Нові адреси Києва: на Академмістечку з’явилася вулиця Омеляна Пріцака

Впродовж останніх півтора року Київрада підтримала перейменування майже 300 вулиць, провулків, проспектів та площ, назви яких пов’язані з країною агресоркою та радянським союзом. Також у межах дерусифікації була перейменована вулиця академіка Гліба Кржижановського у Святошинському районі Києва.

Вона виникла у 1950-х роках під назвою Нова, а з 1959 року отримала назву на честь російського вченого та комуністичного діяча, академіка Гліба Кржижановського (1872-1959).

Ще у 2020 році до КМДА звернулися представники Вченої Ради Національного університету «Києво-Могилянської академії» з проханням винести на громадське обговорення перейменування вулиці, що у Святошинському районі, на вулицю Омеляна Пріцака.

Однак тоді ця ініціатива не набрала необхідної підтримки, попри те, що за вимогами чинного законодавства ім’я Гліба Кржижановського підпадало під декомунізацію.

Друга спроба зміни назви цього міського топоніма відбулася вже після повномасштабного втілення російської федерації у 2022 році. Рішенням Київради від 8 вересня вулиця була перейменована на честь Омеляна Пріцака — філолога, історика та сходознавця, іноземного члена НАН України, засновника та директора Українського наукового інституту Гарвардського університету (до 1989) та Інституту сходознавства НАН України (1991—1999).

Омелян Пріцак народився 7 квітня 1919-року у селі Лука біля Самбора на Львівщині.

Його батько Йосип був залізничником, воював за Західноукраїнську Народну Республіку, потрапив до польського полону, захворів у таборі на тиф і помер.

Щоб уникнути утисків, його вдова Емілія з маленьким сином Омеляном перебралися до Тернополя. Згодом мати вийшла заміж вдруге за місцевого купця Павла Сарамагу.

У своїй автобіографічній статті «Мій шлях історика» Омелян Пріцак згадуватиме, що у різних документах відомості щодо дати його народження були різними.

«Я народився три рази, якщо вірити тогочасним документам. До осені 1928 р. мої документи мають як дату мого народження 14 травня 1919 року. Зате за документами поміж 1928 та 1936 роками, я народився 7 квітня 1918 року Документи після 1936 року мають дату, якої я тепер тримаюся, цебто 7 квітня 1919 року», — зазначив вчений.

Він згадував, що у дитинстві мріяв стати фізиком, але у роки навчання в гімназії він захопився історією, почавши досліджувати своє походження та українське коріння.

«По-перше, я боровся за право бути українцем. По-друге, я від свого польського оточення навчився двох цінних прикмет, яких так бракує нам, українцям: почуття людської гідності та почуття української національної гідності», — згадував Омелян Пріцак.

У 1936-ому майбутній вчений стає студентом Львівського університету, де окрім історії він наполегливо вивчав арабську, монгольську, перську, турецьку мови й літератури. Згодом вчителем Пріцака став Іван Крип’якевич — видатний український історик, один з учнів Михайла Грушевського, учасник Наукового товариства імені Тараса Шевченка.

Після нетривалої праці у Львівському відділенні Інституту історії України та навчання в аспірантурі Інституту мовознавства АН УРСР його забрали в Червону армію.

Омелян відслужив 11 місяців у Башкирії, потрапив на фронт, а згодом в німецький полон. Звідки зміг втекти до Києва, де взяв бере участь у видавництві газети «Українське Слово» разом з Оленою Телігою, Іваном Рогачем та іншими українськими діячами.

Однак після початку репресій проти українського визвольного руху, Омелян Пріцак на рік виїхав до Львова, знову ставши асистентом Івана Крип’якевича.

Згодом він, виявивши наполегливість, вийшов на зв’язок з відомим німецьким вченим-арабістом Ріхарда Гартмана та згодом їде навчатися до Берлінського університету. Завершити навчання вдалося вже після війни в Геттінгенському університеті під керівництвом професора Ганса Генріха Шедера. Там він захистив докторську дисертацію, присвячену династії Караханідів, що правили в Середній Азії в X-XIII століттях.

Впродовж 1950-х років Омелян Пріцак займався науковою та викладацькою діяльністю в німецьких університетах Геттінгена й Гамбурга.

