«Зараз бібліотеки є важливими просторами для освіти, стресотерапії та відновлення», — Алла Гордієнко

Наприкінці вересня в нашій країні відзначили Всеукраїнський День бібліотек — професійне свято усіх бібліотекарів.

Нещодавно «Вечірній Київ» завітав до Національної бібліотеки для дітей та поспілкувався з його директоркою Аллою Іванівною Гордієнко, щоб дізнатися про цікаві факти про саму книгозбірню, про книжкові уподобання маленьких читачів, а також про патріотичні проєкти «Вишиванка для Залужного» та «скатертина Перемоги» та інші важливі події та ініціативи читальні.

БУДІВЛЯ БІБЛІОТЕКИ — ПАЛАЦ КНИГИ

— Пані Алло, розкажіть, будь ласка, трохи про Національну бібліотеку для дітей. Чим вона особлива?

— Наша бібліотека має унікальне приміщення, яке спеціально будувалося під потреби читальні. До 1982 року на місці, де знаходиться Національна дитяча бібліотека, взагалі був пустир.

У тому, що ця будівля з’явилася у тому вигляді, який є — велика заслуга нашої, вже покійної директорки, Анастасії Степанівни Кобзаренко. Вона є єдиною бібліотекаркою та фахівчинею у цій справі, яка нагороджена почесним званням Героя України. Свого часу вона багато подорожувала світом, вивчала різні архітектурні проєкти та концепції, щоб створити цей унікальний палац дитячої книги.

З першої цеглинки, вона вклала сюди надзвичайно багато любові, енергії та сил. У пам’ять про неї, ми продовжуємо започатковані нею традиції, а також намагаємося створити умови, щоб подарувати нашим читачам гарний настрій.

Тому радію, що попри складну ситуацію та війну, пропри безсонні та неспокійні ночі, коли ми ховаємо наших дітей у підвалах, коридорах чи метро, наші маленькі читачі приходять до нас, і їм тут затишно, комфортно, а головне — цікаво.

— Над створенням будівлі Національної бібліотеки для дітей працювали відомі архітектори, а в оформленні приміщень взяли участь відомі митці. Розкажіть, будь ласка, про них?

— Архітектура нашої будівлі — неповторна, вона є оригінальною пам’яткою соціалістичного футуризму. Збудована у 1982 році за проєктом відомого радянського архітектора Михайла Будиловського. Якщо на неї подивитися згори, то споруда нагадує велику кам’яну книгу. Тому нашу читальню іноді називають Палацом Книги.

Символом нашого закладу є наш Василько — хлопчик, який читає книгу. Думаю, що в Україні та й у світі є не так багато монументів, які присвячені саме маленьким читачам. Тож наш Василь є чи не єдиним уособленням дитини, що активно тягнеться до знань і подає чудовий приклад нашим маленьким читачам. Автором скульптури є відомий митець Борис Довгань.

Інтер’єри бібліотеки оформлювали відомі художники, керамісти та скульптори. Витвори з кераміки — панно «Першодрукарі», кімната казок, квіти у вестибюлі бібліотеки — створила знаменита скульпторка-керамістка Ольга Рапай, металеве ковальство та кольоровий вітраж — відомий художник Олександр Миловзоров, гобелен ручного ткацтва — Світлана Кравченко та Євгенія Кравченко.

Кожний зал бібліотеки є унікальним — це територія щасливого дитинства. І наші працівники роблять усе можливе, щоб у цей складний час наші маленькі читачі менше стресували.

ПРО ВИБІР ПРОФЕСІЇ ТА РОБОТУ З ДІТЬМИ

— Пані Алло, розкажіть, будь ласка, чому ви обрали для себе професію бібліотекарки? І чому обрали для себе саме дитячу аудиторію?

— У мене в трудовій книжці є єдиний запис — це Національна бібліотека для дітей, де працюю 43 роки. Бібліотека — це вже не просто робота, а справа життя. Працюючи з дітьми, ми всі молодіємо, адже у них завжди повно енергії та креативних ідей. Ще діти неймовірно точно відчувають фальш, тому далеко не кожному вдається завоювати їхню прихильність.

Коли я закінчувала інститут, головою екзаменаційної комісії була наша Анастасія Степанівна Кобзаренко. Вона завжди ретельно обирала працівників для роботи у читальні, вважаючи, що людина має подобатися дітям, а працювати у бібліотечній справі вона навчить.

