Нові адреси Києва: вулиця на Солом’янці отримала назву на честь українського науковця світового рівня

Впродовж останніх років Київрада підтримала перейменування майже 300 вулиць, провулків, проспектів та площ, пов’язаних назви яких пов’язані з країною агресоркою та радянським союзом. Також у межах дерусифікації змінила свою назву вулиця російського мореплавця Семена Дежнєва у Солом’янському районі Києва.

Вона виникла ще у першій половині XX століття в селищі Монтажник та мала спочатку назву (2-га)Ольгинська. 1955 року отримала назву вулиця Дежнєва, на честь російського мореплавця Семена Дежнєва. З метою деколонізації столичної топоніміки у 202 році вулиця змінила свою назву на честь видатного мандрівника та етнографа Миколи Миклухо-Маклая.

Цікаво, що колись у Києві вже існувала вулиця Миклухо-Маклая. Вона проходила через Дарницький район, у місцевості село Шевченка, проте у 1980-х роках її ліквідували через знесення малоповерхової забудови. Єдиним об’єктом, що зберігся з тієї вулиці, став кінотеатр «Промінь», який колись мав адресу вул. Миклухо-Маклая, 40, а нині знаходиться на Харківському шосе, 168- ж.

Сьогодні Київ знову віддає шану великому науковцю, повертаючи його ім’я до міського простору.

«Вечірній Київ» запитав у Тиміша Мартиненка-Кушлянського, члена Комісії з питань найменувань, чому ім’я Миколи Миклухо-Маклая гідне увічнення в топоніміці Києва.

«Микола Миклухо-Маклай — це не просто видатний науковець. Він був одним із перших борців за права корінних народів Океанії, відкрито виступав проти расизму та колоніалізму, ідентифікував себе як українець і пишався своїм козацьким корінням», — розповідає пан Тиміш.

Проте, варто зважати на те, що ім’я Миклухо-Маклая, як і низка інших ключових постатей світової історії, науки й культури: Казимир Малевич, Ілля Рєпін, Серж Лифар, Анна Ярославна (вона ж Анна Київська) — залишається предметом культурного протистояння між Україною та Росією.

«Москва щороку вкладає значні ресурси у популяризацію Миклухо-Маклая як російського дослідника, використовуючи його ім’я для обґрунтування своїх культурних претензій в Австралії та країнах Океанії…На щастя, українська діаспора в Австралії шанує і популяризує його як частину української наукової спадщини, протистоячи російській пропаганді та відновлюючи історичну правду», — зауважив експерт.

Також пан Тиміш нагадав, що за часів Хмельницького його прапрадід, Охрім Макуха, був курінним отаманом Запорозької Січі. Його правнук, козак Степан Макуха, спочатку був сотником Війська Запорозького, а згодом отримав дворянський титул і звання хорунжого. Саме він змінив прізвище на Маклухо — Маклай, і вже його нащадком став легендарний мандрівник.

Микола Миклуха народився 17 липня 1846 року в селі Язикове Новгородської губернії походив із козацького роду Миклух. Родинна історія Миклухо-Маклая тісно переплетена з козацьким минулим, боротьбою та важливими історичними подіями.

Його батько Микола народився в Стародубі, що тоді входив до Чернігівської губернії. Він здобув освіту у Ніжинському ліцеї та підтримував Тараса Шевченка навіть у засланні.

Сам учений писав: «Мої предки родом з України, і були козаками з Дніпра. Після анексії України Степан, один із членів родини, служив сотником (вище козацьке офіцерське звання) під командуванням генерала графа Румянцева і відзначився під час штурму турецької фортеці Очаків та отримав дворянський титул».

Катерина Семенівна, мати Миклухо-Маклая, походила з родини, що мала змішане походження. Її батько, Сергій Федорович Беккер, був лікарем, учасником війни 1812 року та підполковником у відставці. Її мати, Лідія Шатковська, належала до польського дворянства.

З раннього дитинства Микола отримав ґрунтовну домашню освіту. Уже в чотири роки він навчився читати, а до семи років володів латиною, французькою та німецькою мовами. Попри свою ерудованість, через слабке здоров’я та сильне заїкання його відмовилися приймати до першого класу початкової школи.

У 1858 році він вступив до третього класу німецької школи при лютеранській кірсі святої Анни в Петербурзі. З 1859 по 1863 рік навчався у Другій Петербурзькій гімназії, де у жовтні 1861 року разом із братом Сергієм був на кілька діб ув’язнений у Петропавлівській фортеці за участь у студентському протесті біля Петербурзького університету.

