Замість радянського шпигуна — сліпий письменник-поліглот: у Києві з’явилася вулиця Василя Єрошенка

Впродовж останнього часу вже Київрада підтримала перейменування майже 300 вулиць, провулків, проспектів та площ, назви яких пов’язані з країною агресоркою та радянським союзом.

Також в межах декомунізації та дерусифікації, змінила свою назву і вулиця Ріхарда Зорге. Німецький журналіст та дипломат працював на радянську розвідку у часи II світової війни, а у 1964 році посмертно став Героєм Радянського Союзу.

Вулиця виникла у середині 1950-х років в селищі Перемога у Святошинському районі Києва та спершу мала назву Завулок №4. У 1968 році вулиця змінила назву на честь радянського шпигуна Ріхарда Зорге.

У 2022 році цей топонім потрапив до переліку об’єктів міського підпорядкування, назви яких пов’язані з російською федерацією та/або її союзниками (сателітами) та був запропонований до перейменування.

Згодом у застосунку «Київ цифровий», шляхом електронного рейтингового голосування була обрана нова назва для цього топоніму.

Серед пропозицій щодо перейменування вулиці Ріхарда Зорге у Святошинському районі найбільшу кількість голосів (5 651) набрала пропозиція «вулиця Василя Єрошенка».

У травні 2023 року рішенням Київради вулиця змінила свою назву на честь українського письменника, поета і фольклориста Василя Єрошенка (1889-1952).

Він народився 31 грудня в українському селі Обухівка на Білгородщині, де був третьою родиною у родині заможних селян.

У віці 4 років хлопчик перехворів на кір, внаслідок чого повністю втратив можливість бачити. Втрата зору для допитливого та жвавого Василька стала важким випробуванням, яке трохи розраджувала музика.

Одного разу він поїхав з батьком на ярмарок, де вперше почув звучання оркестру. Маленький Василь збагнув, що власні думки та почуття можна повніше передати через звуки, що зможе компенсувати темряву довкола нього.

Зваживши на захоплення сина, батьки віддають його навчатися грі на гітарі та скрипці. А згодом хлопець опанував гру на фортепіано, і впродовж багатьох років дивував друзів та знайомих своїми музичними імпровізаціями.

З 9 років батьки віддають сина до спеціальної школи-інтернату для сліпих у Москві, де він вчився з 1899-1907 роки. Після завершення навчання юнак грає в оркестрі для незрячих, який активно гастролював у багатьох містах тогочасної Імперії.

Доленосним для Василя було знайомство з викладачкою іноземних мов Ганною Шараповою, з якою він почав вивчати есперанто.

Здібності хлопця у вивченні мов були дійсно дивовижними, а вже за декілька тижнів він вже вільно спілкувався цією мовою.

У 1912 році, маючи лише зелену зірочку на грудях (символ есперанто) та рекомендації друзів, Василь мандрує Німеччиною, Бельгією, а згодом їде до Лондона для навчання у коледжі для людей з вадами зору.

За два роки Василь Єрошенко їде до Японії, де за пропозицією Товариства есперантистів починає викладати в Токійському університеті. А за рік він вже вільно опановує японську мову і навіть починає писати цією мовою казки.

У 1916 році він вирушає до Таїланду, а згодом до Бірми, де очолює школу в місті. Моулмайні, втілюючи в життя демократичні принципи виховання дітей.

У жовтні 1921 року письменник опиняється в Шанхаї, де викладає есперанто в школі. Тоді ж Василь Єврошенко написав мовою есперанто казку «Оповідки зів’ялого листочка» в перекладі китайською надрукували у двотижневику «Східний часопис». Твір він присвятив своїм шанхайським друзям.

За два роки Василь Єрошенко видає збірку під символічною назвою «Корабель щастя», написану також есперанто. Того ж самого 1923 року побачили світ і «Казки Єрошенка» у перекладі Лу Сіна китайською мовою, які приносять йому значну популярність.

Доля часто кидала його по світу, але, де б він не був, він не припиняв літературної діяльності, прагнучи полегшити життя людей з вадами зору та нести просвітницькі ідеї.

В Японії його називали Еро-сан, у Китаї ─ Айлосяньке. Бірманські діти зверталися до нього «кокоджі» ─ старший брат, а чукчі прозвали його «какомей» ─ «диво».

Пізніше письменника запросили до Туркменії розробити та запровадити на практиці систему навчання для незрячих дітей. Одинадцять років провів він у Середній Азії. В Ашхабаді, а потім у фортеці Кушка керував першим у республіці дитячим будинком-інтернатом. Досконало вивчивши мову пушту, він розробив туркменську абетку для сліпих, яка була визнана як «найкраща з усіх, складених доти».

Впродовж життя Василь Єрошенко промандрував пів світу, вивчав звичаї та побут не одного десятка народів, опанував і вільно володів сімнадцятьма мовами, написав чимало наукових праць і художніх творів.

Незадовго до смерті він повернувся в рідне село Обухівка. Його життєвий шлях завершився 23 грудня 1952 року.

Цікаво, що попри українське походження, на своїй етнічній батьківщині його ім’я було майже невідоме. В українській пресі згадка про сліпого письменника-самородка Василя Єрошенка уперше промайнула наприкінці 1966 року в статті Степана Тельнюка «Сторінками історії».

Лише з 2000-х років його творчість стали активно вивчати та досліджувати в Україні, але широкому загалу його постать залишається майже невідомою.

***

Повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.

У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно.

До теми: Нові адреси Києва: в Авіамістечку з’явилася вулиця на честь видатного поета-гумориста Павла Глазового. За життя його називали найулюбленішим «сміхотерапевтом» та наступником Остапа Вишні в українській літературі, а його влучні гуморески не втрачають актуальність і наш час.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»