Тоді, з усього нашого курсу вона обрала мене, хоча я не мала київської прописки. Це було у 1982 році, коли за законом, якщо не маєш київської прописки, то не можеш працювати в Києві, оскільки це вважалося порушенням паспортного контролю. Але Анастасія Степанівна запевнила мене, що це все вирішить. Вона навіть заплатила за мене 10 карбованців штрафу.

А взагалі, в юнацькі роки я захоплювалася танцями й думала, що пов’яжу своє життя з хореографією, але сталося інакше…

Але у нашій бібліотеці все це є: ми не лише читаємо, але й танцюємо, співаємо та креативимо. Проводимо різноманітні заходи, запрошуємо до читальні цікавих гостей: відомих та популярних письменників, літературних діячів, музикантів, акторів.

Також надзвичайно популярною є наша знаменита «Квест-кімната», де маленькі читачі розгадують різноманітні загадки та виконують завдання.

Національна дитяча бібліотека — це територія, де дітям нічого не забороняється. А ми дорослі, маємо підлаштувати цей простір потреби дітей, щоб їм було цікаво, затишно та безпечно.

ПРО МАЛЕНЬКИХ ЧИТАЧІВ ТА ЇХНІ ЛІТЕРАТУРНІ СМАКИ

— Ви працюєте переважно з дитячою та підлітковою аудиторією різного віку. Які вони, ваші читачі? Чим цікавляться? Що читають?

— Наша читацька аудиторія є великою та різноманітною, як за віковою категорією, так і за особистими уподобаннями. Маємо багато дітей, які цікавляться читанням книг шкільної програми, вивченням якогось предмета, розширенням базових знань. Це один різновид нашої діяльності.

Час від часу наші дітки беруть участь у різноманітних читацьких конкурсах, тож працюємо над тим, щоб підготувати їх до участі в них.

Нещодавно у нас завершилися традиційні літні читання, де діткам треба прочитати певний перелік книжок, а потім занотувати, розповісти про них. Така конкуренція стимулює діток більше читати, розширювати свій світогляд. Бувають і сльози, коли виявляється, що хтось опанував за літо більшу кількість книжок.

Мотивація дітей до читання може бути різною, головне не треба ніколи їх змушувати. На мою думку, батьки часто роблять велику помилку, коли говорять своїм дітям: — Прочитай 10 сторінок, або не підеш гуляти з на вулицю! — Прочитай те, бо не дам тобі гратися в комп’ютері й т.д. Цього ніколи не можна робити, якщо ви прагнете зацікавити дитину читанням.

Особисто я вважаю, що у цьому питанні найбільш ефективними є власний приклад, або зацікавлення дитини у самій книзі.

— Розкажіть, будь ласка, як в Україні йдуть справи з виданням дитячої літератури?

— На щастя, наше сучасне книжкове видавництво є потужним та дійсно прекрасним. Є не просто книги, а й справжні шедеври та витвори мистецтва, з чудовою подачею, як самого тексту, так і дивовижними ілюстраціями. Це дуже важливо!

Нещодавно була на книжковому ярмарку, мене здивувало, що попри війну та складну ситуацію в країні кількість видавництв зростає. Наразі їх понад дві тисячі. Я довго ходила між рядами, все роздивлялася та гортала книжки. Мене вразило художнє оформлення деяких з них. Це дійсно книжкові шедеври. І приємно, що зустріла там багато людей, тож ярмарок мав успіх.

Звичайно, ціни на дитячу літературу є досить високими й далеко не кожна родина може дозволити собі викласти за неї чималу суму. Тож, для цього є безплатна бібліотека, де можна прийти й почитати ці книжки, або ж взяти додому на 30 днів та повернути.

— Як формуються читацькі смаки у наймолодшого покоління?

— Безумовно всі діти різні за своїм характером, інтересами та захопленнями, але моду читання ще ніхто не скасовував. Чим більш розкручена книжка, тим відповідно більше читачів хочуть її прочитати. Особливо, якщо це якась відома книжка за культовим фільмом, то інтерес до неї завжди залишається високим.

По-друге, значну роль у виборі книги грає рекомендація рідних, знайомих, друзів чи однокласників. Взагалі читацькі смаки у діток дошкільного віку закладаються у родині, де вони часто обирають ті книжки, які подобалися батькам. Згодом у шкільні роки багато відіграє саме мода та рекомендації однолітків чи друзів.

Серед жанрів наших маленьких читачів найбільше приваблюють фентезі, що описує надлюдські здібності й це завжди цікаве та надзвичайне. Звичайно не втрачає популярності й книги про «Гаррі Поттера» і Персі Джексон «Повелитель блискавок». Ну і звичайно ж, різні комікси. Від них наші маленькі читачі просто у захваті.

