вечірній Київ»