У 1960-х він переїхав до Сполучених Штатів Америки, де утворився один із найвпливовіших осередків української діаспори. Понад чверть століття працював у Гарвардському університеті — одному з найавторитетніших у світі. Створив там українознавчий центр, кафедру історії України, а також кафедри української мови та української літератури та Український науковий інститут.

До 1968 року більшість праць Омеляна Пріцака стосувалися орієнталістики. Але з того часу він, уже авторитетний вчений зі світовим ім’ям, почав приділяти дедалі більше уваги україністиці в її зв’язку з орієнталістикою. Коли його запитали: «Нащо вам та україністика? Ви ж визначний тюрколог!» — Пріцак відповів: «Усе, що я робив, — я робив для України».

Мало хто знає, але в 1960-х роках Нобелівський комітет з літератури надав Омелянові Пріцаку право номінувати претендентів на Нобелівську премію. У 1967 році він подав разом кандидатури Павла Тичини, Івана Драча й Ліни Костенко, у 1968-му — Івана Драча, в 1970-му і в 1971-му — Миколу Бажана. У такий спосіб він докладав зусиль для презентації української художньої літератури на міжнародній арені.

З розгортанням демократичних процесів в Україні, 1989 року Омелян Пріцак, склавши з себе повноваження керівника Українського інституту Гарварда повернувся на свою історичну Батьківщину, де його іноземним академіком Академії наук і директором Інституту сходознавства імені Агатангела Кримського НАН України.

Через рік після цього Україна стає незалежною державою, і вчений висловлює щиру готовність докласти й своїх сил для розбудови її науки та освіти. Він ініціює створення академічної Археографічної комісії, енергійно береться за викладання історіософії у Київському університеті імені Тараса Шевченка.

Особлива сторінка його діяльності в Україні — створення в Національній академії наук Інституту сходознавства, який назвали іменем його вчителя Агатангела Кримського. І це була не тільки данина великої поваги до видатного вченого, а й визнання історичних взаємовпливів українського і східного світів, зокрема, їх культур, чому присвятив свої наукові розвідки академік Агатангел Кримський, як і його видатний учень і послідовник Омелян Пріцак.

Професорка Києво-Могилянської академії Віра Агеєва з приємністю згадувала його лекції, прочитані в Києві:

«Сімдесятилітній Омелян Пріцак вражав до того ж ще й величезною енергією, умінням згуртувати навколо себе людей із різними зацікавленнями й амбіціями. А ще нас, молодих, приваблювала й чарувала його манера викладати. Вчений із неймовірним авторитетом і визнанням, він не повчав, не ставав у позу зверхнього ментора». Не все складалося так, як того хотів і прагнув учений. І річ не тільки в тогочасній економічній розрусі та фінансовій скруті. Давалися взнаки й інтриги, яких не бракувало в науковому світі, упереджене ставлення до вченого деяких його колег, неготовність чи й небажання сприймати пропоновані Омеляном Пріцаком нововведення і в освіті, і в науці».

Однак через важку хворобу дружини та погіршення власного здоров’я, вчений був змушений повернутися до Америки у 1998 році, хоча після того ще двічі відвідував Україну.

Омелян Пріцак пішов із життя 29 травня 2006 року в місті Бостон, штат Массачусетс.

Наукова діяльність вченого знайшла визнання в усьому світі, свідченням чого є його міжнародні нагороди й відзнаки, зокрема, орден «За заслуги перед Турецькою Республікою».

З-під пера вченого вийшли понад 900 наукових праць, зокрема такі фундаментальні, як «Слов’яни та авари», «Половці та Русь», «Походження хозар», «Коли та ким було написано «Слово о полку Ігоревім», «Історіографія та історіософія Михайла Грушевського».

Найголовнішим дослідженням Омеляна Пріцака вважається «Походження Русі», де він надав «друге життя» норманській теорії створення Давньої Русі та сформулював гіпотезу про причетність хозарів та юдеїв до заснування Києва. Пріцак став одним із тих небагатьох вчених, яких вважають засновниками власної наукової школи. До неї належать такі історики, як Орест Субтельний, Зенон Когут, Павло-Роберт Магочій, Френк Сисин та інші.

Бібліотека, архів і мистецька колекція Омеляна Пріцака зберігаються у Національному університеті «Києво-Могилянська академія».

***

Повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.

У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно.

До теми: Нові адреси: вулиця Академіка Кухаря в Деснянському районі

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»