— Чого, на Вашу думку, бракує у сучасному книговидавництві для дітей? У яких книгах є потреба?

— Часто на різних заходах представники різних видань ставлять мені запитання: — Що зараз потрібно друкувати? Мені дуже хочеться, щоб наші видавці перевидавали книжки для діток початкової школи й дошкільнят з творами наших класиків.

Я розумію, що чудова ініціатива — видати повне зібрання творів Григорія Сковороди, чи Лесі Українки, але це для великих бібліотек. Але, якщо ми говоримо про масове читання нашої класики, то потрібно друкувати малечі невеличкі книжечки, можливо з одним чи декількома віршиками: «Садок вишневий», «Тече вода з-під Явора» або оповіданнячками чи казками. Зараз таких видань з творами української класики майже немає.

Можливо ці книжки не будуть касові, але це дуже важливо для формування дитини для її першого знайомства з творами класиків. Якщо це ще у поєднанні з гарними ілюстраціями, то дитина краще запам’ятовує. Бо для неї кожне слово — це велика праця. Малечі, щоб прочитати, то треба і пальчиком поводити, щоб з’єднати літери, а тут ще малюнки, які посилюють сприйняття книжки.

Зараз, у час війни, однією з головних проблем наших бібліотек є наповнення новими книгами. Бо на сьогодні є лише декілька державних програм, які займаються комплектуванням книгозбірень. Раніше їх було значно більше, але ми розуміємо, яка ситуація зараз в країні. Тому покладаємо великі сподівання на меценатів та спонсорів, які зацікавленні у розвитку нації. Адже, за цими дітьми стоїть наше майбутнє.

— Наскільки зараз діти захоплюються читанням? Адже сучасний світ цифрових технологій часто приваблює дітей більше, ніж звичайна книга?

— У нас в бібліотеці є унікальне панно Ольги Рапай, присвячене історії писемності. І там стоїть дуже поважний пан Йоганн Гутенберг, який зробив станок і почалося книгодрукарство. Але існує наукова теорія, що кожен вид творчості живе приблизно 500 років. Але цей термін вже давно скінчився, з того часу як жив і працював Гутенберг, а книги досі успішно друкуються.

Зараз ми маємо можливість ще обирати у якому вигляді її читати: слухати, дивитися на екрані, або ж гортати паперовий варіант. Для подорожей, особливо зручним є рідер, коли можна взяти з собою не стопку книжок, а взяти маленький пристрій. Тож на мою думку, попит на книги та на читання ніколи не згасне. Оскільки читання є одним з найбільш природних процесів сприйняття інформації.

Якщо ми хочемо досягти фізичного розвитку, то ми бігаємо, стрибаємо, плаваємо, тренуємося тощо. Але якщо ми прагнемо розвивати наш розум, то у світі не існує альтернативи читанню. Форма читання може бути різна, але це тільки читання.

Щодо формування у дітей інтересу до читання книжок, то на мою думку, багато ще залежить від родини. Діти — це наша калька. І якщо тато і мама ніколи нічого не читають, або ж демонструють дітям, як це нудно, то неможливо вимагати від дитини, щоб вона була іншою.

Але ми з колегами докладаємо зусиль, щоб розвивати у кожної дитини інтерес до читання книжок: паперових чи електронних. У нас девіз бібліотеки — читай, формат не має значення.

ПРО РОЛЬ БІБЛІОТЕК У ЧАС ВІЙНИ ТА БЕЗБАР’ЄРНИЙ ПРОСТІР

— Як змінилася роль бібліотек від початку війни?

— Як би це дивно звучало, але у час війни, під час безсонних ночей та постійних стресів, вийшло так, що це дало потужний імпульс для розвитку бібліотек. Бо, саме у читальнях облаштовувалися пункти незламності, організовувалася юридична підтримка для внутрішньопереміщених людей, також тут можна було залишити дитинку на декілька годин, щоб вирішити свої нагальні справи.

Тож з початком війни бібліотеки стали не лише важливими центрами просвітництва та виховання, це ще і важливий життєвий простір для спілкування з колом однодумців, для відновлення життєвих сил та ментального здоров’я.

— Зараз чимало закладів освіти та бібліотеки приділяють значну увагу безбар’єрності. Розкажіть, що є в Національній дитячій книгозбірні для діток з особливими потребами.

— Коли наше Міністерство освіти та науки проводило опитування щодо відповідності закладів культури вимогам безбар’єрності, то вийшло так, що у нас майже всі пункти вже збігаються з ними. І всі мене питали, як це у вас?

