Як будували метро на Подолі: діалоги з дослідником столичної підземки

«Вечірній Київ» поспілкувався з відомим дослідником історії столичної підземки Олегом Тоцьким та дізнався цікаві подробиці про спорудження метро на Подолі: неймовірні археологічні знахідки, втрату деяких кварталів та відсутність дерев на вулиці Сагайдачного.

-Олеже, розкажіть, будь ласка, з чого почалося Ваше захоплення історією столичної підземки?

-З дитинства я завжди проявляв інтерес до залізниці та промислових об’єктів, що згодом перевтілився в дослідження особливостей роботи та будівництва метрополітену. Вивчаючи усі ці питання, зрозумів, що попри чималу кількість книг та публікацій з даної тематики, значний пласт історії будівництва київського метрополітену залишається мало дослідженим у наш час. Відкриттям для мене став неабиякий інтерес до нашої підземки з боку киян, тому згодом я став організовувати тематичні екскурсії для тих, хто цікавиться цією тематикою.

-Однією з найцікавіших тем з Ваших лекцій та екскурсій є будівництво метро в історичному середовищі нашого міста, зокрема на Подолі. Як з’явилася ідея побудувати лінію у цьому районі міста?

— Прокладання другої лінії метро через Поділ було заплановано ще з середини 1940-х років, коли проєктування метрополітену в Києві тільки починалося. Допоки не розпочалась робота безпосередньо над проєктом синьої лінії (друга половина 1960-х) обговорювались варіанти траси через Поділ дещо відмінні від тієї, що ми бачимо сьогодні. Наприклад, існувала ідея будівництва лінії без станції на Поштовій площі, але зі станцією на Софійській площі.

Але у 1969 році київська влада затверджує остаточний варіант через Поштову площу, хоча місце для будівництва метро у цьому місці не було надто сприятливим, перш за все через загрозу зсуву ґрунтів, що вже неодноразово відбувалися у минулих сторіччях.

Додаткові складнощі створювали насичені водою піски або пливуни, що вважається справжнім пеклом для метробудування. Будувати тунелі звичайним шляхом у таких ґрунтах є просто неможливим. Тому, при будівництві були використані спеціальні методи стримання цих ґрунтів, серед яких у радянські часи найбільш ефективним вважалося замороження.

Крім того, зоною ризику вважалася Володимирська гірка, що є досить неприємним з точки зору геології місцем, як і деякі інші пагорби правобережної частини нашого міста. У нас існує ціла дренажна система для київських схилів, для відведення надлишків води та попередження ймовірних зсувів ґрунтів. Коли будували тунелі метро біля Поштової, їх проходили за допомогою замороження, через небезпеку зсуву та велику кількість пливунів.

-Як виглядала Поштова площа до початку будівництва метро?

-Сучасному поколінню киян досить важко повірити, що 50 років тому це місце мало зовсім інший вигляд. Якщо, ставши поруч з Церквою Різдва Христового, подивитися на протилежну сторону вулиці Сагайдачного та порівняти її з видом зі старовинної листівки, можна констатувати, що забудова вулиці змінилася просто докорінно, і жодної історичної будівлі до перетину з вулицею Боричів Тік до наших часів не залишилося.

До початку будівництва метро, непарна частина вулиці також мала історичну забудову, схожу з рештою будинків, які ми можемо бачити далі. Тобто, це були звичні київські будиночки у два чи три поверхи, збудовані в характерному стилі кінця ХІХ — початку XX сторіччя.

-Як і коли виникла ця вулиця?

-Перші відомості про неї датовані початком ХІХ сторіччя, коли Поділ активно відбудовувався після пожежі 1811 року. Вулиця Сагайдачного тоді була лише частиною величезної вулиці, що називалася Олександрівською. Вона охоплювала також Володимирський узвіз та сучасну вулицю Грушевського, з’явилася після початку будівництва Київської фортеці та слугувала дорогою з Печерська на Поділ.

