Особливий кур’єр: Роман Ткачук перевозить кістковий мозок для трансплантацій

Щороку близько півтори тисячі українців чують діагноз — гострий лейкоз. Це найагресивніший вид раку. Пацієнти з цим захворюванням найчастіше потребують пересадки стовбурових клітин. До 2018 року наші співвітчизники, які не мали родинного донора, їздили робити операції за кордон, вони коштували десятки тисяч євро чи доларів. Проте зараз такі пересадки безплатно роблять в Україні.

Із 2024 року трансплантація кісткового мозку (ТКМ) входить в Програму медичних гарантій (ПМГ) та є безоплатною для пацієнтів, до цього 4 роки тривав пілотний пакет, в рамках якого розраховували тарифи та налагоджували логістику.

Потенційних неродинних донорів шукає Український реєстр донорів кісткового мозку. Станом на вересень 2024 року у ньому налічується 13 тисяч потенційних донорів, які готові поділитись своїми клітинами. Із 2018 року 7 з них стали донорами стовбурових клітин, бо знайти генетичного «близнюка» — велика рідкість.

Тому значно частіше донорів знаходять за кордоном — Український реєстр співпрацює з міжнародними реєстрами. Станом на вересень цього року забезпечили 150 трансплантацій, з них 143 — іноземні донори.

З 2020 року, коли почався ковід, засновники Реєстру Юля та Роман, забирали клітини у кур’єрів в аеропорту Бориспіль чи Жуляни та транспортували самі їх до лікарень, після 24 лютого продовжили самі транспортувати з кордону і вибудували нову логістику доставки.

У вересні 2022 вони залучили Романа Ткачука, навчили і показали весь маршрут. З того часу він працює кур’єром на постійній основі. У 2024 році з’явився ще один кур’єр.

Щоб записати інтерв’ю з Романом довелося чекати, коли він матиме черговий рейс — привезе до Києва чийсь шанс на життя і одужання.

— Романе, як ви почали співпрацювати з Реєстром і стали кур’єром?

— Після того, як почалася повномасштабна війна та іноземні кур’єри перестали приїжджати Роман Куць почав шукати, хто може виконувати цю роботу. Так склалося, що ми були знайомі, і він мені запропонував спробувати, хоча я працював у сфері ніяк не пов’язаній з медициною, був менеджером з продажу вікон та дверей.

Потрібно було людину, яка має надійний автомобіль та великий досвід водіння. Якщо до початку повномасштабної війни кур’єри приїжджали 5-10 разів на рік, то після 2022 року кількість трансплантацій від неродинних донорів значно зросла і було очевидно, що для цієї людини буде чимало роботи.

Перший раз Роман Куць поїхав зі мною, детально пояснював, знайомив із кур’єрами на польському кордоні, саме там зараз забираємо кров, а потім знайомив з лікарями у Києві, які проводять операції і з якими мені доводиться контактувати під час передачі клітин. Показав увесь маршрут.

— Це завжди один і той ж маршрут?

— Я живу у Тернополі, там також розташований офіс Українського реєстру донорів. Тож їду до кордону у Львівській області, а звідти на Київ — у Охматдит чи Київський міський центр нефрології та діалізу, або Черкаський клінічний центр онкології, гематології, трансплантології та паліативної допомоги, де також роблять трансплантації кісткового мозку від неродинних донорів. А потім повертаюся дому, у Тернопіль.

До речі, мені розповіли, що повномасштабна війна застала у Києві німецького кур’єра. Він ночував у готелі, прокинувся від вибухів, страшенно злякався, що не зможе вибратися, бо аеропорти зачинили, тож Реєстр йому допоміг виїхати через Чернвці у Румунію.

Тоді всі європейські реєстри призупинили роботу з українцями, бо був надто високий ризик, що клітини не зможуть використати (будуть пошкоджені при транспортуванні, чи буде пошкоджена лікарня де мають робити транпслантацію). Тож закордонні реєстри не співпрацювали з українцями з кінця лютого по квітень, поки українці не придумали, як доправляти клітини у Київ (було два маршрути — авто та залізницею). Та, головне — переконали іноземних партнерів, що вся команда реєстру знаходиться на робочому місці, всі лікарі центрів транпслантації на місці і є пацієнти яким потрібна допомога і вони не покинуть Україну.

