Лікарі Охматдиту підписали прижиттєву згоду на посмертне донорство
Завідуючий відділенням трансплантації кісткового мозку НДСЛ «Охматдит» Олександр Лисиця та його дружина лікар-офтальмолог Леся Лисиця підписали прижиттєву згоду на посмертне донорство.
Вони щодня бачать дітей, які потребують пересадки органів від неродинних донорів. Саме тому у присутності десятка камер, від усіх провідних телеканалів України, два десятки лікарів та співробітників Охматдиту вирішили власним прикладом продемонструвати суспільству, що кожен може зробити шляхетну справу для порятунку життя інших.
ПІДПИС ГЕНДИРЕКТОРА
«Щиро сподіваюся, що усі ті медики, що підписали документ про прижиттєву згоду на посмертне донорство житимуть щонайменше 100 років, і своїм вмінням врятують багато життів, але, всі ми ходимо під Богом, і не знаємо, що буде завтра. Тому, вибір лікарів є гарним орієнтиром для тих, хто думав про цей вчинок, але має сумніви», — розповів генеральний директор НДСЛ «Охматдит» Володимир Жовнір.
Він також був одним із тих, хто заповнив необхідні документи. І зауважив, що відповідально поставився до свого підпису. Бо не хоче, щоб його рідні колись робили такий вибір.
Лікарі Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» повністю довіряють системі трансплантології в Україні, своїм колегам-медикам та хочуть власним приладом збільшити кількість прижиттєвих згод.
ОДНА СМЕРТЬ РЯТУЄ ТРИ ЖИТТЯ
На жаль, поки процедура оформлення згоди на посмертне донорство доволі складна. Зараз після встановлення діагнозу смерті мозку, родичі померлого можуть дати дозвіл на трансплантацію органів. Втім, незабаром дати свою згоду чи незгоду на посмертне донорство можна буде в додатку «Дія». А поки над додатком працюють, лікарі привертають увагу до донорства органів.
«Кожна людина, навіть після своєї смерті може врятувати від 3 до 5 пацієнтів. За минулий рік в Україні провели 331 трансплантацію, з них 169 — від посмертних донорів. 59 людей після своєї смерті врятували життя 169 пацієнтам, яким пересадили їх органи», — зазначив хірург-трансплантолог НДСЛ «Охматдит», кандидат медичних наук, Олег Святославович Годік.
Наприклад лише в Охматдиті понад два десятки дітей чекають на органну трансплантацію нирки від неродинного донора. Ці пацієнти роками живуть в Охматдиті, тричі на тиждень проходять 4-годинну процедуру гемодіалізу та чекають на рятівну пересадку.
Своєю думкою щодо важливості донорства поділилася Юлія Спасиченко — мама 6-річного Артема, який чекає на трансплантацію: «Проблеми з нирками у Артема почалися з самого народження. Вперше на діаліз до Охматдиту ми потрапили, коли малому виповнився рік. Зараз йому 6. Ніхто з наших родичів не підходить сину як донор, тож трансплантація можлива лише від посмертного донора. Дуже важливо, аби більше людей почали підписувати ці згоди, аби такі пацієнти, як мій шестирічний син, мали шанс на життя».
Сотні людей ще чекають свого донора, чимало з них помирають в черзі на пересадку серця, нирки, печінки… Але вони мали б шанс на життя, якби у нашій країні так не боялися цієї теми.
ЯК ГОВОРИТИ ПРО ТРАНСПЛАНТАЦІЮ
«Уявіть, у сім’ї горе — рідна людина помирає, а тут підходять лікарі і говорять щось про трансплантацію… Це важка ситуація для обох сторін, адже медиків у нас не готують до таких розмов», — розповіла лікар-офтальмолог Охматдиту Леся Лисиця.
У її родині лікарів до цього питання ставляться прагматично. Ще декілька років тому вона із братом розмірковували про необхідність пропаганди посмертного донорства серед українців. Також із чоловіком, завідуючим відділення трансплантації кісткового мозку НДСЛ «Охматдит» Олександром Лисицею, проговорювали ситуації, які для людей, що не мають стосунку до медицини, можуть здаватися шокуючими, але є частиною життя, бо ніхто не застрахований від смертельного крововиливу у мозок чи ДТП…
ОСОБЛИВОСТІ ДОНАЦІЇ КІСТКОВОГО МОЗКУ
Водночас українці можуть рятувати життя пацієнтів і в інший спосіб — ставши донорами кісткового мозку. Пересадки кісткового мозку потребують діти та дорослі із раком крові. У більшості випадків родинні донори не підходять, і єдина надія на донорів. В Україні їх шукають через Український реєстр донорів кісткового мозку, який долучений до Світового реєстру.
