Таємниці київської підземки: 40 років тому відкрили станції «Мінська» та Героїв Дніпра»

Дві найпівнічніші станції синьої гілки метро з’єднали один з найбільших житлових масивів Києва з центральною частиною міста.
До дня народження київського метро знгадуємо найцікавіші моменти в історії київської підземки. 6 листопада 1982 року у Києві офіційно розпочався рух між станціями «Оболонь» та Героїв Дніпра». Нова ділянка мала протяжність 2,4 кілометри.
Напередодні 40 річниці з дня відкриття станцій «Мінська» та «Героїв Дніпра». «Вечірній Київ» поспілкувався з відомим дослідником історії столичної підземки Олегом Тоцьким та дізнався які цікаві факти пов’язані з історією спорудження цих станцій.

— Олегу, розкажіть, будь ласка, як змінилося життя киян з появою метро на Оболоні?
— Перші станції на Оболоні відкрили ще у грудні 1980 року. Цей день багато киян чекали з нетерпінням. Через відсутність швидкісного та прямого транспортного сполучення дорога з Оболоні до центру займала дуже багато часу.


Тож відкриття станцій: «Тараса Шевченка», «Почайна» (Петрівка) та «Оболонь» (Проспект Корнійчука) стала визначною подією в житті тогочасних киян та широко висвітлювалась на сторінках газет та телебаченні.
Той факт, що відтепер з віддаленого спального району на березі Дніпра до Хрещатика можна було доїхати за 15 хвилин, сприймався багатьма мешканцями як справжня сенсація. Відкриття ж наступних станцій: «Мінської» та «Героїв Дніпра» вже не мали такого сильного ажіотажу, хоча деякі цікаві факти, пов’язані з ним безперечно є.

— До речі, як з’явилися назви нинішніх станції і чи були альтернативні варіанти?
— При плануванні траси метро на Оболонь ми можемо побачити, що кінцеві станції метро називалися: Оболонь I, Оболонь II, Оболонь III. Однакові назва та нумерація з півдня на північ була зумовлена тим, що їх остаточне розташування та назви прилеглих вулиць ще не були відомі.
Свої назви оболонські станції одержали відповідно до вулиць або площ, де вони розташовані. Відтак «Оболонь I» одержала назву Проспект Корнійчука (з 1990 — Оболонь), «Оболонь II» стала називатися Мінською на честь однойменної площі, під якою збудована станція, а також від тогочасної однойменної назви цього району, що у 2000-х одержав також назву Оболонський. Станція «Оболонь III» також одержала назву відповідно вулиці, де вона розташовується.



— Як відбувалося урочисте відкриття кінцевих станцій синьої гілки?
— На відміну від багатьох інших пусків, ключовими фігурами тут стали не високі начальники, а звичайні працівники метробуду і метрополітену. Символічний ключ метрополітену передав бригадир одній із найкращих бригад прохідників Василь Орлов. Ключ прийняв ветеран війни та праці Микола Куриленко, який тоді працював машиністом.
До речі, цікаво, що запуск нових станцій хотіли приурочити до дня народження тодішнього Генсека компартії Леоніда Брежнєва, але роботи були виконані достроково, тому відкриття відбулося напередодні чергової річниці Жовтневої революції.
За іронією долі виявилося, що недарма: Брежнєв не дожив до свого 76-річчя і помер через 4 дні після відкриття станцій.

— Чим цікава станція метро «Мінська»?
— Це була перша односклепінна станція мілкого закладання у київській підземці. Також це перша станція подібної конструкції у радянському союзі, де був використаний збірний залізобетон замість монолітного склепіння. Треба відзначити, що до певного часу односклепінних станцій у СРСР майже не було, адже досвід їх спорудження у 1930-х роках виявився вкрай важким.
Але в 1970-х роках відразу декілька метрополітенів знов починають проєктування односклепінних станцій, адже завдяки новій будівельній техніці та більш прогресивним інженерним рішенням такі станції отримали друге життя. Крім того, вже наприкінці 1960-х відбувається відмова від практики суцільної боротьби з архітектурними надмірностями.