— Як виглядає власне передача вантажу на кордоні?

— Я не маю права виїзду за кордон, як військовозобов’язаний, тому завжди приймаю клітини на кордоні. Через те, що наш реєстр працює з реєстрами у різних країнах, то, переважно, привозять кур’єри саме з тих країн, де знайшли донора. З представником зустрічаюся на пішому переході і там відбувається передача та заповнення всіх документів.

— Скільки часу це все займає?

— Клітини мають бути доставлені від моменту забору до пацієнта 72 години при сталій температурі. Для транспортування є компактне обладнання, спеціальні сумки-холодильники, що гарантують збереження біоматеріалів. Тож головне — час доставлення. Проте навіть попри чималу відстань між кордоном та Києвом ми вкладаємося у заданий час.

Коли ми тільки починали працювати, то заповнення паперів на митниці займало десь до години часу. Зараз все набагато простіше, можна сказати, що цей процес відточений до ідеалу. Я не стою у загальній черзі. Трохи більше часу може займати у іноземного кур’єра проходження польської, а потім української митниці.

Наша ж з ним взаємодія може займати 15-20 хвилин — на звірку усіх документів, і їду в ту клініку, куди потрібно. При чому, це може бути у різний час доби — залежить від того, коли був проведений забір крові у закордонного донора і як швидко кур’єру вдається доїхати до нашого кордону.

Робота специфічна, і бувало таке, що у нас були накладки, наприклад, коли я тільки приїхав у Київ, а наступного дня, вранці наступна передача. Тому зараз є ще один кур’єр, що допомагає у таких випадках. Раніше, коли такої людини не було, змушений був їхати уночі, коли діяла комендантська година, тоді мене зупиняли патрулі, і доводилося пояснювати, хто я і що роблю.

До речі, зараз так наклалися донації, що я за три дні двічі їздив між кордоном і Києвом. У такому випадку я ночую у Києві, і можу належно підготувати сумку для перевезення клітин.

— Яким чином гарантується дотримання температурного режиму при перевезенні клітин?

— У нас хороше обладнання. Сам пакет із донорською кров’ю невеличкий. Його транспортують у спеціальних сумках. Вони є двох розмірів 20 на 20 сантиметрів та 20 на 40. У середині є спеціальні пластини, що утримують сталу і задану температуру. До речі, якось перевірив, що сумка тримає необхідну температуру ще 5-6 днів після поїздки.

Коли ж я привожу бокс у Охматдит чи Київський центр нефрології та діалізу, то лікарі завжди контролюють температурний режим при якому транспортували клітини. Спеціальний датчик показує, чи не було найменших коливань температури. Ідентичну процедуру робить також іноземний кур’єр. Сумку в дорозі відкривати заборонено, щоб не було перепаду температури.

— А як ви знаєте, коли, наприклад у вересні треба буде їхати у відрядження?

— Є чіткий графік. І з плануванням логістики у нас, повторю, все ідеально. Графік поїздок на наступний місяць я отримую за 10-15 днів. Чітку годину, коли мені треба бути на переході знаю загодя 5-7 днів. У місяць виходить мінімум 4-5 поїздок, цього місяця заплановано 9, три уже зробив.

Звичайно, бували ситуації, коли з графіка випадають якісь поїздки, через обставини, які складалися або в донора, або в реципієнта. Якось через снігопади у Європі кур’єр запізнився на 2 години. Одного разу тільки було таке, що зустріч на кордоні перенесли з вечора на ранок, через негоду, і людина змушена була чекати, а не їхати. Але навіть тоді ми вклалися у 72 години.

Минулого року вперше в Україну доставили клітини від донора зі США. Логістику так продумали, що дорога зайняла 48 годин. Кур’єром тоді був німець, він за день перед забором кісткового мозку прилетів у США, і одразу ж після донації, відправився у зворотню дорогу. У нього була пересадка з Франції до Польщі, де його чекало орендоване авто, він помчав на кордон, де вже його чекав я.