Згодом юнака відрахували з вишу за участь у протестах без права навчання у вищих закладах Російської імперії. У березні він підробив паспорт, виїхав за кордон, продовживши освіту в Німеччині.

У 1864–1865 роках Микола Миклухо-Маклай навчався на філософському факультеті Гайдельберзького університету, де слухав лекції з хімії та медицини. Активно долучався до діяльності польської емігрантської спільноти, а у вересні здійснив подорож горами Шварцвальда та Швейцарії. У 1865 році продовжив освіту на медичному факультеті Лейпцизького університету.

З 1865 до 1868 року навчався в Єнському університеті, зосередившись на медичних дослідженнях. Серед його викладачів були Карл Гегенбаур (порівняльна анатомія) та Ернст Геккель (зоологія). Згодом молодий вчений працював асистентом у гістологічному інституті Геккеля.

Відомо, що у роки навчання Микола здійснив кілька наукових експедицій:

• 1866–1867 — подорож Швейцарією, Францією, Іспанією, Португалією та Канарськими островами разом з Гекелем, де досліджував хрящових риб.
• 1867 — піший перехід через Марокко з березня по травень, повернення до Єни через Іспанію та Францію.
• Осінь 1867 — поїздка до Данії, Норвегії, Швеції та Франції для роботи з зоологічними колекціями.
• Того ж року — намагався приєднатися до арктичної експедиції шведського дослідника Адольфа Норденшельда.

Саме ці подорожі стали фундаментом його майбутніх наукових відкриттів, сформувавши його інтерес до сформувавши його глибокий інтерес до етнографії та антропології. Вивчаючи культури та природні явища різних регіонів, він розробив унікальний підхід до дослідження корінних народів, спираючись на принципи рівності та поваги.

Згодом цей науковий підхід привів його до революційних відкриттів у сфері взаємодії цивілізацій. Він наполягав на тому, що представники корінних народів є рівноправними членами людства, заперечуючи расистські теорії свого часу. Його гуманістичні погляди стали основою етнологічних досліджень і зробили його одним із найвидатніших мислителів другої половини XIX століття.

Саме він став першим європейцем, який жив серед папуасів, вивчав їхній побут та виступав проти колоніалізму та расизму. Його проєкт незалежної держави Папуаського Союзу не був реалізований, але його ідеї вплинули на захист прав корінного населення.

Миклухо-Маклай звертався до європейських урядів, закликаючи не колонізувати Нову Гвінею, і його зусилля дали результат: Британія відмовилася від колонізації.

Повернувшись до Європи, він читав лекції в Лондоні, Парижі та Берліні та досліджував Чорне море та народи Криму.

Про особисте життя вченого відомо, що 27 лютого 1884 року Микола Миклухо-Маклай одружився в Сіднеї (штат Новий Південний Уельс, Австралія) за пресвітеріанським обрядом із Маргарет-Еммою Робертсон, вдовою есквайра Роберта Кларка. Церемонія відбулася в резиденції її батька, сера Джона Робертсона.

Подружжя мало двох синів: Олександра-Нільса та Володимира-Аллана.

Шлюб із Маргарет був гармонійним і щасливим, а вона незмінно підтримувала його наукову діяльність навіть у найскладніші часи. Однак стан здоров’я Миклухо-Маклая поступово погіршувався.

З роками він дедалі більше страждав від наслідків важких експедицій та захворювань, отриманих під час подорожей. Попри це, він продовжував працювати над своїми дослідженнями, зокрема етнографічними та антропологічними роботами, які стали його науковою спадщиною.

16 квітня 1888 року він помер у віці 41 року, залишивши після себе значний внесок у світову науку та глибоку гуманістичну ідею рівності народів. Його смерть стала втратою не лише для родини, а й для всієї наукової спільноти.

Після смерті Миклухо-Маклая його родина залишилася в Австралії, де його нащадки й досі продовжують захищати та відстоювати українську ідентичність.

Ім’я видатного дослідника увічнене на 300 км узбережжя Нової Гвінеї, яке досі називають Берегом Миклухо-Маклая.

Щорічно 17 липня, у день його народження світова спільнота відзначає Всесвітній день етнографа.

А у 1996 році ЮНЕСКО присвоїло Миколі Миклухо-Маклаєві титул «Громадянин світу».

***

Повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.

У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно.

До теми: на Академмістечку з’явилася вулиця Омеляна Пріцака.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»