40 років у ритмі міста: станції метро «Палац Україна» та «Либідська»
«За два дні до нового 1985 року були введені в дію ще дві станції Київського метрополітену. Нова ділянка метро принесла не тільки величезні вигоди жителям прилеглих вулиць та працівникам підприємств і організацій, що тут розташовані, але й нову красу підземних магістралей. Оглянути станції або, як їх починають називати, метровокзали, поспішали й поспішають тисячі киян і гостей міста», — описували цю знакову подію у тогочасній пресі.
У цей день, 30 грудня 1985 року відбулося офіційне відкриття двох станцій київського метрополітену — «Палац Україна» та «Либідська» синьої гілки метро.
«Вечірній Київ» розповідає цікаві факти про ці станції та про процес їхнього будівництва.
Варто згадати, що проєктування другої лінії метрополітену розпочалося ще на початку 1960-х років. Її проєктна назва була Куренівсько-Червоноармійська, проте у часи Незалежності вона змінила назву на Оболонсько-Теремківську.
За проєктним планом ця гілка мала з’єднати площу Тараса Шевченка на Куренівці з ще необжитою на той час місцевістю Теремки у південній частині Києва, які згодом збиралися перетворити на новий експериментальний район столиці, а прокладена до нього гілка метрополітену мала б істотно збільшити привабливість цієї місцевості для нових мешканців.
«Перехідні тунелі нової ділянки були пройдені ще у 70-х роках, коли розвиток лінії на південь вважався першочерговим. Але згодом плани змінилися, і Оболонь стала пріоритетнішою. Лише на початку 80-х років активне будівництво тут відновилося, і почали споруджувати станції», — розповідає у своєму блозі Олег Тоцький, відомий дослідник історії столичної підземки.
Також дослідник зазначив, що траса від «Олімпійської» до «Либідської» переважно прокладена в сприятливих інженерно-геологічних умовах. Однак у процесі будівництва кінцевої станції, будівельники зіштовхнулися з певними складнощами у вигляді розмивів, зсуву та нестабільності ґрунтів, внаслідок чого будівельники були змушені застосувати заморожування.
«Під захистом порід, закріплених цим методом, були прокладені лівий перегінний тунель (напрямок від центру до Теремків) за станцією „Либідська“, саму станцію та ряд її службових приміщень», — зазначив пан Олег.
Цікаво, що станції метро «Либідська», яка є важливим транспортним вузлом центральної частини Києва. могло взагалі не бути, адже за планом 1972 року наступною після «Палацу Україна» (тоді — Червоноармійської) була станція «Автовокзал», що знаходилася на місці сучасної «Деміївської». Однак, згодом плани змінилися із моменту свого відкриття і до 2010 року, станція «Либідська» слугувала кінцевою для синьої лінії.
«НАРОДЖЕНА У ПОЛУМ’Ї РЕВОЛЮЦІЇ» ТА ДЕКОМУНІЗОВАНА В РОКИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Однією з найбільш «прорадянських» станцій столичної підземки є станція «Палац Україна», яка отримала сучасну назву у 1993 році.
Її первинне оформлення наскрізь пронизане комуністичною символікою та ідеологією, що повністю відповідало первинній назві «Червоноармійська». Ця назва походить від радянської назви вулиці Великої Васильківської, де вона розташована.
Над її створенням працювали архітектори Тамара Целіковська, Анатолій Крушинський та Микола Альошкін, а також художники Степан та Роман Кириченки.
Девіз оформлення станції звучав так: «Народжена у вогні революції».Тому не дивно, що її пілони облицьовані червоною смальтою з торцями з іржостійкої сталі, що символізує полум’я, а у центральній залі майоріла постать червоноармійця, а колійних стінах містилися емблеми з червоними зірками.
У 2015 році, відповідно до закону про декомунізацію, уся радянська символіка була закрита.
За словами Олега Тоцького, саме на станції «Палац Україна» була втілена спроба встановлення експериментальної технології освітлення на основі світловоду.
«Однак невдовзі виявилося, що через рух повітря від поїздів плівка часто рвалася, а пил, що накопичувався всередині труби, було дуже складно прибирати. Тому всього через кілька років після відкриття станції, світловід був відключений і згодом демонтований. Натомість у центральній залі станції з’явилися кільцеві люстри, які раніше прикрашали один із залів Українського дому», — зазначає Олег Тоцький.
Попри декомунізовані елементи, станція «Палац Україна» є важливою частиною історії будівництва київського метрополітену.
ПАМ’ЯТКА АРХІТЕКТУРИ У СТОЛИЧНІЙ ПІДЗЕМЦІ
Однією з найкрасивіших в художньому оформленні станцій київського метрополітену є «Либідська». Сучасну назву вона отримала у 1993 році від розташованої неподалік річки Либідь.
Конструкція є подібною до «Олімпійської» та «Палацу Україна» — це пілонна трисклепінна станція з острівною платформою. Проте, завдяки оригінальному художньому оформленню вона яскраво виділяється серед них.
Окрім, вже згаданих вище, Тамари Целіковської та Анатолія Крушинського, значну роль у створенні станції відіграв Валентин Єжов, який на той час обіймав посаду головного архітектора Києва. Художники-оформлювачі «Либідської»: Ернест Котков та Микола Бартосік.
На думку дослідників, основним акцентом в архітектурному рішенні «Либідської» стала циліндричність тунельного інтер’єру, що втілено через низку мармурових кілець, вбудованих у граніт підлоги та склепіння станції.
«Для створення цих кілець пілони не заповнювали бетоном, що дозволило утворити 13 пар проходів уздовж всієї станції. Як результат, в інтер’єрі пілони зникли, залишивши лише кільця з білого мармуру, що чергуються зі склепінням. Підлога станції „Либідська“ облицьована гранітом з Танського родовища. Від кожного проходу виходить світла мармурова лінія, що зливається в центральній залі та веде до ескалаторів», — розповідає Олег Тоцький.
За його словами, цей дизайн майстерно доповнюють оригінальні світильники в центральній залі, що мають складну форму з латунних труб, розміщеного в центрі склепіння.
Як і у Палаці Україна, у дизайні станції закладалася радянська ідеологія, проте на «Либідській вона не є настільки демонстративно-показовою, тож все зберіглося майже в автентичному вигляді.
Щоправда, під декомунізацію ще у 1990-х потрапило погруддя радянського діяча Фелікса Дзержинського, яке нагадувало про первинну назву станції «Дзержинська»
«Завдяки нестандартним рішенням і майстерному використанню оздоблювальних матеріалів „Либідська“ виглядає унікально та витончено. Ідея розкриття пілонів всередину і створення на їх основі мармурових кілець викликає захоплення…» — вважає Олег Тоцький.
Ще з 1994 року станція має статус «щойно виявлений об’єкт культурної спадщини», пам’ятка архітектури та містобудування, монументально-декоративного мистецтва.
Нагадаємо про таємниці київської підземки: як відкривали станції «Мінська» та Героїв Дніпра».
До теми: Як будували метро на Подолі: діалоги з дослідником столичної підземки.
Світлини для публікації надані Олегом Тоцьким.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»