Лише з 1955 році вулицю розділили на декілька частин, так головна вулиця Подолу стала називатися Жданова, а у 1989 року одержала своє ім’я на честь Гетьмана Петра Сагайдачного.

-Розкажіть, будь ласка, які є найвідоміші будівлі на Поштовій, хто з відомих киян там жив?

— Поштова площа — це ворота Подолу. Тому, саме тут знаходилися найцікавіші в архітектурному плані будинки. Нижні поверхи будівлі мали комерційне призначення, використовувалися під різноманітні крамниці та заклади, решта будівель були житловими.

У дворі садиб №9-11 наприкінці ХІХ сторіччя був побудований цегляний туалет. Звичайно він не був чимось унікальним для міста, але його будував видатний зодчий Владислав Городецький, який на початку своєї кар’єри був власником контори, відповідальної за стан каналізації у місті.

Одним із найбільш відомих мешканців цієї частини вулиці був інший відомий київський архітектор Микола Казанський, який придбав у 1892 році садибу з двоповерховим будинком, забудувавши її іншими будівлями.

У 1905 році на Володимирській гірці відбувся зсув ґрунту, що спричинило руйнацію маєтку зодчого та неабиякий резонанс у місцевій пресі. Згодом він побудував новий прибутковий флігель у три поверхи з вежею, який надовго пережив інші споруди садиби Казанського. Його знесли відносно нещодавно, у перший день 2011 року.

Тоді ця історія сколихнула багатьох киян. Це фактично був єдиний будинок, який залишився зі старовинної забудови цього кварталу, знесеної для будівництва метрополітену.

— Чому знесення будинків на Сагайдачного для будівництва метро обмежилося лише Поштовою площею. Як вдалося зберегти забудову усієї вулиці?

На Поштовій площі, де було знесено історичний квартал, знаходиться вестибюль станції, вентиляційний вузол, підземний перехід, а тунелі у бік Майдану повертають у напрямку схилу. Щоб нормально розмістити всі ці споруди довелося знести забудову на Поштовій, хоча були й альтернативні рішення.

Ймовірно були на те свої причини, чому метро збудували саме так. Хоча проєктувальники намагалися мінімізувати втрати старовинних будинків.

Щоб розмістити станцію, яка не підходила за розмірами по відношенню до ширини вулиці Сагайдачного та розмістити тунелі, які підуть далі на Контрактову площу, було зменшено ширину платформи станції: замість звичних 10 метрів, на станції «Поштова площа» — це 8 метрів.

Це найбільш вузька платформа серед колонних станцій мілкого закладення столичного метрополітену. Але завдяки такому рішенню та низки інших технічних цікавинок вдалося уникнути знесення будинків на вулиці Сагайдачного.

-Розкажіть трохи про художнє оформлення станції?

-Станція «Поштова площа була присвячена річковій тематиці, бо мала проєктну назву «Річковий вокзал». Окрасою станції прекрасний вітраж з річкою в оточенні берегів. Над оформленням працювали відомі майстри Ірина Левицька та Юрій Кисличенко, відобразили історичну тематику та пам’ять про те, що Поділ є однією із найдавніших частин міста. На дверцятах колійних стін є також дві карбівки з мідними композиціями, де зображений шлях з верхнього міста до нижнього. Вони мають дуже багато дрібних цікавих історичних деталей, які мало хто помічає, зокрема назви річок Глибочиця, Почайна, Дніпро та назва Верхній Град.

На жаль, було втрачене первинне оформлення плафонів, а також блакитна плитка, що також символізувала води Дніпра.

-Говорячи про Поштову площу, хочу запитати щодо фунікулера. У радянські часи його трасу продовжили на 40 метрів. Чому це сталося?

— Дійсно, до 1929 року нижня зупинка фунікулеру знаходилася трохи вище. При подовженні траси, щоб не зносити будинок №13, через його під’їзд пробили вихід до нижньої станції та облаштували прохід. Але на початку 80-х років, міська влада вирішила облаштувати більш парадний вхід, тому залишки будівлі з аркою розібрали.

