Особлива атмосфера піднесення та свята: яким був день об’єднання УНР та ЗУНР

День Злуки на картині Леоніда Перфецького 1937 рік. Фото з музею С. Петлюри у Парижі
День Злуки на картині Леоніда Перфецького 1937 рік. Фото з музею С. Петлюри у Парижі

У своїх спогадах Лонгін Цегельський, один з будівничих об’єднаної Української держави назвав цей день «Святом злуки земель України».

Під час української революції 1917-1921 років, внаслідок розпаду двох могутніх імперій з’явилися Українська народна Республіка та Західноукраїнська народна Республіка. Вперше за багатовікову історію, українцям розділеним по обидва боки Збруча випав унікальний шанс об’єднатися в одну єдину велику державу.

Після довгих, важких і тривалий перемовини між керівниками обох республік, сторонам вдалося досягти згоди, оголосивши 22 січня 1919 року доленосного рішення про об’єднання «століттями одірваних одна від одної частин єдиної України. Символічно, що це відбулося у річницю проголошення IV Універсалом Центральної Ради незалежності УНР.

Михайло Грушевський та Симон Петлюра у день проголошення III Універсалу. Фото з відкритих джерел

Акт Злуки був не випадковим явищем, а наслідком і вершиною об’єднавчого руху, який тривав від середини ХІХ ст. на українських землях, що були у складі різних держав. У цю доленосну мить, здійснювалася мрія багатьох поколінь борців за незалежність і соборність України, яка тривала не одне століття.

Колаж зі світлинами того часу. Фото з відкритих джерел

Яким був цей день за спогадами учасників цієї визначної історичної події?

За спогадами багатьох очевидців, 22 січня 1919 року стояла морозна погода, дерева були вкриті інеєм. З ранку у місті панувала святкова атмосфера, а будинки були прикрашені національними прапорами та транспарантами. Також, деякі балкони прикрашали килими з яскравими українськими візерунками.

Урочиста церемонія 22 січня 1919 року з дзвіниці Софійського собору. Фото: Український інститут національної пам’яті.

Особливо гарно були оздоблені будинки на Софійській площі та сусідніх вулицях. На балконах деяких будівель були розміщені портрети та бюсти Тараса Шевченка, прикрашені національними стрічками та прапорами.

При вході з Володимирської на Софійську площу була встановлена тріумфальна арка, на якій розміщувалися старовинні герби України та Галичини.

По всій площі були прибиті до стовпів різні герби українських губерній та плакати.
З численних присутніх делегацій першими прийшли працівники залізниць із великим національним прапором, на якому було написано: «Слава українським Героям!».

Об 11 годині на площі вже зібрався натовп людей. Фото з відкритих джерел

«Об одинадцятій годині ранку на площу, під звуки музики, почали приходити українські піхотні військові частини, артилерія і самострільні команди, котрі стали шпалірами з усіх чотирьох боків площі…
За військом поволі зібралась велика кількість народу, котра до початку урочистості заповнила всю площу й сусідні вулиці. Багато вилізло на дерева для того, щоб звідтам краще побачити урочистість. Почали поволі приходити різні делегації й учні зі шкіл, разом з учительським персоналом», — згадував у своїй книзі «Роздуми на схилку життя» професор Левко Лукасевич, один з учасників бою під Крутами.

Він також згадує, що опівдні з Софійського собору на площу вийшло духовенство з хоругвами на чолі, зайнявши місце навколо збудованого там аналою. До складу процесії увійшли архієпископи: катеринославський — Агапіт — і єпископи: мінський — Георгій, вінницький — Амвросій, черкаський — Назарій, канівський — Василь і уманський — Димітрій.

Після розпаду двох імперій у суспільстві активно відроджувалися проукраїнські настрої. Фото: Вікіпедія

Українці вітали членів Директорії, котрі під’їхали на автомобілях, вигукуючи: — «Слава!». Військовий оркестр грав Національний Гімн.

Акт Соборності розпочав своїм привітанням представник Української Національної Ради, голова Галицької делегації Лев Бачинський.

«Світла Директоріє і Високий Уряде Української Народної Республіки! На цій історичній площі… стоїмо оце ми, законні й вольними голосами нашого народу вибрані представниками Західної України, а саме Галичини, Буковини й Закарпатської Русі, та доносимо Вам і заявляємо прилюдно перед усім народом України, перед усім світом і перед лицем історії, що ми… власною волею хочемо і бажаємо обновити національно-державну єдність нашого народу, що існувала за Володимира Великого та Ярослава Мудрого, — до якої стреміли наші великі гетьмани Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко та Іван Мазепа. Від сьогодні Західна Україна лучиться з Великою Україною в одно нероздільне тіло, соборну та суверенну державу».

Ставши обличчям до членів Директорії державний секретар Лонгин Цегельський оповіщає таку грамоту Української Національної Ради про обʼєднання Західної Української Республіки з Великою Східною Україною:

«Українська Національна Рада, виконуючи право самоозначення Українського Народу, проголошує торжественно зʼєднання з нинішнім днем ЗУHP з УНР в одну одноцільну, суверенну Народню Республіку».

Доленосна мить об’єднання українців, розділених впродовж багатьох століть. Фото: Інститут національної пам’яті

Представник Директорії Федір Швець оголосив Універсал, у якому проголошувалося:

«Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Ужгородська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України.