Створення станцій нової конструкції стає одним із засобів урізноманітнення архітектури.
До речі, в початковому технічному проєкті 1974 року «Мінська» планувалася саме як типова колонна станція мілкого закладання, подібно «Оболоні» чи «Почайні», а вже потім відбулися принципові зміни у її конструкції.
Склепіння «Мінської» складається з двох напіварок, які спираються на спеціальні стінові блоки. Всі елементи завчасно виготовлялись на комбінаті Київметробуду.
Для монтажу склепіння напіварки складались на стінові блоки та опорну башту, яка розміщувалась на платформі. Після чого напіварки з’єднувались між собою.

— Що означають орнаменти в інтер’єрі цієї станції?
— Варто ще зазначити, що архітектурне оформлення «Мінської» не має прямих аналогів у київському метро. ЇЇ унікальність полягає в тому, що її склепіння є ступінчастою конструкцією, всередині якої змонтовано закарнизне освітлення.
Центральна вісь станції підкреслена розписом «Дерево життя», виконаним з використанням ідей білоруських народних орнаментів та суцільною смугою вздовж усього склепіння. Розпис на склепінні не повторюється, а поступово змінюється — ніби розвивається, символізуючи гармонійне зростання людства.
Його авторами є брати Василь та Степан Химочки, досить відомі у радянський час художники-монументалісти. Весь розпис станції вони створили власноруч. На жаль, помилуватися цією красою у повному обсязі не завжди вдається, бо сприйняття цих розписів залежить від освітлення станції.

— Що ще відомо про інших творців станції?
-Серед архітекторів цієї станції поруч з Євгеном Дубінським, Ларисою Скорик, а також Тамарою Целіковською та Анатолієм Крушинським, які працювали над вестибюлями, можна також зустріти ще одне цікаве ім’я — Ліна Сігалова. ЇЇ справжнє ім’я було Сталіна, але свого часу вона його змінила на Ліну.
Окрім фаху архітектора вона також була відомою спортсменкою та першою шестиразовою чемпіонкою України з фігурного катання в одиночному та парному розрядах. Дуже обдарована людина, писала вірші та картини. Однак мала дуже трагічну долю: у 1990 вона загинула у віці 36 років.

— Розкажіть тепер про станцію «Героїв Дніпра»?
— Цю станцію зведено за типовим проєктом, мілкого закладання колонного типу. ЇЇ назва пов’язана з темою героїв німецько-радянської війни, зокрема, з форсуванням Дніпра та звільненням Києва у 1943 році.
Це яскраво відображено в інтер’єрах: колони у вигляді смолоскипів. На колійній стіні можна побачити смугу з різних видів полірованого каменю в кольорах радянського ордену Слави.
Згідно з проєктом, від інституту Дніпромісто (архітектор Геннадій Андрєєв) в стелі над платформою станції передбачалось розмістити круглі ніші, з яких би лилося світло (приблизно як на станції «Берестейська»).
Але цей задум не було втілено у життя і на згадку про нього залишилась пуста підшивна стеля, яка візуально обтяжує сприйняття простору.

До початку декомунізації на кожній колійній стіні розміщувались три металеві панно з емблемами видів військових підрозділів, які брали участь у битві за Дніпро.
Можна сказати, що оформлення станції «Героїв Дніпра» представляє собою приклад пошуку виходу з проблеми архітектурної одноманітності типових колонних станцій.

— Невже у цій станції немає нічого цікавого та оригінального?
— Можна відзначити також незвичне оформлення входу в метро. Зараз, коли був збудований ТЦ «Оазис», це досить важко помітити, але виходи з метро станції виведені на середину кола, що є частиною дворівневої розв’язки між рухом транспорту та пішоходів.
Платформа станції розташовується прямо під колом, виходи виведені всередину кола, з якого чотирма променями в різні боки розходяться підземні переходи під автошляхом. Оскільки проходи зроблені з плавними пандусами без сходів, таке рішення є доволі зручним.
Якщо подивитися світлини з 80-х, все виглядає дуже презентабельно: ще немає автостоянки, охайні клумби з квітами та лавочки для відпочинку.