До речі, тема фунікулера є надзвичайно цікавою для Києва. Мало хто знає, що на момент будівництва він був частиною трамвайної мережі міста та не потребував окремого квитка. У радянські часи цей підхід помінявся, для фунікулера ввели окремий квиток.

-На старих фотографіях добре видно, що по Сагайдачного колись ходив трамвай. Коли та куди зникла ця колія?

-Для будівництва метро колії демонтували, а трамвайний маршрут тимчасово перенесли на вулицю Братську, але після завершення робіт трамвай на Сагайдачного вже не повернувся. А зараз цього маршруту вже також немає.

-Хочу поставити питання, що хвилює не одне покоління киян. Чому на вулиці Сагайдачного немає дерев?

-У зв’язку з проблемною геологією району, про яку вже згадували вище, весь ґрунт на вулиці Сагайдачного довелося заморозити для будівництва метро. Усі ділянка замороження постійно мігрувала в міру просування будівництва. Тоді ж фактично були вирубані всі дерева та зелені насадження, які росли на вулиці.

Зараз з’явилася міська легенда, що посадити дерева на Сагайдачного неможливо, бо з часом коріння дерев може спричиняти руйнування тунелів метро. Насправді це не зовсім так: відстань до тунелів вздовж вулиці сягає кількох метрів в залежності від частини ділянки, яка знаходиться під ухилом.

Тому, за бажанням, дерева можна було б посадити, тим більше, що коренева система міських дерев не є досить великою та розгалуженою: усього 1-1,5 вглибину. Зазвичай міські дерева більше пускають коріння у сторони, тому, на мою думку, можна підібрати такі дерева, які б змогли співіснувати з тунелями метрополітену.

-Під час будівництва метро були знайдені сенсаційні археологічні знахідки, що дали сучасним дослідникам уявлення про життя стародавнього Києва. Розкажіть, будь ласка, про ці пам’ятки та їхню подальшу долю?

— Археологічні знахідки були виявлені на Поштовій та Контрактовій площі, згодом були виявлені ще декілька таких місць, зокрема біля сучасного монументу Сагайдачного та поблизу Житнього ринку. Це були різноманітні знаряддя праці, побуту та інструменти. Їх була знайдена величезна кількість, бо Поділ — це район з глибоким старовинним корінням та історією.

Ці дослідження викликали справжню сенсацію, бо до цього часу археологічні роботи у цій частині міста майже не проводилися.

У котлованах на Поштовій, Контрактовій та поблизу Гостинного двору були виявлені дерев’яні зруби, датовані Х сторіччям, які іноді називають житлом стародавнього киянина. Ця знахідка 1972 року повністю змінила уявлення істориків про оселі стародавніх містян та підтвердило теорію, що окрім Верхнього міста життя активно вирувало також і на Подолі. За спогадами археологів, деревина неймовірна пахнула сосною. Місцеві піщані ґрунти виявилися ідеальним консервантом для збереження старовинних реліквій.

У зв’язку з археологічними знахідками, будівництво довелося відкласти на рік та провести фундаментальні дослідження. За рік подібні знахідки виявили також поблизу Житнього ринку, згодом усе це передали Музею архітектури та побуту у Переяславі, де за рік була оформлена експозиція «Садиба киянина Х сторіччя».

Зруби, знайдені двору під час будівництва метро чекала, на жаль, сумна доля. Їх передали до Музею у Пирогові, який тоді лише починав формуватися. Тривалий час вони зберігалися у дальньому павільйоні, але з з часом деревина почала сипатися та гнити… Подальша доля цих предметів, на жаль, мені невідома.

-Як змінився зовнішній вигляд Контрактової площі та прилеглих вулиць?