Після завершення церемонії, духовенство на чолі з архієпископом Агапітом відправило молебень із побажанням багатоліття Директорії, вільному українському народу та його війську, згадало полеглих у боротьбі за незалежність України.

«Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України…». Фото: Інститут національної пам’яті

Урочистості об’єднання завершилася парадом українських військ, серед яких, Софійською площею пройшли колони Січових стрільців під командуванням полковника, майбутнього засновника Організації українських націоналістів Євгена Коновальця.

Про унікальну історичну мить відзначить Володимир Винниченко, голова Директорії УНР:

«В цей же сумний час урочисто одбулося свято поєднання двох століттями одірваних одна від одної галузів єдиного українського народу, — наддністрянців і наддніпрянців. Західної Української Республіки (Галичини) й Східної Української Народної Республіки (Великої України). Розуміється, на Софійській площі. з дзвонами, молебнем, парадом і головним отаманом».

Симона Петлюра та Володимир Винниченко під час молебну 22 січня 1919 року. Фото з відкритих джерел

У своїх спогадах, Володимир Винниченко зазначав що попри святкову атмосферу та радість, його не покидали тривожні передчуття та невизначеність майбутнього:

«Завтра має бути урочисте проголошення з’єднання Західної і Східної Українських Республік у єдину Українську Народну Республіку. Завтра ж роковини з дня проголошення самостійної України…
А тим часом більшовики взяли Харків, Чернігів і вчора зайняли Полтаву. Днів через 7-10 вони можуть бути в Києві. Бідні українці не можуть без жаху думати про цей час і зарані розбігаються, хто куди може. Особливо охоче біжать за кордон. Нехай біжать, може, хоч там лишиться трошки на завод…».

Софійський майдан став свідком багатьох унікальних історичних подій зі створення української держави. Фото: Інститут національної пам’яті

Також у своїх думках, напередодні зібрання Трудового конгресу Володимир Кирилович зазначить наступні рядки, які виявилися пророчими у тих трагічних обставинах:

«Але що з того, коли Директорію і Трудовий конгрес знесе люта хвиля Варварів з Півночі. Вони дужчі за нас, вони мають такого великого і дужого товариша в боротьбі, як голод. Цей товариш знесе і нашу кволу національну свідомість, і бажання порядку в народі й бідних екстатиків наших — січовиків. Голодний інтернаціональний китаєць з Совдепії, озброєний, вимуштруваний — сила непоборима.
І знову для всієї нації вигнання, пониження, глум, нищення. А скільки розстріляє лютий кацап у самому Києві! Нещасний українець-обиватель. Він же тільки-тільки народився на світ і тут його вбивається».

Попри всі побоювання, Акт злуки був затверджений 23 січня на Трудовому конгресі, що проходив у будівлі Оперного театру.

За його рішенням Західноукраїнська Народна Республіка перейменовувалась у Західну область УНР, а державний секретар закордонних справ Лонгин Цегельський ставав першим заступником міністра закордонних справ УНР. Єдиним гербом став тризуб. Злиття урядів, армій, законодавчих органів відклали до скликання Установчих Зборів об’єднаної України.

Акт злуки від 22.01.1919 року. Фото: Центральний державний архів вищих органів влади.
Акт злуки на шпальтах видань. Фото з відкритих джерел

Історичний документ про об’єднання українців публікувався в багатьох періодичних виданнях під різними назвами — Акт злуки, Акт об’єднання, Універсал соборності, Акт соборності. В урядовому виданні «Вісника Української Народної Республіки» його вміщено під назвою «Універсал Директорії Української Народної Республіки».

Об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу через низку причин не було доведене до кінця. Вже через кілька місяців після проголошення Злуки більшовики захопили Київ, Східну Галичину окупували поляки, Буковину — румуни, а Закарпаття — Чехословаччина.

На думку істориків, головною причиною стало складне становище, в якому незабаром опинилися Директорія та її уряд, що були змушені під натиском радянських військ залишити майже всю територію України. Не в кращій ситуації була й ЗУНР, перебуваючи у стані постійних військових дій з різними арміями.

Урочистий мітинг та хода на бульварі Тараса Шевченка. Фото з відкритих джерел

Об’єднана Українська Держава формально проіснувала лише 175 днів — до середини липня того ж 1919 року. Де-юре Акт Злуки було скасовано 20 грудня 1919 року на засіданні уряду ЗУНР у Відні. Свій підпис про одностороннє скасування документа поставив Євген Петрушевич.

Хоча об’єднання у єдину державу не було завершено, Акт Злуки став символом віри для наступних поколінь борців за незалежну соборну державу.

Він задекларував перед усім світом неподільність українських земель, єдність і солідарність народу.

Перший Президент Української Народної Республіки Михайло Грушевський зазначав: «Які б тяжкі проби не судила переходити Україні й українському народові історична доля, які пертурбації не лежали б ще перед ними, великі часи Української Центральної Ради і її акти зостануться великою епохою їх розвою, твердою підставою національного будівництва».

Возз’єднання українських земель навічно увійшло в історію України величним національним святом — Днем Соборності України.

До теми: «Живому ланцюгу» до Дня Соборності України виповнилося 33 роки: архівні фото «Вечірнього Києва».

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»