Соборність як фундамент української державності: від 1919 року до сьогодення
На думку істориків, Велика злука 1919 року стала вершиною об’єднавчого руху, започаткованого ще у середині ХІХ століття на українських землях, що віками знаходилися у складі різних держав.
Сьогодні, 22 січня, в Україні відзначається День Соборності. У цей день рівно 107 років тому, представники УНР та ЗУНР на Софійській площі проголосили Акт злуки. Ця подія стала не просто формальним документом, а маніфестом єдиної нації, що прагнула подолати наслідки багатовікового перебування у складі різних імперій.
Після довгих, важких і тривалих перемовин між керівниками обох республік, сторонам вдалося досягти згоди, оголосивши 22 січня 1919 року доленосного рішення про об’єднання «століттями одірваних одна від одної частин єдиної України.
«Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України — Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка…» — декларувалося в «Універсалі соборності», який урочисто проголосили учасники тієї історичної події.
Символічно, що ці події відбулися у річницю проголошення IV Універсалом Центральної Ради незалежності Української народної республіки.
Історичний фон та передумови об’єднання
Наприкінці 1918 року українці опинилися в унікальній ситуації: на руїнах Російської та Австро-Угорської імперій постали дві молоді держави — Українська Народна Республіка (УНР) та Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР). Попри різні політичні традиції та виклики, лідери обох республік усвідомлювали: вижити в умовах агресії сусідів можна лише разом. Попередні переговори у Фастові заклали основу для остаточного об’єднання.
Хроніка «Свята єднання» на Софійському майдані
22 січня 1919 року Київ перетворився на епіцентр національного відродження. Подія була зрежисована як величну урочисту подію. Місто прикрасили блакитно-жовтими стягами, а Софійську площу — символічними гербами всіх українських земель: від Галичини до Кубані.
Особливого колориту події надав Микола Садовський, видатний актор, який у ролі розпорядника свята втілював тяглість традицій від козацького гетьманату до сучасної республіки.
Святкова церемонія включала не лише читання Універсалу, а й релігійний молебень та військовий парад під проводом полковника Євгена Коновальця. Участь Січових Стрільців у параді була символічною, адже вони уособлювали загартовану в боях військову міць об’єднаної України.
Дипломатичне значення та правова вага Акту Злуки
Акт Злуки мав чітко визначену юридичну форму. Проголошення тексту французькою мовою для іноземних послів підкреслювало суб’єктність України на світовій арені. Згідно з Універсалом, ЗУНР входила до складу єдиної УНР як «Західна область», зберігаючи певну автономію. Це була спроба створити федеративну модель соборної держави, де регіональні особливості не заважали б загальнонаціональній єдності.
Трагізм реальної політики та розбіжність інтересів
Об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу через низку причин не було доведене до кінця. Попри щирий народний запал, політичне керівництво республік зіткнулося з жорстокою реальністю. УНР Симона Петлюри вела боротьбу проти більшовицької Росії, тоді як ЗУНР була виснажена війною з Польщею. Це призвело до стратегічного розколу: Петлюра пішов на союз із Польщею ціною втрати західноукраїнських земель (Варшавський договір), що спричинило денонсацію (скасування) Акту Злуки з боку галицького керівництва.
А вже через кілька місяців після проголошення Злуки більшовики захопили Київ, Східну Галичину окупували поляки, Буковину — румуни, а Закарпаття — Чехословаччина.
Однак історична цінність 1919 року полягає в тому, що факт об’єднання відбувся з власної волі народу. Це руйнує сучасні російські наративи про те, що Україну «зібрали» більшовики. Саме Акт Злуки доводить, що українська соборність — це результат внутрішнього національного процесу, а не подарунок диктаторів.
Символ незламності: від заборон до «Живого ланцюга»
У радянський період пам’ять про Соборність намагалися знищити, тавруючи лідерів УНР як ворогів. Але ідея єдності збереглася в діаспорі та підпіллі. Справжнє відродження свята відбулося у 1990 році, коли мільйони людей утворили «Живий ланцюг» від Києва до Львова та Івано-Франківська. Ця акція стала передвісником відновлення незалежності у 1991-му, продемонструвавши, що за сім десятиліть окупації потяг до соборності не згас.
Сьогодні Соборність — це не лише про географічні межі чи адміністративні кордони, це про непорушну єдність сердець і згуртованість суспільства перед обличчям агресії. Це живий зв’язок між кожним містом і селом, де кожен регіон — від понівеченого ворогами Сходу до стійкого Заходу — є невіддільною частиною великої України. Наша сила більше не в деклараціях на папері, а в спільній волі бути вільними, яка робить нас непереможними
Нагадаємо, величні слова відомих українців про єдність та любов до Батьківщини.
До теми: «Особлива атмосфера піднесення та свята: яким був день об’єднання УНР та ЗУНР».
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»