— Ви багато часу проводите за кермом. Чи зупиняли вас патрульні?

— 1350 кілометрів складає шлях від Тернополя до кордону, звідти до Києва і назад додому. Тому, буває, що в дорозі зупиняють, і навіть працівники ТЦК, проте, хоч і не маю броні, проте всі лояльні і проблем не було ніяких. Бувало, що показував фото із соціальних мереж, щоб переконалися у моїй розповіді.

Швидкість намагаюсь на дорозі не перевищувати, бо усі штрафи мої. Але не лечу, бо розумію, що від мене залежить не тільки моє життя.

Крайня поїздка — возив кістковий мозок у Київський міський центр нефрології та діалізу, саме там зараз фахівці Охматдиту роблять операції із пересадки кісткового мозку після обстрілу Охматдиту 8 липня цього року. Того дня я вранці у Тернополі був на прийомі у лікаря, не міг зрозуміти, чому телефон аж гудів від викликів. Коли вийшов з кабінету, то прочитав про обстріл. Удар ракети прийшовся якраз там, де завжди паркував машину — біля відділення нефрології.

На щастя за два роки жодного разу не потрапляв під обстріл. А ця тема завжди цікавить моїх іноземних колег. Тож фотографії наслідків удару розіслав усім знайомим кур’єрам за кордон, щоб вони розуміли, що у нас відбувається. Вони, до речі, підтримують Україну, як тільки можуть.

— Що ви вважаєте найважчим у своїй роботі?

— Саму дорогу, потрібно бути постійно сконцентрованим, уважним. Також дуже важливим етапом є підготовка самого боксу, його транспортування — це моя відповідальність. Бокс має бути підготовлений за 24 години, ставлю у морозильну камеру зі спеціальною температурою. Як їх обслуговувати, як діяти у нештатних ситуаціях, їх на щастя, не було. Перед поїздкою за 2 години перевіряю чи стабільна температура, сконтактовуюся з кур’єром у Польщі.

— Як ви впізнаєте потрібну людину?

— У мене завжди є фото кур’єра, дані його паспорта. Та й я досить помітний. Влітку я завжди у нашій фірмовій футболці, а у інші сезони — через сумку. Зрештою, ми зустрічаємося у конкретній точці, на митниці неможливо розминутися.

— А чи знайомитеся ви з людиною, які будуть робити операцію?

— Ні, ніколи, я тільки знаю ім’я і прізвище та вік. Це мені необхідно для звірки документів. Інформація про донорів взагалі не розголошується, особи донорів мають залишатися невідомими упродовж двох років. Крім того, українські донори самі приїздять на донацію в Охматдит — реєстр оплачує їм дорогу, проживання та харчування.

Але у мене були випадки, коли знайомі цікавилися, скільки коштує кістковий мозок. Називали максимальні 50-100 тисяч євро і не вірять, що це безплатно. Була ситуація, коли моїм знайомим з Луцька маленькому сину ставили діагноз лейкемія, вони звернулися до мене, і щиро здивувалися, що в Україні трансплантація безплатна. На щастя діагноз виявився хибним. До речі прикордонники раніше теж питали, скільки коштує мій вантаж. Казав, що він безцінний.

На жаль, у нас і досі довкола теми трансплантації багато легенд і небилиць. Зрештою, багато хто не знає, що донація кісткового мозку у більшості випадків схожа на звичайну здачу крові.

За час, коли працюю у Реєстрі, сам позбувся багатьох стереотипів, а мої рідні та знайомі зареєструвалися, як потенційні донори. У нас приводять у приклад Реєстр донорів у Німеччині — він найбільший у світі, там понад 10 мільйонів осіб. У німців висока громадянська свідомість щодо допомоги ближньому. Сподіваюся, що так буде і в Україні.

Усі фото надані Романом Ткачуком

Читайте також:

У Києві влаштують акцію до Всесвітнього дня донора кісткового мозку.

Раніше завідуючий відділенням трансплантації кісткового мозку НДСЛ «Охматдит» Олександр Лисиця розповідав «Вечірньому Києву» про особливості трансплантації кісткового мозку для дорослих та дітей.

Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»