«Донором кісткового мозку може бути людина, бажано до 35-ти років. Такі умови і в Європі. Ви заходите на сайт, заповнюєте анкету, отримуєте спеціальний конверт, робите мазки, запечатуєте і відправляєте поштою. Потім ваш матеріал відправляють у Німеччину, у сертифіковану лабораторію. Роблять так зване „типування“ і… можливо на цьому для вас все і завершиться. Але, якогось дня можете отримати телефонний дзвінок. На будь-якому етапі можна відмовитися, бо ж різне у житті буває… Проте, коли ви таки вирішуєте пройти процедуру, то все вибудовується під те, коли вам буде зручно пройти додаткове обстеження і саму процедуру», — розповів Олександр Лисиця.
Є два види донації кісткового мозку: перший і той, який найчастіше використовується (80% випадків) — це забір стовбурових клітин із циркулюючої крові. Процедура триває 3-5 годин та нагадує здачу тромбоцитів. Можливі побічні ефекти: біль у кістках, іноді головний біль, стомлюваність, проте вони проходять за 1-2 дні. Другий спосіб (використовується у 20% випадків) — пожертвування самим кістковим мозком. Це робиться за допомогою голки та шприца під загальним знеболенням в лікарні. Можливі побічні ефекти: втомлюваність, незначний біль, синці у місці забору, які швидко минають.
ДЕННИЙ СТАЦІОНАР ОНКОГЕМАТОЛОГІЇ
У центрі дитячої онкогематології Охматдиту маленькі пацієнти тривалий час можуть лікуватися в очікуванні неродинних донорів. Водночас Олександр Лисиця розповідає, що на сьогодні налагоджено логістику. Завдяки європейському підходу і денному стаціонару у лікарні можуть надавати допомогу більшій кількості дітей.
«Ми не тримаємо пацієнтів у палатах, коли у цьому нема потреби — виписуємо і переводимо на денний стаціонар. Є благодійники, які допомагають сім’ям винаймати житло, або коли діти — кияни. Зараз, наприклад, десь із 30 сімей живе неподалік Охматдиту, ми їх бачимо коли йдемо на роботу і з роботи. Вони приходять на процедури. Це дуже важливо, бо соціалізує дітей, які до того могли, наприклад рік провести у палаті. І це дозволяє нам збільшити трансплантаційну активність», — наголосив лікар.
До речі у відділенні уже сплановано проведення 14 операцій із підтвердженими датами. На лютий, березень та навіть три на квітень. Донори з різних куточків України готові рятувати життя дітей.
«Наші люди не будуть активні, якщо їх до цього не заохочувати. Також важливо, щоб у пресі не було матеріалів про „чорних трансплантологів“ та „вбивць у білих халатах“. Пригадую американські програми, де показують сюжети про те, як зустрічаються родини тих, хто отримав орган, із близькими донора. Це неймовірні враження, бо показують сім’ю — дружину дітей, рідних і друзів, які дякують за дар життя. Так, не всі ми лікарі і пожежники, але кожен із нас може врятувати життя», — наголосив завідуючий відділенням трансплантації кісткового мозку.
У лікарні Охматдит теж заведено дякувати донорам. Щоразу, після операції у соцмережах з’являються пости із фотографіями діток і щирими словами подяки від батьків маленьких пацієнтів. Лікарі вважають, що навіть у питаннях життя і смерті завжди є місце вдячності і радості.
До слова, до соціальної акції на підтримку добровільного прижиттєвого донорства приєднуються лікарі з усієї України. Медики власним прикладом заохочують всіх українців надавати згоду та рятувати інші життя навіть після своєї смерті.
У акції #Зроби_більше #Я_обираю #Я_донор вже взяли участь лікарі з медичної мережі «Добробут», клінічної лікарні «Феофанія» та НДСЛ «Охматдит».
Найближчим часом до них долучаться спеціалісти Інституту ім. Олександра Шалімова, Інституту ім. Миколи Амосова та ще багатьох медичних закладів України.
До слова, у грудні у Києві врятували життя чотирьом людям — трьом дітям та батьку великої родини. Через інсульт помер молодий, 32-річний чоловік. Його сім’я зважилася на важкий і великодушний вчинок — трансплантацію органів.
Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»