Під час будівництва ділянки між Контрактовою площею та Тараса Шевченка деякі квартали міста повністю змінили весь зовнішній вигляд, а міський пейзаж тривалий час прикрашав довгий пустир, оскільки метро будувалося у відкритий спосіб. Переважна більшість забудови, особливо між Валами та Оленівської належали до так званої малоцінної та фонової забудови.

Деякі особливо цінні будівлі не зносилися повністю, а частиною. Як приклад можна назвати будинок 15/8 на розі Хорива та Костянтинівської, де добре видно нерівну стіну на фасадній частині споруди.

Епізод зі знесенням забудови назавжди залишився темною плямою в історії київського метро, вважається, що ця обставина свого часу вплинула на трасування четвертої, до нашого часу не збудованої лінії метро у бік Троєщини. Однак, у міських легендах масштаб знесень будинків досяг величезних розмірів, деякі дослідники навіть стверджували про знесення вулиці Сагайдачного.

-Скільки приблизно історичних будинків, втрачених при будівництві метро на Подолі?

-Коли будували першу частину до Контрактової площі було знесено півсотні різноманітних будівель. Ще десятки будинків — на ділянці від Контрактової до метро Тараса Шевченка. На жаль, детальної інформації по більшості цих споруд у мене немає. Ця тема залишається малодослідженою.

— Як вирішувалося питання з мешканцями будинків?

-На той час ставлення влади до історичної спадщини у місті було більш радикальним, тому стара житлова забудова часто не мала ніякої історичної цінності. До певного часу навіть існували проєкти масштабної перебудови Подолу.

Серед містян також знаходилось багато тих, хто підтримував знесення для будівництва нового типу житла, але звичайно були й ті хто не бажав розривати зв’язок з історією міста та ностальгували за старовинною архітектурою. Але будівництво метро і прорубаний для цього пустир стали однією з тих подій, що змінила ставлення до історичного середовища.

Щодо подальшої долі мешканців будинків, то активно вирішувалося питання щодо відселення в інші райони міста. У газеті «Вечірній Київ» (№77, 1973 рік) можна побачити досить цікаву статтю «Метро крокує на Поділ», де зазначено, що декілька тисяч місцевих жителів з «легким смутком» полишають свої старі помешкання та активно заселяються у новобудови Лісового масиву, Водопарку, Березняків та Микільської Борщагівки…

Сучасним людям зараз важко сприймати цей текст без іронії. Але не слід забувати, що після війни в країні була житлова криза та величезна кількість комуналок в центрі Києва, тому одержати власне житло в новобудові на той час дійсно часто сприймалося із радістю. Тим більше, що площі квартир у 70-х роках були вже значно більшими за хрущівки.

-Станція Контрактова площа дещо поступається Поштовій за внутрішнім оздобленням. Чим є цікава ця станція?

-Оформлення станції займалися художники Ірина Левицька та Юрій Кисличенко, що вже працювали і над Поштовою площею.

Станцію прикрашають карбовані панно історичної тематики, де можна побачити Києво-Могилянську академію, а також археологічні знахідки, виявлені у котлованах поблизу станції метро. Таким чином автори хотіли увіковічити пам’ять про знайдені важливі історичні реліквії з життя стародавнього Києва.

-Як будівництво метро вплинуло на проєктування четвертої гілки?

— Це вже відбувалося у 80-ті роки, коли з’явилася гласність та публічність цього процесу. Активно підключалися ЗМІ, відбувалися громадських обговорень. Тоді ж громадськість висловила чітку позицію, де засуджувала знесення історичної забудови на Подолі та виступала категорично проти будівництва нової гілки метро через Вали.

За попереднім проєктом, перехідним вузлом слугувала Контрактова площа, згодом метро підійматися на Львівську площу, а потім на Залізничний вокзал. Після численних обговорень, був схвалений альтернативний варіант, що передбачав будівництво метро на півночі Подолу з пересадним вузлом на Тараса Шевченка.

Нагадаємо, що цього року на Подолі запрацювало Різдвяне містечко з цікавими локаціями.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»