У нас є пандус, куди можна заїхати з візочком. Є спеціально облаштована туалетна кімната, де мами можуть скористатися пеленальним столиком, щоб поміняти дитині памперс.

Також у наших фондах є книжки зі шрифтом Брайля, є спеціальні програми для дітей з вадами мовлення та слуху. Ще працюємо над тим, щоб вивчити мову жестів, для цього нас є спеціальна програма з екраном, який зчитує жести.

Зараз ми працюємо над тим, щоб щоб зробити наш друний поверх доступним для людей на колісних кріслах. Для цього хочемо облаштувати спеціальний ліфт.

Простір першого поверху у нас повність відкритий та інклюзивний. У кожному відділі нашої бібліотеки є людина, яка відповідає за діток з особливими потребами, коли вони до нас приходять.

Також маємо вже проєктно-кошторисну документацію на пристосування нашої актової зали, відповідно до потреб людей з інвалідністю. Оскільки у нас з’явилася окрема категорія наших користувачів, коли, наприклад, діток приводить тато чи мама, що мають інвалідність. Іноді до нас приходять військові, які після поранення має проблеми зі здоров’ям. Тому у таких випадках комунікатором вже стає його дитина.

Багато уваги приділяємо і програмі ментального здоров’я «Ти як?». Проводимо різноманітні тренінги на стресостійкість.

Також у нас є спеціальний психологічний простір, який ми зробили нещодавно за підтримки шведської програми «Психологічна підтримка населенню України». Вони дали нам кошти в межах великого гранту, а ми зробили простір, де діти могли б просто розслабитися та отримати релакс. В ньому наші читачі можуть бігати босоніж, стрибати, гратися, лежати в кульках, стрибати на батуті. Він оформлений відповідно до сучасних вимог щодо безбар’єрності.

Щодо книжок зі Шрифтом Брайля, то звичайно хотілося, щоб таких видань було більше, але усі ми розуміємо, що такий друк є дуже дорогим. Але ми у нас є декілька видавництв, що друкують такі книги, і вони мають попит серед наших читачів.

Також активно долучаємося до різних заходів, наприклад ходимо на читацькі дні чи спілкування до «Охматдиту». На жаль, 8 липня у приміщення, де був наш простір, потрапила російська ракета.

Регулярно відвідуємо інтернати для діток з вадами слуху. Також ходимо і в 15 Інтернат для діток з ДЦП.

До війни ми проводили екскурсії, до яких часто долучалися й маленькі читачі з вадами рухомого апарату.

Ще ми працюємо із дитячими колоніями, для 12 таких закладів наші працівники читають лекції. Це узмовлено нашим Меморандумом про співпрацю з Міністерством юстиції меморандум.

Спочатку це було трошки страшнувато, хоч і через екран, але було важко спілкуватися з ними. Це діти, які позбавлені волі з 14 років за різні проступки та злочини. Зазвичай, це відбувається з нагоди різних свят, а також ми читаємо їм лекції з історії чи юриспруденції. Буває влаштовуємо і просто різні майстерки.

За ці роки ми вже маємо свою категорію улюбленців. Цього року одна дитина з колонії вступила до вишу на юридичний факультет. Тож, маємо певні позитивні здобутки.

Пані Алла показує і деякі мистецькі роботи дітей з колоній, які вони дарували колективу Національній дитячій бібліотеки. На вікні у кабінеті директорки можна побачити великий піратський корабель, змайстрований власноруч неповнолітніми, які наразі відбувають покарання у місцях позбавлення волі:

-Я в них запитала, чому саме піратський корабель, на що вони відповіли, що вони тут теж по-своєму пірати, — розповідає директорка бібліотеки.

Пані Алла вважає, що такі підлітки часто опиняються у подібних ситуаціях не від того, що вони — погані. Це діти — які не отримали свого часу від дорослих належної доброти та підтримки.

ПРО ВИШИВАНКУ ДЛЯ ЗАЛУЖНОГО ТА СКАТЕРТИНУ ПЕРЕМОГИ

— Пані Алло, розкажіть, будь ласка, про проєкт «Вишиванка для Залужного». Минулого року читачі та колектив бібліотеки подарували вже ексголовнокомандувачу ЗСУ унікальну вишиту сорочку. Як з’явилася ця ідея?

