Нові адреси Києва: на Пріорці з’явилася вулиця Валентини Радзимовської

Впродовж останнього часу вже Київрада підтримала перейменування майже 300 вулиць, провулків, проспектів та площ, назви яких пов’язані з країною агресоркою та радянським союзом.

Також в межах дерусифікації, змінила свою назву і вулиця поета Валерія Брюсова у Подільському районі столиці. Вона виникла в історичній місцевості Пріорка у першій половині XX століття та спершу мала назву Межигірський провулок.

З 1955 року вулиця змінила свою назву на честь російського поета Валерія Брюсова. До середини 1980-х років існував також провулок Брюсова (пролягав перпендикулярно до вулиці Брюсова).

У травні 2024 року, з метою дерусифікації столичної топоніміки, шляхом рейтингового електронного голосування у застосунку «Київ Цифровий», кияни обрали нову назву для цієї вулиці. Серед запропонованих варіантів, найбільшу кількість (8863) набрала пропозиція — Валентини Радзимовської, на честь української дослідниці біології та медицини, лікарки, засновниці української школи фізіологів та біохіміків.

У вересні 2024 року, за результатами голосування та на основі експертних висновків депутатський корпус Київської міської ради підтримав рішення щодо зміни назви цієї вулиці.

Валентина Радзимовська (дівоче прізвище — Яновська) народилася 13 жовтня 1886 року на хуторі Тарнавщина у селі Матяшівка на Полтавщині. Її батько, Василь Яновський, був громадським діячем українського шляхетного походження, а мати, Любов Яновська, відома письменниця. У Валентини було два старші брати — Василь і Юрій.

Початкову освіту дівчинка здобула в домашній школі, організованій її матір’ю для дітей родини та селянських дітей. Згодом Валентина навчалася в Лубенській жіночій Олександрівській гімназії та у Першій київській приватній жіночій гімназії, яку закінчила з відзнакою в 1902 році.

За рік Валентина Яновська вступає на Жіночі курси природничих наук у Петербурзі, але не завершивши курс освіти, повернулася до Києва. Наступного року Валентина вступила на природниче відділення Київських вищих жіночих курсів і в 1907 році перевелася на медичне відділення.

У цей час трапляються зміни й в особистому житті дівчини: вона вступає в шлюб з вчителем історії Іваном Радзимовським. Подружжя мало двоє дітей-двійнят: Євгена та Ольгу.

У 1913 році, успішно склавши іспит, Валентина Радзимовська стала однією з 60 жінок-лікарів у Києві.

Того ж року молода науковиця почала працювати асистенткою кафедри фізіологічної хімії на Вищих жіночих медичних курсах у Києві, а у 1916 році стала старшою асистенткою кафедри фізіологічної хімії в Київському університеті під керівництвом професора Олексія Садовеня.

Відомо, що науковиця мешкала у будинку №30-а на вулиці Олеся Гончара.

У період визвольних змагань 1917-1921 років Валентина активно займалася науковою діяльністю та отримала звання приват-доцента. У 1924 році вона захистила дисертацію на звання доктора фізіологічних наук. Її наукова діяльність включала дослідження дитячої фізіології, патофізіології туберкульозу, а також вплив кислотно-лужного балансу на функціонування живих клітин.

Радянська влада ставилася до професорки Радзимовської з підозрою, через її зв’язки з українськими політичними діячами та іноземними науковцями.

Валентині Василівні обмежували можливість вільного спілкування з колегами, поїздок за кордон і участі в наукових конференціях.

14 вересня 1929 року Валентину Радзимовську заарештували вдома за звинуваченням в участі в українській підпільній контрреволюційній організації — Спілці визволення України. Свідчення проти неї надали інші заарештовані, зокрема Микола Павлушков, Володимир Дурдуківський, Володимир Підгаєцький, Василь Дем’янчук, Аркадій Барбар, Микола Кудрицький та Сергій Єфремов. Співкамерниці науковиці повідомляли, що Радзимовська поводилася впевнено і давала поради іншим арештованим щодо поведінки на допитах.

9 березня 1930 року в Харкові розпочався судовий процес, а 29 березня Валентину Василівну несподівано звільнили з під варти, ймовірно завдяки втручанню її знайомого педагога Івана Соколянського, одного з трьох членів спеціальної колегії Верховного Суду УСРР на цьому процесі.

Хоча їй не дозволяли обіймати керівні посади, наприкінці 1930-х вона стала професором за сумісництвом у Мелітопольському педагогічному інституті.

Впродовж багатьох років роботи в багатьох київських наукових та освітніх установах, створила власну наукову школу в галузі біохімії та фізіології. Серед її учнів: Софія Плотнікова, Есфір Д. Відро, Олена Одрина, Андрій Ємченко, Єлизавета Балінська-Радзимовська, Василь Плющ та інші.

На початку німецько-радянської війни, науковиця з дітьми та невісткою перебувала у Харкові, а у листопаді-грудні їй вдалося дістатися Києва.

На початку 1942 року науковиця працювала в Комісії українських громадських і культурних діячів при відділі суспільної опіки Київської міської управи, як представниця Київського університету.

За спогадами рідних, у цей час жінка об’їжджала околиці Києва, надаючи лікарську допомогу киянам в обмін на харчі для родини. Згодом вона виїхала до Львова для роботи на медичних курсах, створених при університеті.

Після наступу радянських військ родина Радзимовської емігрувала до Мюнхена, де вона працювала в університеті для переміщених осіб, створеному ООН, а потім в Українському технічно-господарському університеті.

З 1950 році Валентина Радзимовська переїхала до США, де жила з родиною свого сина Євгена, а іноді гостювала у доньки Ольги в Нью-Йорку.

Життєвий шлях професорки завершився 22 грудня 1953 року в Шампейні, штат Іллінойс. Науковиця похована на місцевому цвинтарі.

За спогадами сучасників, Валентина Радзимовська була не лише видатною вченою та великою патріоткою України, але як надзвичайно цікавою, енергійною, привітною людиною. Науковиця залишила по собі близько 70 наукових праць з фізіології, біохімії, патофізіології, туберкульозу, психоневрології та педіатрії.

***

Повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.

У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно.

До теми: провулок Суворова в Бортничах перейменували на честь вченої-дисидентки Ніни Строкатої.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»