На жаль, згодом ця локація втратила своє призначення: почали з’являтися якісь жахливі МАФи, стихійна торгівля та купа сміття…
У 2019 році відкрився ТЦ «Урбан Оазис», що використовується як вестибюль станції.
— До речі, про торговий центр. Не можу не запитати, чи вплинуло будівництво знаменитих ТРЦ Dream Town на роботу підземки. І чи були альтернативні варіанти благоустрою цієї території?
— Історія ділянки від станції «Оболонь» до «Героїв Дніпра» нерозривно пов’язана із Оболонським проспектом. Після відкриття лінії широка зелена зона центром проспекту понад два десятиліття нагадувала швидше пустир, ніж зелену зону. Дуже дивно, що її не спробували оформити під якийсь бульвар: тунелі метро там займають лише незначну частину ширини зеленої зони та залягають на достатній глибині, щоб висадити бодай чагарник чи щось дрібне з дерев.





Коли у 2007 році почалися зрушення у бік будівництва нового ТРЦ «DreamTown», який мав витягнутися практично вздовж усього проспекту, деякі жителі Оболоні навіть зраділи тому, що «пустир» нарешті зникне.
Протягом усього періоду будівництва комплексу гарячою темою була доля тунелів метро, адже вони розташовані прямо під ТРЦ і знаходяться на порівняно невеликій глибині.
Перегінні тунелі між станціями побудовані впритул один одному, тому фундамент Dreamtown'а над тунелями споруджений у вигляді букви «П», а палі, що несуть, зведені за 6 метрів від тунелів метро. Відтак, подібна конструкція в теорії не повинна впливати на тунелі і якось взаємодіяти з ними.
Насправді ж будь-який проект не дає 100% захисту від недбалості будівельників та дрібних непомітних недоліків при проєктуванні, які за деяких обставин можуть обернутися дорогою реконструкцією або протиаварійними роботами. Це набагато більше турбує фахівців, аніж сам факт розташування торгового центру над метро, адже подібне будівництво потребує максимум відповідальності на всіх етапах.
Також, перш ніж розпочалося будівництво торгового комплексу тунелі метро, були додатково укріплені силами «Київметробуду».

— Впродовж останніх місяців серед киян точаться бурхливі дискусії щодо необхідності перейменування деяких станцій метро, зокрема «Мінської та «Героїв Дніпра», а також демонтажу символіки та об’єктів, пов’язаних з радянським минулим. Яка Ваша думка з приводу цього?
— Щодо політики дерусифікації, то я б обмежився перейменуванням станцій «Дружби Народів» чи «Льва Толстого», хоча інтер’єр останньої, згідно із задумом авторів, ідейно стилізований під певні епізоди знаменитого твору «Війна і мир».
Чи варто міняти назву Мінської на Варшавську, як було запропоновано ще навесні? То тут варто замислитися чи не створить це для киян додаткової плутанини, бо як ми знаємо є «Варшавський» мікрорайон, який знаходиться на Виноградарі. Можливо, логічніше було б назвати щось на честь Варшави на зеленій гілці, яка нині розширюється до житлового масиву Виноградар…
Не підтримую перейменування станції «Героїв Дніпра», бо мова йде про битву за Дніпро та визволення Києва від німецької окупації. Незалежно від історичної оцінки дій керівництва радянської армії в цих подіях, учасники битви за визволення Києва — теж наші герої, серед яких діди й прадіди багатьох сучасних киян та звичайних українців. Все-таки, на мою думку, ми маємо залишити спогад про тих, хто віддав своє життя, звільняючи нашу землю від фашизму…
До теми: минулого року Олег Тоцький також розповів про те, як будували метро на Подолі
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»