— У 2022 році ми разом з дітками вишили наш «Рушник Перемоги», який передали військовим. Наразі він прикрашає храм Святого Архістратига Михаїла у Києві. До ініціативи тоді долучилися понад 100 людей, серед яких майстрині, бібліотекарки, дорослі і юні відвідувачі читальні, постійно змінюючи один одного.

Згодом «Рушник Перемоги» надихнув нас на новий проєкт «Вишиванка для Залужного». Приємно, що у його реалізації нас підтримало Міністерство оборони України, Міністерство культури та інформаційної політики України та Генеральний штаб ЗСУ.

Також неймовірно вдячні українському бренду одягу «Етнодім», який не лише забезпечив нас необхідними матеріалами: льон, голки, нитки, схеми, алей розробив оригінальні орнаменти для цієї вишиванки, враховуючи особливі побажання наших маленьких читачів. Тому на вишиванці символічно знайшли своє місце калина і дуб, книга і тризуб, фігури дітей під захистом воїнів ЗСУ, хрест і пшениця… Дизайн сорочки розробила Анна Фесенко, художниця декоративно-прикладного мистецтва, дизайнерка бренду.

До творчого процесу долучилися не лише наші маленькі читачі, їхні батьки та бабусі та бібліотекарі з різних куточків України, але й почесні гості читальні: військові, волонтери, письменники та навіть дипломати. Це була дуже захоплива ініціатива.

— Розкажіть про Вашу торішню зустріч з генералом Валерієм Залужним. Які його враження про подарунок?

— Понад три місяці наша вишиванка експонувалася у бібліотеці. Весь цей час діти терпляче чекали на офіційну передачу, усвідомлюючи всю складність воєнно-політичної ситуації та майже цілодобову завантаженість Валерія Федоровича.

Наприкінці серпня 2023 року нам несподівано призначили зустріч з ним. Ця подія відбувалася у цілковитій секретності з дотриманням мір посиленої безпеки. Коли ми з колегами та маленькими читачами приїхали до генерала, усі були здивовані нашою компанією, яка складалася з жінок бібліотекарок та купки малечі. Навіть, суворі чоловіки з охорони нам щиро посміхалися, побачивши наших маленьких читачів.

Неймовірно зворушливим було, коли наш найменший читач приїхав в гості до генерала зі своїм улюбленим іграшковим автобусом, з яким ніяк не хотів розлучатися. Усю нашу зустріч він його міцно тримав у руках, а потім подарував його Валерію Залужному. Це була настільки прониклива сцена, що усі присутні ледве стримували сльози.

Валерій Залужний потиснув руку кожному із дітей та вручив їм подарунки, а також передав бібліотеці унікальне книжкове видання та прапор України із дарчим написом Національній бібліотеці України для дітей та словами:

«Мир нам був потрібен раніше. Зараз нам потрібна ПЕРЕМОГА!»

Взагалі ця зустріч була незабутньою для нашого колективу, бо це — надпотужний мотив для нас усіх, щоб творити та працювати задля нашої Перемоги.

— Чи продовжуєте ви спілкування з Генералом зараз, коли він став Надзвичайним та Повноважним Послом у Великій Британії?

— Так, наші дружні стосунки тривають. Цього року ми проводили конкурс дитячої творчості «Україна — МРІЯ». Валерій Залужний, вже як Надзвичайний та Повноважний Посол України у Великої Британії, надав цьому заходу свою підтримку.

Звичайно чекали його на нагородження переможців, що відбулося у День Міжнародного захисту дітей 1 червня, однак отримали від нього вітального листа і подарункову книгу. Останню звістку ми отримали від нього на День Незалежності: Валерій Федорович передав нашій читальні унікальне видання «Істоіря українського війська». Тож, з нетерпінням чекаємо його до нас в гості.

— Після вишиванки для генерала Валерія Залужного, над чим зараз працює Ваш колектив?

— У травні цього року, до Всесвітнього дня вишиванки ми започаткували новий проєкт «Скатертина Перемоги». На ній ми вирішили втілити усі елементи та образи, що стали символами нашого спротиву у боротьбі з російськими загарбниками: це і калина, і наш герб, і літак «Мрія» і пес Патрон.

У нас в бібліотеці проводяться заходи з вишиванотерапії, де кожен наш маленький читач може долучитися до процесу вишивання або ж запропонувати свої образи для зображення на «Скатертині Перемоги». Тож я щиро радію, що ми маємо таких надзвичайно талановитих та творчих дітей, і вірю, що після нашої Перемоги, ми разом відбудуємо нашу заможну, успішну та європейську Україну — мрію!

До теми: Унікальне панно та скульптура читача: чим відома Національна бібліотека для дітей.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»